80-річна рівнянка заблукала в лісі. Врятував Бог і добрі люди

Тихе полювання за грибами – не таке безпечне, як здається

17.10.2017 23:07   Джерело: RvNews
Опубліковано : Віра Мельникова

Осінь. Ліс манить до себе грибників, обіцяє щедрі дарунки. В ці дні поціновувачі природи поспішають на заповітні лісові галявини, грибні місця. Їдуть електропотягом переважно пенсіонери. Повертаються додому, як правило, трохи стомленими, але щасливими, з повнісінькими кошиками лісових трофеїв.

Але не завжди так лагідно і спокійно завершується для деяких грибників бажана поїздка. Ось яка нетривіальна подія трапилася днями з рівнянкою  Оленою Андріївною Хом’як в Цуманському лісі. А дізналася я про це ось у такий спосіб.

Навештавшись по грибних стежках у сосновому лісі, ми з подругою радо присіли на лаву на зупинці «Новостав». До нашого потяга ще година, тож можемо перебрати зібрані гриби – все ж вдома буде з ними менше роботи.

Аж бачимо: до переїзду під’їжджають два мотоцикли. На першому – на «пасажирському» місці сидить бабуся, за кермом – якийсь молодий чоловік; на другому – лише водій, а за ним прив’язана чимала валіза на коліщатках. «Дивись, яка дружна сім’я. Це ж мабуть сини з матір’ю їздили по гриби, або онуки з бабусею. І дивись, скільки зібрали грибів! Цілісінька валіза-кравчучка»! – кажу я до подруги. А чоловіки тим часом, не кваплячись висадили стареньку з її вантажем (з тією ж «кравчучкою»). Вона їм щось щиро пропонувала, простягувала до їхніх рук і кишень. А вони дружно заперечували, весь час повторюючи: «Та що ви! Нічого не треба! Їдьте вже, бабуню, додому». 

null
 Олена Андріївна, яка заблудилася. Фото Віри Мельникової

 Старенька підійшла до нас. Присіла поруч. Познайомилися. Привітне обличчя, трохи схвильований голос:

– Я з Рівного, живу на Північному.

І коли мотоциклісти зникли за рогом шляху, то ми почули від старої жінки  цікаву, повчальну розповідь:

– Я зі своїми сусідами сьогодні вранці вирушила до лісу. Спочатку усі втрьох трималися купочки. Але, знаєте, як буває? Один грибочок, другий… от і непомітно для себе віддалилася я від гурту. Гукаю, гукаю… Тиша… Пішла ніби в той бік, де ми були, аж ні – немає там нікого. Прямувала якоюсь дорогою, йшла, йшла, ніякої хатини, ні людей, тільки ліс стоїть стіною, та старі сосни риплять, ніби вітаються і кепкують наді мною: «Що, бабо, заблудила? Ну, шукай, шукай шлях!» Більше двох годин я блукала. Які лишень думки мене не обступали: «Що ж, пожила я на білому світі майже 80 років. Може, й досить? Невже ось так, тут у лісі й скінчиться моє життя? А що ж буде, якщо я до ночі не знайду дороги до якоїсь оселі, не зустріну жодної людини? Адже вночі в лісі перебувати дуже небезпечно. На дерево я може і залізу, але я ж на ньому не всиджу цілісіньку ніч. Ой лишенько мені! Нащо мені здалися ці гриби! Сиділа б удома зі своїм котом та й горя б не знала! За дві години в лісі почне сутеніти. Що робитиму? Чула, що в хащах є дикі кабани. А якщо голодні? Горе мені…

– Сильно злякалися? – обережно запитала я.

– Звісно. Було чого. Але згадала я в ту мить заповіт моєї бабусі: «В складних життєвих ситуаціях молися!» І я стала молитися. Двадцять разів прочитала «Отче наш…», а потім піднесла вгору руки, дивилась на небо і своїми словами просила у Господа порятунку. Вірю, що Він мене почув!

– Про що ви найбільше шкодували і про що переймалися, коли блукали?

– Не про що, а про кого! У мене ж у квартирі кіт живе. Такий розумник! Як він мене розуміє! Такий слухняний! Жодного разу ніякої мені шкоди не зробив. Так ось я і подумала: «Що ж буде з ним? Голодною смертю загине, шкода».

– А що ви, Олено Андріївно, перш за все зробите, коли повернетесь додому?

І старенька без вагань відповіла:

– Найперше, що я зроблю, то погодую свого котика. Потім помиюся, одягну свій теплий халат, і буду пити гарячий чай та розповідати котові мою сьогоднішню пригоду. Він у мене все розуміє. А ще: до кінця своїх днів молитимуся за цих двох чоловіків-мотоциклістів, які, можна сказати, врятували мені життя.

– А як же їх звати? І звідки вони?

– Та з якогось села, а звати Сашко і Володя. Славні хлопці. Я мала з собою лише п’ятнадцять гривень, більше не було. Даю їм, кажу: «Купите собі, хлопці, хоч пляшку пива», а вони: «Ні, що ви! Не треба, бабусю, не ображайте нас!» І хутчій помчали.

Ось бачите, як кажуть, «світ не без добрих людей», – зауважили ми в один голос із подругою. – Приємно, що не перевелися на землі добрі люди, які мають в серці милосердя і повагу до людини, які можуть прийти у будь-який час на допомогу.

null
Віра Мельникова з "трофеями" з лісу

Олена Андріївна замовкла, задумалася. Чути було, як вітер шумить у голкастих вітах могутніх сосен, як курличуть журавлі, пролітаючи над нами у синьому осінньому небі. І десь тут, біля лісу на полустанку сидять задоволені своїм «тихим полюванням» грибники, а одна гарна і добра бабуся тішиться ще й тим, що сьогодні її почув сам Господь і подарував їй ще роки життя, надіславши старенькій аж двох янголів у вигляді доброзичливих, щиросердних чоловіків на мотоциклах.

null
Фото Віри Мельникової

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   3032