Лариса – котяча мама. І їй дуже потрібна допомога

20.06.2017 21:41   Джерело: RvNews
Опубліковано : Анна Лимич

Аби ви не подумали, що Лариса Вдовиченко не сповна розуму, одразу ж зазначу, що це – ерудована, освічена людина. Колись ми разом навчалися в одній групі в педінституті, та й працювала вона на кафедрі в цьому ж інституті. Три роки тому пішла на пенсію і з’явилися у неї непередбачувані піклування, які чим далі, то все більше переростають в проблему, яку самотня жінка самотужки вирішити не може.

null
Фото автора

А почалося все з того, що в дворі її будинку, що по вул. Набережній, 10-А, як і в багатьох інших дворах Рівного, живуть голодні безхатченки-коти. Двоє-троє з них вона з жалості стала підгодовувати. Зважаючи, що наші люди напрочуд байдужі, викидаючи своїх «улюбленців», котиків у пані Лариси щоразу збільшувалося, бо дехто помітив, що таким чином їх можна «прилаштувати»…

null

 – Знаєш, – розповідає Лариса, – люди це побачили і практично щомісяця хтось підкине у наш двір або кішечку, або й виводок кошенят. І хворих, і колишніх домашніх… Тепер на моєму утриманні, на моїй невеликій пенсії, близько 40 котиків з цієї округи.

– І як же це?

– А так. Хворі живуть у моїй квартирі, мушу носити їх до вже знайомих ветеринарів, частина живе в дворі, в підвалі, прибігають поїсти і з сусідніх будинків. Години годування котики знають.

– І як їх усіх прогодувати? Тут з одною-двома кицьками витрати…

– Не питай. На один день, аби їм тричі дати їсти, потрібно не менше 150 гривень. А це – найдешевші продукти: бички, курячі шийки, найдешевші харчові відходи, консерви…

null

– І як же це тобі вдається?

– За ці роки продавці мене вже знають, довіряють… Якщо кому заборгую, то в день пенсії віддаю борги. Сама лишаюся ні з чим. Що могла продати з квартири, вже продала. Приміром, була велика бібліотека книжок, килими, тощо. Знаю, що це психологічна прив’язка до тварин, відмовитися від яких не можу.

– І що ж робити?

– Якщо чесно, я у повному відчаї. Бо вирішення проблеми не бачу, та й сусідам це не подобається. Але куди їх подіти? Ходжу, роздаю в «хороші руки», прошу людей, щоб брали додому. Кицьок, які народжують, ношу на стерилізацію. Доглядаю за кицьками-мамами, турбуюся про кошенят. Слава Богу, добрі люди знаходяться, адже все платне. Однак цього замало. Нікому це не потрібно, а так у нормальній країні бути не може.

– Ларисо, я знаю, що всі тваринки мають імена, доглянуті, чистенькі, вони різних мастей, навіть рідкісних порід. Видно, що «котяча мама» Лариса любить їх так, як, можливо, не кожна людина турбується про своїх власних дітей.

– А що робити далі? – запитує Лариса. – Я можу переїхати в інше місце, але як залишити цю велику котячу родину напризволяще? Кому?! Серце кров’ю обливається.

null
Фото Анни Лимич

Правда, не знаю, що відповісти. Наша держава прагне бути європейською, проте, скажімо, там, де я була за кордоном, ніде не бачила бродячих котів. Немає там такого кричущого безладу з домашніми тваринками, немає такої байдужості до цієї проблеми. Усе чомусь лягає на плечі милосердних людей, котрі, нехтуючи своїм особистим життям у повному розумінні слова, беруть на себе обов’язки і функції держави.

– А поки ще уся ця котяча громада, в основному кицьки, чітко знають, що в них є людина, яка про них дбає. Чи знайдеться ще хтось, аби подбати про бездомних? Так, скажете ви, у нас і людей вистачає безпритульних, скільки завгодно, а тут – коти! Але різниця вагома – не коти роблять людей бездомними, а люди котів, які й про себе не можуть попіклуватися толком!

Допоможіть! – читаю в очах цієї мужньої і мудрої жінки Лариси Вдовиченко, яка повсякчас жертвує собою заради спасіння живих істот, яким Бог, як і нам, людям, дав право на життя. І чи ми самі вибираємо свою долю, або, може, вона приходить до нас? Допоможіть! Або наша байдужість знищить і нас самих.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1489