Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

Із щоденникових записів. Рівненщина. Село Антонівка Володимирецького району

Запис пісенного раритету «Де ти згасла, зоре ясна» – про Холмську Божу матір

25.09.2017 06:04   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Останні експедиційні дні. Антонівка. 9-10 листопада 1993 р.

Село Антонівка Володимирецького району – завершальний пункт нашої експедиційної подорожі. Антонівка – ще ще не етнічна Волинь, але вже й не таке Полісся, де ми побували у попередні дні. Тут кращі дороги, добротніші будинки, трохи заможніше живуть люди.

null
Село Антонівка Володимирецького району. Фото з мережі Інтернет

Село на залізничному вузлі: тут понад сотню років по в’їждженій вузькоколійці ходить через поліські ліси поїздок Антонівка- Зарічне, справжнє диво – раритет залізниці. Поїздок – так і називають. Ще – «кукушкою». Ми теж трохи проїхалися на цій кукушці.

null
"Кукушка". Фото з мережі Інтернет

В Антонівці ширший інформаційний простір, тому й люди виглядають розкутішими. Чимало мешканців цього села покинули свої оселі у перші постчорнобильські роки. Тепер більшість з них повернулися додому з переконанням, що найліпше – там, де захована твоя пуповина, на землі батьківській. «Де батьківські могили, там і помиратимемо», – чули ми такі слова не від одного мешканця цього села.

null
Фото з мережі Інтернет

Як сім’я з Антонівки до Криму переселялася

Цікаву й повчальну історію переселення своєї сім’ї до Криму розповіла нам одна з жінок.

- Поселилися ми там. Будинок хоч сякий-такий, але жити можна. На роботу в колгосп влаштувалися. Син-дев’ятикласник став ходити до школи. Минув тиждень-другий і як підмінив хто хлопця.

«Не буду тут жити. Не хочу тут вчитися і ламати свій язик у цій школі російській. Як собі знаєте, а я їду додому!» – заявив категорично. Воно і нам, сину, тут немило, – кажемо. Дивляться на нас, як на чужаків-западенців. Ніхто ні в чому не допоможе, не підтримає. Скрізь ми самі. Все-таки, як не є, а у нашій Антонівці кругом свої люди, є з ким поговорити. Порадитися, попросити про поміч. Та й своя мова, свої звичаї…

Як ми сина не умовляли, нічого вдіяти не могли. Розвели руками та й відпустили. Хата ж бо залишилася.

Поїхав хлопець, цілий рік жив у батьківській хаті самотою, а згодом повернулася додому і вся сім’я. Подібних родин в Антонівці – десятки.

Родина Ляшенків, де ми зупинилися

У родині, де ми зупинилися, – дві дорослі доньки. Милі, інтелігентні дівчата. Хоч це звичайна селянська родина. Дім – затишне, прибране й причепурене дівочими руками кубельце, де кожна серветочка, мережка, картинка на стіні чи інша мила хатня дрібничка – все каже про дотик і дівочих рук, і дівочого серця, неабиякий естетичний смак. Старша донька одержима мрією стати лікарем. Проте вже кілька років підряд її зусилля, спрямовані на вступ до медичного інституту, виявляються марними.

– Ет, де вже нам туди, де не так знання, як долари при вступі потрібні, – скаржиться нам господиня цього дому Віра Ляшенко. – Давно кажу: «Кинь, дитино, навіть думати», а вона вперта така, навіть слухати про це не хоче. Закінчила Львівський поліграфічний технікум. Диплом з відзнакою, а праці не злюбила. Приїхала додому і у сільській лікарні влаштувалася санітаркою.

Мимоволі проймаєшся повагою до цієї дівчини з відкритим чолом, гордим профілем обличчя і розвинутим почуттям власної гідності. Дай же, Боже, їй досягти того, до чого прагне, нехай не ламаються молоді крила, не кривавиться терном неправди та лицемірства юна душа.

Молодша дочка – учениця Рівненського ліцею (вона ж організатор експедиції в Антонівці), вивчає народну творчість, літературу, хоче бути вчителькою.

Дівчата миттю обгасали півсела, декому зателефонували – і за годину перед нами зібрався у повному складі сільський церковний хор.

null
Антонівці колядують. Фото з мережі Інтернет

Колядки християнського змісту. Проте Діва Марія з малим Христом ховається від переслідувань жорстокого Ірода в Україні. У її характері чимало рис земної української матері-селянки. Українським є і середовище, на тлі якого розгортаються драматичні події, люди, з якими зустрічається Марія з Христом.

Вразило нас і багатство пісень про війну, солдатчину, сирітство і каліцтво (скільки ж трагізму в українському фольклорі!), чимало й родинно-побутових, весільних.

Найбільша фольклорна цінність – «Пісня про Холмську Божу матір»

Проте найбільший раритет ми записали пізнього вечора, коли хористи вже розійшлися по домівках, від господині цього дому Віри Ляшенко. Виявилося, що ця жінка – переселенка із Холмщини. Була шестирічною дівчинкою, коли її батьки були насильно переселені з Холмщини, опинилися в Антонівці Володимирецького району. А пісня ця – мамина святиня. У дитячій пам’яті закарбувалося те, що мама завжди, коли співала цю пісню, плакала, тужила за втраченою батьківщиною.

