Максим Коломис

Максим Коломис

журналіст, телеведучий, RvNews

Як реально в рази збільшити бюджет рідного селища?

Українська народна мудрість стверджує: хто хоче зробити шукає можливість, а хто не хоче – причину. Іншими словами, просто шукає винних…

25.10.2017 13:59   Джерело: RvNews
Автор : Максим Коломис

«Хто винен?» чи «що робити?» - яке з питань продуктивніше, людство сперечається впродовж усієї своєї історії. Водночас, українська народна мудрість стверджує: хто хоче зробити - шукає можливість, а хто не хоче – причину. Іншими словами, просто шукає винних… Ми всі прагнемо доступних освіти і медицини, якісних доріг, чистих узбіч, належного продовольчого забезпечення, однак рідко задумуємося, а як саме зробити це реальністю бодай у рідному населеному пункті? Здебільшого, прагнення змін  виливається у іще одну порцію банальної лайки у бік влади, яку ми самі незадовго перед тим і обрали, але хто ж тоді знав… 

Боротися «проти» чи «за»? 

Українців прийнято хвалити за волелюбність, мовляв, щойно їх пробують поневолити, вони повстають проти поневолювача. Так було в усі часи – від козаччини до майданів. Водночас, українська історія і досі не здатна продемонструвати переконливий приклад переможної боротьби за щось. Боротися наче й можемо, але чомусь не боремося. А може просто до ладу самі не знаємо, чого хочемо? 

null
Фото з мережі Інтернет

Можна, скажімо, по різному сприймати останні протести під Верховною Радою, тих, хто їх очолив та обрані ними методи. Водночас, це чи не перша спроба боротьби «за».

 За скасування депутатської недоторканості. За створення антикорупційного суду. За відкриті парламентські списки. 

Вважається, відсутність недоторканості позбавить олігархів та корупціонерів стимулу обиратися в Парламент, скасування «мажоритарки» знівелює чародійні можливості гречки на виборах, а суд, складений з людей з-поза системи нарешті почне  притягати тепер вже значно вразливіших «господарів життя» до відповідальності.

 У порівнянні з «Банду геть!» чи «Зека на нари!» звучить дещо осмисленіше. Є бачення проблеми і того, як її вирішити через послідовність певних кроків. Вийде чи ні? Поживемо-побачимо.

null
Фото з мережі Інтернет

Тим часом осмисленішу стратегію варто напрацювати також і на низовому рівні. Маю на увазі те, що громадські активісти і просто небайдужі громадяни мусять визначитися, якого конкретного результату хочуть і що саме для цього треба зробити?  

З чим їдять децентралізацію?

Як реально підвищити добробут рідного села, та  так, щоб виграли абсолютно усі, а не, наприклад, мешканці однієї вулиці на противагу іншій? 

Ясна річ, треба гроші. Багато грошей. Набагато більше, ніж сьогодні. Де їх узяти? 

Як на мене, в нинішніх умовах це реально зробити лише, як швидше приєднавшись до всеукраїнської реформи децентралізації. Поки вона не стала всеохоплюючою виникає гарна нагода скористатися трохи більше за інших.

 

Процес стає з кожним місяцем усе масовішим: в Україні вже діє 413 об’єднаних громад, до складу яких увійшла 1971 колишня місцева рада. Після виборів 29 жовтня цей перелік збільшиться на іще 201 об’єднану громаду і 933 колишні місцеві ради. Серед них, до речі, будуть, в тому числі, і сусідні Клевань, Оржів, Забороль та  Олександрія. Загалом до кінця року в Україні налічуватиметься більше 700 ОТГ!

 

null
Фото з мережі Інтернет

Всі вони  зможуть не лише самостійно розподіляти 60% коштів місцевих платників податків та збільшувати місцевий бюджет за рахунок власних організаторських здібностей, а ще й отримуватимуть субвенції з Державного фонду регіонального розвитку, на який Парламент щорічно виділяє мільярди з державного бюджету

Ці мільярди розподіляються між областями за визначеною формулою. У межах своєї квоти кожна область подає на державне фінансування проекти стратегічного значення, які реалізуються на території її громад. 

Виключно об’єднаних територіальних громад! Тим, хто не приєднався не перепадає анічогісінько! 

Хто винен?

Частіше за все, винен банальний егоїзм голів населених пунктів, які прагнуть користуватися нинішніми бюджетами, хай і маленькими, зате власноруч… 

Ясно, за таких умов неможливо на належному рівні утримувати дитячі садки, школи, амбулаторії, будинки культури, не кажучи вже про дороги та інфраструктуру… Зате можна весь час затягувати стару пісню про те, що звідкись знову не виділили кошти, а в районі хтось щось не підписав. Ваш голова та його працівники можуть не робити абсолютно нічого, при тому далі спокійно отримувати зарплатню. А що? Вони люди державні… 

Вас влаштовує так жити і далі? Прекрасно! Коли ж не влаштовує, за життя по-новому доведеться боротися… 

Легко не буде, однак труднощі, що виникатимуть не є непереборними. Якщо перестати воювати усі проти всіх і натомість об’єднати зусилля для досягнення спільної мети – подвоїти бюджети Квасилова і Корнина, Зорі і Радухівки, Дядьковичів і Великої Омеляни, Городка і Обарова… 

Що робити?

