За ким ходитимуть гроші української медицини?
Що саме у медичній реформі - зрада, що - перемога і чого у підсумку більше...
Автор : Максим Коломис
Система інформування в сучасній Україні, м‘яко кажучи, специфічна. В гонитві за дешевою популярністю більшість ЗМІ обсмоктують цьогомоментні «гарячі» теми, а щодо значущих, але набагато більш нудних питань суспільству нав’язується примітивна дискусія на рівні «зрада-перемога». Масштабні реформи замість людей компетентних обговорюють політики, які просто піаряться: провладні на всі заставки хвалять владу, опозиційні у свою чергу з усіх можливих закапелків виколупують зраду. І це ще навіть виборів нема! Щойно почнуться, бурхливі ріки популізму надовго прорвуть усі греблі, змивши останні залишки раціонального зерна. Стане і зовсім не до реформ… Нещодавно фактично забалакали новоприйняту медичну реформу, що, за першочерговим задумом, мала би змінити базові принципи оплати медпослуг. Що у ній варто вважати зрадою, а що перемогою і чого у підсумку більше, вирішив розібратися у цьому скромному дописі.
Немає ніякого плану!
Загальний скепсис медичного середовища, загалом, доволі барвисто ілюструє допис Василя Рудня, завідувача кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького: «Медики вже не вірять у такі заговорені поняття як «гроші ходять за пацієнтом», «оплата праці за конкретного пролікованого хворого», «автономізація медичних закладів», «госпітальні округи», «парамедики» тощо. Чиновники МОЗу за чверть століття остаточно втомили своїми балачками про все це». Заслужений лікар обурюється, що, впроваджуючи реформу, у міністерстві відверто нехтують національним досвідом і зовсім не радяться з медичною громадськістю.
Звісно ж, нікому не приємно, коли до його думки не дослухаються. З іншого боку саме діяльність високопоставленої медичної громадськості в нинішньому її вигляді призвела до того, що українці ідуть до лікаря, частіше за все, лише у випадку, коли хвороба набуде гострих форм, а її лікування стане надто вартісним для пацієнта і надто тривалим для медзакладу. Інколи саме через відсутність коштів до лікарні не звертаються взагалі. Чи випадає дивуватися, що тривалість життя сучасного українця, за оцінками міжнародних організацій, є однією з найнижчих у Європі?
Сьогодні наше право на безкоштовну медицину практично не реалізується. Частину медикаментів держава формально ніби забезпечує, але фактично ми усе одно купуємо їх самі. Просто тобі казкова ситуація, у якій медицина примудряється бути безкоштовною і платною водночас! При чому так, що у виграші залишаються усі, окрім власне хворого…
«Немає стратегічного плану впровадження реформи в життя, - продовжує той-таки пан Рудень, - міністр Супрун не раз особисто казала, що не вважає за потрібне вивчати стару систему, бо потрібно будувати іншу. А цю руйнувати. Але за такого підходу не дотримується засадничий принцип медобслуговування – його безперервність. Ми ж не можемо чекати два роки, поки побудують нову систему, лікарня нам треба вже сьогодні, і завтра, і щодня».
Заплановане зростання кількості сімейних лікарів і справді передбачає, що частина нинішніх медустанов стане зайвою. В такий спосіб більше бюджетних коштів вивільниться для лікарень, що лишаться, суттєво поліпшивши їхнє матеріально-технічне забезпечення. З іншого боку – частина громадян, передусім, ті, хто проживає по маленьких селах, резонно побоюються, що їхню лікарню закриють, а натомість альтернативного пункту первинної допомоги так і не з'явиться.
У міністерстві заспокоюють, що проблему вирішить створення так-званих госпітальних округів, в центрі яких обов’язково буде, щонайменше, одна багатопрофільна лікарня з обов'язковим відділенням швидкої допомоги, яка функціонуватиме як цілодобовий стаціонар або амбулаторія. Однією з основних умов закону є те, щоб з будь-якої точки округу до лікарні можна було дістатися не більш, ніж за годину. Все це забезпечуватимуть місцеві територіальні громади. А раптом лікарню закриють іще до того, як їх створять?
Не менше побоювань викликає малозрозуміле поки що словосполучення «сімейний лікар». В теорії виглядає більш, ніж заманливо: законом передбачено, що держпокриття на одного пацієнта для сімейного лікаря складе близько 250 грн на місяць, а максимальна кількість пацієнтських договорів для одного лікаря сягатиме аж 2500. Маючи таку практику, можна заробляти десь 35 тис. грн. зарплатні, від якої навіть після усіх вирахувань залишиться десь 25 000. Вистачить і на зарплатню медсестрі і на розвиток. А тим паче для сільського фельдшера, який сьогодні часто отримує мінімалку.
З іншого боку на сімейного лікаря треба вчитися щонайменше кілька років, а кількість пацієнтів потрібно іще набрати… Для лікарів пенсійного віку, яких, за оцінками МОЗ, в Україні не менше 16%, перепона майже непереборна…
Якщо послухати ще й політиків, то їх особливо лякає, передусім, не створена поки нова інституція – Національна служба здоров’я - непересічний орган, який, згідно задуму реформаторів, не лише розподілятиме кошти між лікарнями, а й отримає доступ до купи цікавої інформації (від історій хвороб і персональних даних пацієнтів до обліку медпослуг, наданих по усій країні). Укупі все це здатне створити просто неозорі перспективи, в тому числі і для найрізноманітніших маніпуляцій перед виборами…
Хотіли, як краще…
У країнах з ринковою економікою медична допомога пацієнтові є нічим іншим, як комерційною послугою. Лікування кожного конкретного хворого оплачується конкретними грішми, частина яких іде лікареві. Чим більше вилікуваних, тим більше лікар заробляє. Якщо ж припускається помилок, що негативно позначилися на здоров’ї пацієнта, його чекають штрафні санкції (грошове відшкодування, судові витрати та інші жахіття).
