Любов Чичук: «Хай Європа нам позаздрить»

Що маємо таку людську щирість, щедрість і шляхетність

02.08.2017 13:41   Джерело: RvNews
Опубліковано : Дарина Ясна

Колишню вчительку, рівнянку Любов Чичук знають як жінку активну і діяльну, яка завжди в гущі подій. В останні роки, відколи у нас Майдан та війна, Любов Ананіївна – волонтер, яка організовує допомогу майданівцям та воїнам АТО. Нещодавно рівняни тішилися таким святом на вулиці Поштовій, якому позаздрить і Європа. Любов Чичук та її дочка Наталія Мобіло є ініціаторами цього свята. Розпочинаємо розмову з пані Любою у її цікавому ретро-помешканні на Поштовій саме з обговорення цієї нещодавньої події.

null
Любов Чичук напередодні свята на Поштовій. Фото Г. Данильчук

– Пані Любо, що для вас свято на Поштовій? Звідки прийшла така ідея його організувати?

– Це свято душі. Колись я працювала в Італії, у Венеції, й там побачила, як люди шанують культуру. Музиканти збираються біля церкви увечері й грають Моцарта, Бетховена. У Венеції, в такому невеличкому місті, – 152 храми. Люди там ходять пішки, вулички пішохідні. Проходжуються й оглядають пам’ятки архітектури, витвори мистецтва. Заходиш в одну церкву, там побачиш полотна Тіціана. Заходиш в собор святого Марка, а там мозаїка Рафаеля. І мені захотілося створити духовну частинку нашого Рівного.

– Я неодноразово спостерігала, що як Рівному якась така неординарна новинка з’являється, то це означає, що люди побували в Європі, щось побачили й сюди привезли ідею та втілили. Добре, що ми тепер маємо безвіз. Він нам на користь. Прискорить наш вихід із совкового мислення. Як ви на це дивитесь?

– Безвіз нам, безумовно, потрібен. Але біда, що люди не мають коштів, щоб у ту Європу поїхати. Я, було, позичила тисячу доларів під відсотки й поїхала в Італію на заробітки, де півтора року працювала. Не всі сьогодні можуть собі таке дозволити.

– Ви кажете, що були у Венеції. Чим там безпосередньо довелося займатися?

– Була в сім’ї, доглядала двох сестер. Мені було не важко працювати в сім’ї. Мову стала розуміти. Стала розмовляти. Спілкувалася. Перший місяць господарі мені варили каву. Я думаю: як це так, я у них служу, а вони мені каву варять? Але сеньйора мені так догоджала тому, що я була у них першою служницею.

null
Ретро-дворик оселі Л. Чичук на Поштовій. Фото В. Карабачинського

 

null
Свято на Поштовій. Фото В. Карабачинського

– У Вас така оригінальна у ретро-стилі оселя, дуже затишний і теж оригінальний дворик. Це Ви у Венеції заробили грошей і вклали сюди, щоб все це зробити?

– Так ми зробили тут порядок за власний кошт. Але не тільки з Венеції тут кошти вкладалися. Моя донька – підприємець з 1994 року. Мала непоганий дохід. А ще має неабиякий дизайнерський смак. Тож нашими спільними зусиллями ми все тут облаштували. Хочемо на першому поверсі облаштувати щось таке, щоб люди сюди приходили. Але ще над цим думаємо.

null
Пані Любов Чичук з дочкою та онукою на святі вул. Поштової. Фото Г. Данильчук

– На святі стільки всього було: артисти, художники, виставки різні, банери. За які кошти було проведене свято на Поштовій?

– Управління культури виділило нам кошти. Власні кошти витратили також. Лотерея – це суто наші кошти. Але не тільки кошти були потрібні. Потрібні були люди, їхні руки. Принагідно хочу подякувати всім, хто допомагав нам на Поштовій. Це Василь Куліба, Світлана Глущук, Тетяна Вороняк з чоловіком Василем, Людмила Сорока, Тетяна Синиця з чоловіком Андрієм, родини Беліч та Філончики, Валентина Маркосян, Олена Морозюк, Олександр Андріяшев, який був барменом. Всі ці люди допомагали нам своїми зусиллями в облаштуванні вулиці.

null
Свято на Поштовій. Фото В. Карабачинського

– Але це свято варте зусиль. Тут витала атмосфера високої культури, якої нині бракує, а головне відтворено дух тих часів. Як давно Ви тут живете? Ви родом з Рівного?

– Ні. Я волинянка. Народилася у Володимирі Волинському.

– А як опинилися в Рівному?