 Що саме робити завжди підкаже досвід тих, хто вже провів децентралізацію у рідному населеному пункті. Одним з таких, скажімо, є голова Новоукраїнської об’єднаної громади, на Кіровоградщині Олександр Корінний

«В кожному селі ми зустрічалися з населенням фактично під яблунями, - розповідає він, - терпляче пояснювали, що таке ОТГ і чому вигідно просто зараз в них об’єднуватися. Відповідали на запитання, розповідали, як бачимо розвиток мережі закладів освіти чи охорони здоров’я, обговорювали кожен вільний клаптик землі,  запитували, що саме люди хотіли б на ньому бачити, чесно зізнавалися, що точно не утримуватимемо школу з малою кількістю дітей, де вчитель фізики викладає ще й математику, але натомість забезпечимо якісну освіту в опорній школі…»

 Коли люди бачать, що їх чують, багато питань відпадає автоматично. Замість підсвідомої недовіри тут таки починають обдумувати, який проект конкретно у їхньому селі міг би створювати додаткову вартість, працюючи на наповнення бюджету, а відтак і на дороги, комуналку та все решту. 

Де будуть корисні громадські активісти? 

У Зорянській сільській раді, наприклад, вже сьогодні значиться цілих 11 (!) сіл. Зоря, Грабів, Сморжів, Дерев'яне, Білів, Старожуків, Голишів, Диків, Олишва, Застав'я та Новостав об’єдналися у територіальну громаду задовго до того, як це стало мейнстрімом – ще при Радянському Союзі. Таких прикладів в Україні не бракує, а відтак у Києві, не бажаючи створювати прецедент, поки утримуються від автоматичного надання Зорі статусу ОТГ.

null
Децентралізпація в Рівненському районі

Згідно сьогоднішнього законодавства, громада вважається об’єднаною лише після прийняття відповідного рішення двома чи більше радами, що увійшли до її складу, а відтак, щоб підпасти під дію Закону про децентралізацію, доведеться: 

  • або спільними зусиллями вибивати ексклюзивний статус, використовуючи, скажімо, канали тутешнього нардепа Юрія Вознюка чи інших «сильних світу цього»;
  • або ж активізувати переговори про об’єднання з одною з сусідніх сільрад – Радухівською, Жобринською чи Бронницькою.

 Раніше з тою ж таки Радухівкою пробували порозумітися на рівні голови сільради Ольги Полюхович. Та на словах ніби й гаряче підтримувала задум, однак на ділі виявилося, що … рішення одностайно заблокували депутати сільради.

null
Фото з мережі Інтернет

Пояснюючи, чому провалилася децентралізація, пані Полюхович поскаржилася на … декомунізацію, через яку перейменували одне з сіл Радухівської сільради (Іскра стала Новожуковим, - авт.) і це, мовляв, розгнівало мешканців, зробивши їх ідейними противниками усього, що закінчується на «зація»… 

 «Наші люди, при тому, як вони жили до 2006 р. і зараз, кажуть, що нині ми, мовляв, по-троху встаємо з колін, - казала тоді пані голова, - разом з Зорянською сільрадою нас стане 14 тисяч, а відтак з бюджету дадуть 14 мільйонів (із розрахунку по мільйону – на кожну тисячу людей – авт.), з яких Зорі припаде 12,5, а нам – лише півтора…»

 

Якісь півтора мільйони! Та кому вони здалися? Ну і що, що в 2,5 рази більше, ніж тепер? Ну і що, що щороку виходить десь по 375 тисяч гривень на Радухівку, Новожуків, Сухівці та Новостав-дальній? 

Кажете, нема логіки? А я кажу: є і неабияка. Пані Полюхович, як і її колег з інших населених пунктів Рівненського району, схоже, цікавить не стільки розмір бюджету, скільки те, хто саме його розподілятиме. 

Їм особисто поки і так не погано. Сьогодні вони як не як – голови, а в ОТГ стануть скромними членами виконкомів без повноважень…

 Їм таке «пониження аж ніяк не потрібне, а тому і перемовини з ними вести не потрібно!

 Натомість почати значно активніше говорити з тими, хто їх обирає! Збиратися до купи і вирушати у Радухівку, Квасилів, Корнин, Городок і далі за списком. Тільки так можна донести людям правду, розвіявши туман, що його активно напускають нинішні владоможці. Мовляв, все нове це, може й добре, але дивись, аби не трапилося чого, а ми ж тут і так «з колін по-троху встаємо»…

 Справа у тому, що свою точку неповернення децентралізація в Україні вже пройшла. Вона усе одно відбудеться не сьогодні, то за рік-два. Однак те, що сьогодні пропонують робити добровільно за рік-два впровадять вже примусово… І хто-зна, на яких умовах… А гроші які можна було отримувати кілька років поспіль будуть безповоротно втрачені, просто бо голову «чавила жаба» за те, що не він їх розподілятиме…  

Переконувати людей значно важче, аніж писати гнівні фейсбук-коментарі без адресата, однак саме це і є роботою справжніх, а не удаваних громадських активістів. Переконаний, таких у нас зовсім не бракує… Тому збираймось до купи і з Богом до справи!


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   2955