З нашого базальту вимощені площі Парижа і Москви. Чому ж так занехаяні дороги в самому Базальтовому?
Автор : Галина Данильчук
Унікальне родовище базальту на Рівненщині, базальтові стовпи, які по праву увійшли в сузір’я семи природних чудес України – це дароване нам Богом багатство. Цей фантастичний краєвид із камінних стовпів кожен сприймає по-своєму. Для одних – це видовище камінного лісу, інші бачать в цій картині іншу планету. Хтось реально відчує прадавню історію з життя землі, комусь згадаються тлумачення геологічних понять шкільної програми. Головне – усім має бути зрозумілим те, що це наше багатство, і маємо знати, що це є чималий економічний потенціал нашого краю.
Турист сьогодні став неймовірно допитливим і все більше його вабить унікальне і прекрасне. Отже, природний геологічний заказник «Базальтові стовпи» в Костопільському районі – один із привабливих туристичних маршрутів Рівненщини.
Їдуть групами, а більше індивідуально, молоді й старші мандрівники на наше унікальне Полісся. Їдуть і поважні гості з інших країн, скажімо із сусідньої Польщі, бо історія села Базальтове (в міжвоєнний період – Янова Долина) дуже тісно пов’язана з історією Речі Посполитої.
Нагадаємо, що базальтове родовище інтенсивно розроблялось до Другої світової війни і там працювали тисячі робітників з навколишніх сіл. Янова Долина було одним із зразкових комфортних для життя робітничих селищ європейського зразка, проектованого австрійським архітектором. Добротні будинки на декілька сімей, зелені газони, викладені плиткою тротуари, забруковані дороги. Селище було електрифіковане, мало водопровід і каналізацію. Для потреб мешканців (а жили тут в основному поляки) була належним чином розбудована соціальна інфраструктура.
Як свідчать документальні джерела, у ніч проти 22 квітня 1943 р. відділи УПА здійснили наступ на добре укріплений німцями військово-господарський пункт у містечку Янова Долина. Внаслідок військових дій населений пункт було дощенту спалено і вже ніколи не відроджено в тому вигляді, яким він був у 1936–1943 роках.
Окрім базальтового родовища, в цій місцині чудовий природний ландшафт, протікає річка Горинь, а навколо селища і кар’єрів життєдайне дихання поліського лісу.
Все це й приваблює сьогодні численних туристів, які впродовж усього теплого періоду року приїжджають в с. Базальтове відпочивати і пізнавати одне із Семи чудес України.
Невелика проблема дістатися з Рівного до с. Базальтове. Якихось 1,5 год. маршруткою і ви вже там. Сьогодні це невелике село, де в основному живуть ті, хто працював раніше чи й нині працює на ПАТ «Яново-Долинський спецкар’єр». Янівці живуть в ошатних будинках, заквітчані двори – замилуєшся. За останні роки в селі виросли нові будинки-красені з кам’яними парканами, двори яких вимощені гарною плиткою. Є в селі початкова школа, такий-сякий клуб, декілька приватних продуктових магазинів. Нещодавно громада побудувала православний храм – церкву в ім’я Івана Богослова.
В центрі села неподалік колишнього торгового центру стоїть камінний хрест «Фігура», біля якої зупиняються, коли везуть на кладовище небіжчика, прив’язують різнокольорові стрічки, кладуть квіти, хрестяться, коли вирушають в дорогу.
Є в лісі й братська могила воїнів УПА, куди саме зараз і проклали маршрут рівненські ентузіасти вело туризму, учасники традиційного веломарафону «Поліська січ».
Але впродовж понад 20 років так і не спромоглися впорядкувати головну вулицю села – ні сільська рада (центр якої знаходиться в с. Головин), ні керівництво Івано-Долинського спецкар’єру, ні доброчинці-підприємці, які активно й успішно займаються видобутком і обробітком каменю та живуть у Базальтовому. Нині тут ні їхати, ні йти нормально не можна – яма на ямі, а про тротуар взагалі мова не йде. Важко зрозуміти – чому так? Чому ешелонами камінь, рівненський базальт везуть для мощення доріг по всій країні й ще далі, а у рідному селі, яке стоїть на тому ж таки базальті, маємо такий дорожній безлад?
Чому в усіх путівниках з гордістю зазначається, що з нашого базальту вимощені площі Парижа і Москви, а в той же час рідна домівка забута? Ставлю питання, яке може стати риторичним, бо цього не хоче чути місцева влада. Якби ж то почула влада згори, то можливо крига б скресла. А ще, якби ж то знайшлись патріоти не на словах, а на ділі і від свого власного шматка відтяли якусь скибочку для суспільного, то було б усім в радість і вдячність від людей у їхні двори завітала б.
Аж хочеться помріяти. Рівнесенька дорога, вимощені тротуари, обабіч квіти і це лише декілька сотень метрів від траси до церкви і трохи далі. І перед гостями було б не соромно, і самим – старому й малому пройтись залюбки.
Джерело: RvNews
Школа в лікарні: що це таке та коли вже вона запрацює на Рівненщині 
