Назар Приходько

Назар Приходько

журналіст, блогер

Перший місяць протесту під ВРУ: народження, переродження, формування

17.11.2017 23:57   Джерело: RvNews
Автор : Назар Приходько

Минув місяць від часу, коли 17-го жовтня тисячі людей вийшли під стіни українського Парламенту з вимогами в рамках всеукраїнської акції «Велика Політична Реформа».

Акцію задовго до її початку анонсували та вели Рух Нових Сил, Рух Валентина Наливайченка «Справедливість», Громадянський рух «Хвиля» Віктора Чумака, УНА-УНСО та РПС. Згодом долучилися «Альтернатива», «Громадянська позиція», Самопоміч, Демальянс, ВО «Свобода» та ціла низка громадських та антикорупційних організацій, таких як Центр протидії корупції, Реанімаційний пакет реформ та інші.

null
Фото з мережі Інтернет

Вимог у акції на самому її початку було три: зняття депутатської недоторканості; нове виборче законодавство (відкриті партійні списки, скасування мажоритарних округів); створення антикорупційного суду.

Проте вже зранку того ж дня Рух Наливайченка «Справедливість» спільно з «Патріотом» Голомші пішли на Банкову, де передали до АП вимоги, додавши ще одну – Закон про імпічмент Президента. Згодом, вже на сцені, встановленій під Парламентом Наливайченко повторив це під скандування людей «Імпічмент!».

Власне питання імпічменту президента, а також небажання окремих постатей з ліберального табору йти на поступки щодо його внесення, стало причиною того, що абсолютна більшість всіх цих антикорупційних структур, ґрантових фондів та громадських організацій почала відмежовуватися від протесту та «знімати з себе відповідальність за те, що відбувається під парламентом», як це зробив депутат від БПП Мустафа Наєм, бо, бачте, був «проти радикалізації протесту». Також лібералам не сподобалося встановлення наметів, які першого ж дня встановили «Справедливість» та Рух Нових Сил прямо перед входом до ВРУ. На проїзжій частині вулиці Грушевського розташувався батальйон «Донбас», солідне представництво батальйону «Айдар» та окремі представники Добровольчого руху і демобілізовані Воїни ЗСУ та НГУ.

null
Фото з мережі Інтернет

Зрештою, коли 19 жовтня 2017 р., після двох надважких днів в плані перманентних як денних так і нічних сутичок, на віче стало зрозумілим – протест «витягнуть» не всі. В наметовому містечку перед Парламентом залишились Рух Нових Сил, «Справедливість», УНА-УНСО, РПС, ВО «Свобода» та небайдужі громадяни. Продовжуючи розповідь про процес, а не результат (про результат – наприкінці статті), то слід зазначити, що з 19 по 29 жовтня – табір переживав період певної трансформації та внутрішнього відшліфування: була створена власна інфраструктура у вигляді кухні, прес-центру та внутрішньої охорони порядку. Було створено окремий «табір в таборі», де військові запровадили жорстку ієрархію та дисципліну, а також саме вони й забезпечували охорону громадського порядку.

Так і жили до віче, призначеного на 29 жовтня. Його, так би мовити, «фішкою» було народне волевиявлення з бюлетенями, рахунковою комісією, скриньками – справжні вибори, тільки без фальсифікацій та адмінресурсу. В бюлетені була ціла низка питань, запропонованих до внесення в основний перелік вимог: Закон про імпічмент Президента, проголошення дострокових парламентських виборів, замороження тарифів та цін, розрив дипвідносин із РФ, скасування медреформи тощо. Виграв пункт про імпічмент, і врешті його було внесено до основних вимог офіційно. З іншими вимогами вирішили розбиратися поступово.

null
Фото з мережі Інтернет

Тепер про результати. Головним результатом особисто я вважаю те, що люди вперше вийшли і СТАЛИ на такий тривалий час після трагічно-героїчних подій Революції Гідності. Це, на мій погляд, підкреслило слова й думки мільйонів про нинішній стан Держави та ставлення до Народу з боку української влади.

Не менш важливим для мене є наймасштабніше об’єднання позапарламентської опозиції з часів акції «Україна без Кучми» у 2000-2001 році. Не дивлячись на ідеологічні розбіжності та різні цілі – більшість партій та організацій, що взяли на себе відповідальність вивести людей – стоять під Парламентом і донині.

Серед цих партій, рухів та організацій, можна виокремити дві, які наймасовіше були представлені на віче, довозили представників з регіонів, та мають яскравих, харизматичних лідерів. Це – Рух Нових Сил Міхеїла Саакашвілі та Рух Наливайченка «Справедливість».

Для лідерів цей протест – перевірка власних можливостей, як банально організаційних, так і загальнодержавницьких, а для рухів під їхнім керівництвом – можливість ствердитися як справжня, а не фейкова, конструктивна чи системна опозиція. Поживемо – побачимо, але дуже хочеться вірити, що у них вийде, бо на фоні тотальної зневіри дуже важко вже буде народу відійти від чергового шоку. Це тільки на руку владі – аморфне, зневірене суспільство, не здатне на самоорганізацію взаємодію та протидію корупції та клептократії.

Щодо результатів за вимогами «Великої політичної реформи», наразі влада спромоглася виконати дві й обидві наполовину, а саме: відправила на розгляд до Конституційного суду два законопроекти зі зняття депутатської недоторканості. Перший – авторства Юрія Левченка з ВО «Свобода», який передбачає зняття з дня прийняття, другий – Порошенка, який вступає в силу з 1-го січня 2020.

Протестувальники одностайно підтримують варіант Левченка і будуть тиснути на Парламент, аби той прийняв саме цей варіант та ще ухвалив у першому читанні нове виборче законодавство.

Щодо законів про антикорупційний суд та імпічмент Президента, то обидва вони мають бути проголосовані парламентом максимум 3 грудня 2017 – таку вимогу поставив Марш обурених, що пройшов від Михайлівської площі до Площі Конституції під ВРУ 12 листопада 2017 року. Перший має бути внесений Президентом, а другий (7248) – авторства Юрія Дерев’янка (Рух Нових Сил) – внесено до секретаріату.

Підсумовуючи сказане, зазначу, що найголовніше – не процес, а результат. Саме заради нього ти щось починаєш робити. Як активний учасник протесту «Велика політична реформа» я стверджую: якщо ти вийшов – йди до перемоги, інакше не варто було виходити за поріг. Я вірю, що наша перемога обов’язково буде. Вірю, що Україна стане більш європейською, більш цивілізованою, більш правовою, а головне тією, якою ми хочемо її бачити навіть не з часів активної фази Революції Гідності, а з часів Національно-визвольних змагань 1917-1922 років. 100 років мало вистачити на роздуми, помилки та поразки. Час перемагати!


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1104