– Вийшла заміж за рівнянина й живу тут вже 50 років. Тут народилася й виросла моя дочка Наталя. До речі, принагідно похвалюся: моя дочка, а з нею й онука – нащадки відомого в цілому світі авіаконструктора Ігоря Сікорського. Його нащадки в третьому поколінні – нині відомі люди в Англії.

– Цікаво. Маєте таке знамените коріння. А прізвище Мобіло у Наталі звідки?

– Прабабця моєї дочки по батьковій лінії була полькою, а прадід італійцем. Це його прізвище Мобілло. Насправді воно має писатися з двома «л». Це за радянських часів паспортисти так це прізвище знівелювали, забравши одне «л». За це дворянське коріння родина мала чимало прикрощів. Викликали колись бабцю моєї дочки в КДБ, випитували про родичів за кордоном. Вона не призналася. (В цю мить до кімнати входить і приєднується до нашої розмови сама пані Наталія Мобіло.)

– То вже чую, що мама розповідає про моє коріння…

– Так ось звідки у Вас, пані Наталю, така шляхетність. Хочу сказати, що виглядали Ви на святі Поштової, як справжня леді. То ваша мама розповідає, що жителі Поштової всі гуртом приклалися організовувати це шляхетне ретро-свято… А от дизайнерський підхід у всьому – це, напевно, суто ваше? Оці, скажімо, рожеві гламурні відерця, в яких стоять живі квіти?

– Витівки мої, а допомагали діти. З року в рік при підготовці до свята діти вулиці за мною бігають і тільки чекають вказівки, що роботи…

null
Наталя Мобіло з дочкою Вірджинією

– Видать, ви їх чомусь навчили…

– Так, деякі майстер-класи з декупажу з ними провела. То з тих пір вони від мене не відходять. Цього року саме діти взялися за організацію розіграшу на святі лотереї. Боялася, що напсують, щось не те втнуть. Але вони молодці. Безпрограшна лотерея вийшла чудово.

– Як вам взагалі свято на Поштовій? Ви живете за кордоном. Чи можна в Європі щось подібне побачити?

– Такої доброзичливої атмосфери, такої щирої радості за кордоном не знайдете. Тут панувала аура взаємної поваги й любові. І ще один великий плюс: увечері. як ми збирали по вулиці декорації, звернули увагу, що так було людно, а на вулиці зовсім не було сміття.

null
Любов Чичук з виконавицею власнимх пісень Валентиною Слуквіною. Фото О. Харвата

– В Інтернеті у Фейсбуці, хтось пост з цього приводу написав, що сміття нема. І що це дуже інтелігентне свято.

– Так, це показник, що тут були інтелігентні люди.

null
Родина Чичук-Мобіло зі щасливою переможницею розіграшу лотереї. Фото Г. Данильчук

– Як на мене, то тих, котрі шукають дешевих розваг, свято просто не привабило.

– Це добре. І навіть це свято показує, який високий внутрішній потенціал має наш народ. Нам нав’язують комплекс меншовартості, що ми ліниві, тупі, недолугі. А ми є духовна і внутрішньо наповнена нація. Треба тільки пам’ятати про наші джерела, хто ми є. І такі свята цьому сприяють. 

null
По шматочку святкового торта. Фото Г.Данильчук

Нашу розмову з Наталією Мобіло та Любою Чичук перебив своїм приходом волонтер Іван Кур’янік, який приніс грошовий внесок на ремонт буса в АТО й наша розмова з теми свята на Поштовій автоматично перемкнулася на волонтерську діяльність пані Люби Чичук.

– Це кошти на ремонт буса, хлопцям в АТО, – розповідає пані Люба. – У нас є такий бус волонтерський (посміхається). Як розпочалася війна, мені його подарував один підприємець і ми зробили з нього санітарну машину. Машина нам служила, майже два роки була в зоні АТО. І якось мені телефонує Герой України Микола Куліба, ще тоді він був живий, і каже, що хочуть нашого буса айдарівського на металобрухт здати. «Якщо хочете, заберіть», – каже Куліба. І, що ви думаєте? Ми позичили мотор та притягнули цього буса й поставили в одне цікаве місце на ремонт. Цілий рік ми з цим ремонтом не могли справитися. Бо багато треба було коштів. Брат героя Василь Куліба, його мама, вся їхня сім’я принесли 10 тисяч грн і ми за ці кошти придбали двигун. Нині ще треба на шини й акумулятор. Це ще до 3 тисяч гривень потягне. От і збираємо. Як зберемо, то до кінця наступного тижня наш бус буде на ходу. Плануємо з нього зробити таксі для атошників…

null
Любов Чичук з бійцями та волонтерами на фоні того буса, про який йде мова

– Розкажіть пані Любо, як все це ваше волонтерство почалося? Ви ж не один рік вже займаєтесь допомогою нашим бійцям? З якого часу займаєтесь і що Вас підштовхнуло до цього?