-Ви пам’ятаєте цю пісню? – схвильовано запитав Василь Михайлович.

-Як же не пам’ятати? Це єдине, що залишилося у мене в пам’ять про батьківщину.

На мить у роздумах зморщила чоло, поправила пасмо сивіючого волосся і заспівала:

Де ти згасла, зоре ясна, з якої пори?

Де ти згасла, Божа мати, з Холмської гори?

Де покривджених надія, о, пречистая Марія,

Яка в тяжкий час рятувала нас. Рятува-а-ла нас…

З уст немолодої жінки полилася така пісня, що ми затамували подих.

– Це ж не пісня – диво! – вигукнув Василь Михайлович.

Ми ще уточнювали деякі строфи, а головне – розпитували про історію пісні. Жінка розповіла те, що знала від матері. Це пісня про ікону Божої матері, яка під час війни була безнадійно втрачена. У пісні відображається трагедія православних українців, котрі переслідувались польською владою за вірність своїй мові й, особливо, православній вірі («Наші храми почорніли, без дахів гниють, сумні люди правосласні заступницю ждуть…»).

З Антонівки ми поверталися до Рівного з відчуттям незавершеності справи. Пісенний фольклор на Рівненському Поліссі напрочуд багатий і поки ще живі його носії, його варто фіксувати і вивчати, щоб залишити це народне багатство у спадок майбутнім поколінням. Було радісно, що люди це усвідомлюють. У багатьох жінок, від котрих ми записували пісні, у руках були зошити, в яких вони позгадували і позаписували слова відомих із далекої молодості пісень.

– То що, молоді фольклористи, варто по селах мандрувати? – звертається до студентів вже у потязі Василь Михайлович.

- Ой варто-варто. І від батьків ще є що писати, – ствердно відповіли нам брат і сестра Ковальчуки. 

Коротка історія ікони Холмської Божої матері

Перше, що хотілося зробити, прибувши до Рівного, пошукати якісь історичні дані про ікону Холмської Божої Матері. Виявилось, що це досить древня ікона. Першу письмову згадку про Холмську Богородицю знаходимо у Галицько-Волинському літопису при описі подій за 1259 рік. Ікону Божої Матері, яку пізніше назвуть Холмською, князь Данило Галицький привіз орієнтовно в 1223—1237 роках з Києва в засноване ним місто Холм (нині місто Хелм в Польші). В 1765 році Богородиця з дитиною Ісусом були короновані золотими коронами Римським Папою Климентом ХII. Під час першої світової війни в 1915 році ікону вивезли до Москви, а у 1918 році – до Києва у Флорівський жіночий монастир. З 1923 по 1941 роки Образ Богородиці переховували в київських приватних помешканнях віруючих християн. У 1942 році на кошти Митрополита Іларіона (Огієнка) реставрацію ікони здійснив професор мистецтв Микола Прахов. 27 вересня 1943 року з великими почестями Образ Богородиці повернувся в Холмський кафедральний собор. Але у 1944-му році з огляду на трагічні події ІІ світової війни, ікону з Холма знову було вивезено. Очевидно, що саме в ці роки пісня про Холмську Божу матір була складена українцями Холмщини.

null
Ікона Холмської Божої Матері. Фото з мережі Інтернет

Вже пізніше стало відомо, що у 1944 по 1995 роки ікона зберігалась в приватних помешканнях наших людей на Івано-Франківщині та Волині. У 1996 році Надія Горлицька передала Холмську ікону Божої Матері Музею Волинської Ікони. Сьогодні ця найбільша із святинь Київського Православ’я зберігається в сейфі з броньованого скла і виставляється для поклоніння по великих релігійних днях.

Дочки Віри Ляшенко згодом стали студентками Інституту культури та учнями Василя Павлюка, учасниками фольклорного ансаблю «Горина». А записана в Антонівці пісня «Де ти згасла, зоре ясна» в обробці Василя Павлюка стала пісенним раритетом, хітом у репертуарі фольклорного ансамблю «Горина», з уст якого її зі сльозами на очах слухали учасники концертів з України, Білорусії, Росії, Польщі, Словаччини, Югославії, Італії та інших країн.

 Попередні статті автора під рубрикою "Щоденникові записи" читайте:

http://rvnews.rv.ua/post/view/1504278755-notatki-zi-schodennika-rokitne-masevichi-rokitne-blazhove-pam-yati-v-m-pavlyuka

http://rvnews.rv.ua/post/view/1504615512-notatki-zi-schodennika-podorozh-u-tomashgorod-kolishni-cehi-pam-yati-v-m-pavlyuka

http://rvnews.rv.ua/post/view/1505746856-rivnenske-polissya-podorozh-do-sela-bilovizh-rokitnivschina

 

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   443