Зараз розподіл бюджетного фінансування відбувається за принципом спрямування грошей на медустанову. До розрахунку береться виключно статистика за кількістю зайнятих ліжкомісць. Відтак люди платять не стільки за те, щоб їх вилікували, скільки за банальне утримання в лікарні.
У МОЗ справедливо вважають, що це провокує виключно нефективні витрати і корупцію. Щоб стало інакше, держава мусить почати платити за послуги, надані конкретним пацієнтам, а лікарі, в свою чергу, мають отримати ліцензії і укласти договори зі згаданою вище Національною службою здоров'я, яка розподілятиме між ними бюджетні кошти відповідно до запитів пацієнтів.
Така практика заохочує здорову конкуренцію між лікарями, спонукаючи їх професійно зростати, бо в іншому випадку пацієнти будь-якої миті перейдуть до когось з колег. Кількість укладених з пацієнтами договорів впливатиме на обсяг коштів, які лікар отримає від держави. Для їх реєстрації, щоправда, іще треба буде створити електронну систему, за яку поки навіть не бралися…
«У 2018-му головна розмова йтиме не про те, якій лікарні дати мільйон, а про те, скільки мільярдів виділено на програми онкології, стентування та інше», - запевняє міністр охорони здоров’я Уляна Супрун, - сьогодні платить вся країна. І бреше одне одному теж вся країна. Ми можемо це змінити і провести Революцію Гідності в українській системі охорони здоров’я».
Весь спектр медичних послуг замислили поділити на три групи. По першій усе лікування мало би покриватися державою. До неї належать практично всі послуги, які сьогодні надають поліклініки чи ФАПи, звернення по швидкій, усі види невідкладної, реанімаційної (включаючи інфаркти та інсульти), а також паліативної допомоги важкохворим. Гарантії держави по оплаті усього цього мав би підкріпити затверджений Кабміном список послуг та медикаментів, який слугуватиме основою розподілу фінансування між конкретними адресатами.
Уляна Супрун у своєму блозі пояснила популярніше: «Це означає, що коли ви зламали ногу, у вас стався апендицит або інше гостре запалення, у вас схопило серце на вулиці чи трапилось щось інше, що загрожує вашому життю та здоров’ю – вас заберуть до лікарні й лікуватимуть безкоштовно. Ми як країна завжди зможемо придбати на 100% відповідні матеріали та обладнання, ліки та прилади. Бо майже все це – власного виробництва».
До другої групи відноситься лікування, за яке пацієнт повністю розплачуватиметься з власної кишені. Це медицина краси, пластична хірургія, стоматологія для дорослих, відвідування лікарів без направлення та лікування препаратами із недоведеною ефективністю.
Третю группу, так званий «синій список», мали складати послуги, платню за які держава розділяє з пацієнтом. «Якщо вам встановлюють діагноз – ви будете знати, скільки конкретно за вас заплатить держава, а скільки повинні доплатити ви за єдиним для всіх тарифом, - обіцяють у міністерстві, - ніхто не зможе примусити вас платити більше. Ця сума буде значно менша, ніж українці платять зараз».
До цього списку мали би увійти якісь загадкові «не екстрені планові послуги», конкретного переліку яких , як і відповідних прейскурантів і дотепер ніхто не бачив…
Диявол криється в деталях…
Реформу пані Супрун у підсумку прийняли, але з правками. Пройдемося по кожній з них.
Як і варто було сподіватися, вилучили не конкретне положення про співоплату за медичні послуги. Тепер будуть лише ті, які сплачує виключно держава і виключно пацієнт. Які саме послуги до якого саме списку входитимуть, Верховна Рада визначатиме щорічно, виходячи з доступних у бюджеті коштів. Як би там не було, навіть при 5% ВВП вона не зможе покрити усі витрати, а відтак платити нам таки доведеться.
Міністр запевняє, скасування «синього списку» депутатам доведеться неминуче переглядати, бо в повному обсязі деякі медичні послуги усе одно не зможуть оплачувати ні пацієнт, ні держава. Крім того, контролювати якість кожної з них держава буде мотивована виключно за умови співоплати за неї.
Цілком вірогідно, переглядати доведеться також і положення про міжнародні протоколи лікувань. Без них пацієнти, як і раніше, не зможуть заощаджувати на непотрібних та дорогих ліках, які виписуватимуть несумлінні лікарі. В іноземних же протоколах рекомендації базуються виключно на основі даних міжнародних багатоцентрових дослідницько-клінічних програм. Їх використання рекомендуватимуть, але не більше. А тому різні екскулапи зможуть і далі прописувати довірливим клієнтам різні «фуфломіцини», з приписом, у якій саме аптеці їх треба купувати.
В останній момент до нового закону тишком-нишком потрапила ще і норма про необов'язкову, добровільну автономізацію медустанов. Вона створить усі можливості для того, аби іще довго саботувати реформу на місцях.
Замість того, щоб уже з 2018 року перевести первинну медицину на принцип «гроші ходять за паціентом» запропонували можливість виділяти медичну субвенцію з державного бюджету місцевим органам влади. Як каже пані Супрун, замість того, щоб гроші ходили за пацієнтом, вони тепер почнуть ходити за чиновниками…
Джерело: RvNews
«Краща книга Рівненщини»: серед цьогорічних переможців і наші захисники 