– Я, моя сім’я, моя донька та внучка розпочинали волонтерство з Майдану. Фактично тоді, в лютому 2014-го, коли почалися на Майдані розстріли. Тоді якраз загинули наші рівняни Опанасюк, Арутюнян, Храпаченко. Все, як тепер, перед очима. Стоїмо на віче. Біля мене мої учні колишні. І одна учениця підштовхнула мене, щоб я виступила. Я сказала, що потрібно сім’ям загиблих допомагати. Люди миттєво стали збирати й давати гроші, скільки хто міг. Тамара Базильчук тоді зібрала в пакет 30 тисяч гривень. То була дуже велика сума. Занесли ми ці гроші в Народний дім, відзвітували. Три дні кошти збирали. І всі ці кошти були витрачені на порятунок поранених майданівців.

Привезли, пригадую, одинадцять хлопців з Майдану в нашу Рівненську обласну лікарню. Вони були такі налякані, що свої номери телефонів і прізвища боялися правильно назвати. Вигадували імена. Аж поки не повірили нам, що ми їм щиро допомогти хочемо.

Волонтер Таня Смоляр прийшла в лікарню, а там молодий хлопець віком десь на 22-23 роки лежить у коридорі геть роздягнутий, брудний, у кіптяві. Питаємо в санітарки, чому ви його не помили, не одягли, а вона каже, що це бомж… А йому негайно допомога потрібна була. В нього була поранена легеня, отруєння газом. То ми його привели до людського вигляду, принесли одяг, одягли і щодня виділяли кошти на його лікування. Десь біля 3-4 тис. гривень у день було потрібно.

В лікарні на Мірющенка лежав такий Сашко Галабурда з Тернопілля. В нього були руки й ноги були поламані. Все обличчя в синяках. На грудях у нього «Беркут» танцював. А він сміється. Так себе по-геройськи хлопець тримав. Щоправда, одну ногу врятувати йому не вдалося. Лікували ми й інших. Потім відправляли цих хлопців у Польщу, Краків.

Люди не мали грошей, не мали одягу. Бодай спортивний костюм треба було придбати. Та ще дати якісь гроші, щоб мав із собою.

Зібрали ми кошти і для сімей загиблих. 208 тисяч гривень зібрали й кожній родині вийшло по 57 тисяч. Щоправда, батьки Сашка Храпаченка відмовилися ці гроші брати й ми їх розділили між родиною Городнюка з Березно і вдовою Леоніда Леонтьєва з Кустина, який на Майдані застудився і згорів від запалення легень за два дні.

– З того часу Ви волонтер і несете на собі цю нелегку ношу дотепер? Пригадую, що коли тільки тільки-но розпочалася війна, – нічого не було в наших хлопців. У тапочках пішли воювати. Все треба було десь дістати.

– Так. Все треба було дістати. Пригадую, як два хлопці приїхали з Новоазовська, їх там розбомбили й залишилися, в чому були. Якраз 4 березня 2014 року сесія міськради. Ми з ними прийшли на сесію і виступили з проханням допомогти нам зібрати гроші. Міський голова Володимир Хомко пообіцяв, що допоможуть і ми пішли далі – до голови облдержадміністрації. Коли мені телефонують, що після нашого відходу на сесії міськради виступає один депутат і каже, що Чичук – аферистка. Це змусило нас повернутися і, повірте, один з тих хлопців, здається Веречанський на прізвище, з Чернівців родом, каже: «Коли б у мене був автомат, я б вас розстріляв… Як не хочете допомогти, не допомагайте!»

Але депутати тоді трохи скинулися. Ще декілька журналістів дали пожертви. Ми за той похід по адміністраціях зібрали 3,5 тис. грн.. А голова облдержадміністрації Сергій Рибачок тоді зателефонував Олегові Червонюку на «Льонокомбінат» і той виділив хлопцям футболки. Взагалі за один той день ми зібрали 1200 доларів і купили хлопцям машину «Фольцваген» в Костопільському районі. Якісь віруючі привезли її на запчастини і ми до вечора ту машину запакували продуктами – «Руєвит» нам допомагав, Ольга Покальчук, із районів люди привезли, рівняни принесли, що могли і о 21-ій вечора ці хлопці поїхали.

null
Освячення машини перед відправкою на війну

Потім на Майдані я сиділа за столиком із табличкою «На зону АТО» й збирала кошти. 19 вересня ці хлопці знову приїздять. Кажуть, що форма потрібна. В одному з рівненських благодійних фондів на складі форма була, але їм не дали тридцять форм, бо треба, мовляв, щоб кожен персонально брав і розписався. Це абсурд. Бо не можуть 30 бійців з передової за формою приїхати.

Тоді Олександр Бабат виручив: придбав 30 форм. Ще попросили хлопці планшети, то писала до всіх звернення. Всі обіцяли. Але, як прийшлося, то ні однієї гривні не дали. Я тоді пішла в прокуратуру також зі зверненням. До профспілки їхньої звернулася і вони виділили 5 пар італійських черевик, ще пояси, бушлати, шоломи, рукавиці. То, не повірите, ми стояли у Рівному на майдані Незалежності й міняли ці черевики на «дутики». Одна пара черевик – на дві пари дутиків. Не рівноцінний це був обмін, але поміняли. Рукавиці шкіряні на звичайні міняли. В цілому – 11 тонн речей віддала я для «Айдару» і також – для місцевих жителів окупованих територій. Микола Куліба, Сашко Андріяшев не раз приїздили й розповідали, що айдарівці взяли шефство над інтернатами. Я збирала одяг чоловічий і дитячий. Принципово не збирала допомоги лише для жінок.

null
Айдарівці

– Чому так не любите жінок?

Це мій принцип. Я переконана, що коли б там, на сході, жінки були на своєму місці, то можливо б і війна не розпочалася. Якби вони втримали б своїх чоловіків. Якби не вийшли на ті спровоковані майдани… Може я й не права, але принципово не збираю жіночих речей.

– Все там дуже складно. На тих територіях після голодомору 1933 року більшовики багато сіл росіянами заселили…

– Знаю цю історію. Мій рід теж зі сходу. Дід родом із Одеської області, був поміщик, дворянин. У 1917 році забрали в нього все, що він мав. Виїхав у село Петроверівку, став головою колгоспу, його брат помічником. У 1930-му, коли він знову піднявся, приїхали однієї ночі зо три десятки червоногвардійців, стали виводити людей з хат, грабувати все... Дід не витримав. Помер від розриву серця. Бабуся залишилася з дітьми хоронити свого чоловіка. А тих людей, яких тоді забрали й десь вивезли, ніхто більше не бачив. Брат діда втік в Одесу. Бабуся пішла в найми. Як мій батько на роботу влаштовувався та стали його розпитували, хто він і що він, а він розповів, що має освіту шість класів гімназії, то той, що питав, порадив йому: «Ніколи нікому не розповідай про своє походження. Кажи, що ти з простих селян». Так батько й робив і це його врятувало.

– Повернімося знову до волонтерства. Ви їздите до якоїсь конкретної частини?

– Спершу ми допомагали «Айдару». Наші рівняни, до речі, розпочинали «Айдар». У мене десь є фото, де хлопці стоять з дерев’яними гвинтівками, в шльопанцях і шортах. Половини цих хлопців вже немає в живих. Потім ще й іншим частинам допомагали.

– Разом з вами дівчата, хлопці чи такі жінки, як Ви?

– Такі, як я. Є трохи молодші, які нам допомагають. Деякі люди не називають себе волонтерами, хоча нам допомагають.

null
Любов Чичук  зберігає деякі ляльки. На пам'ять і як оберіг. Фото автора.

– Ви волонтер з 2014-го року, з самого початку війни. Тоді у людей був такий високий патріотизм... Всі несли кошти, продукти. Хто що мінг. Але це було масовим явищем. А як же тепер? Тепер кажуть, що вже держава утримує армію й бійцям нічого не потрібно. Та й люди стали бідні. Як Ви у таких умовах збираєте кошти?

– Так, зараз стало значно тяжче. Але ми вигадливі. Он, бачите ляльки-мотанки? Ми їх самі виготовляємо, продаємо й збираємо кошти на благодійність. Кожне свято в місті використовуємо для збору благодійних пожертв на АТО.

null
З братами Кулібами - Миколою та Василем та волонтерами. Фото з архіву Любові Чичук.

– На святі на Поштовій також трохи зібрали?

Так. На Поштовій зібрали 4 тис грн. Тисячу відразу віддала хлопцям на ремонт машини «газона» в АТО, а решту залишили, бо треба нам на шини й акумулятор для авто Fiat Dukato.

– Добру справу робите. Успіху вам. Спасибі за розмову.

null
Любов Чичук з волонтеркою Оленою Кондрашевич у власній ретро-оселі на Поштовій. Фото автора.

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   3551