«Смерть не все кінчає» - слова на надгробку рівненського філософа
Те, що ці слова, викарбувані на надгробку Владислава Нестеренка, є істиною свідчить пам’ять про нього
Опубліковано : Галина Данильчук
Пам’ять про колегу зібрала викладачів філософії рівненських вишів у залі Рівненського краєзнавчого музею, щоб згадати добрим щирим словом того, хто багато років був їхнім вчителем і другом.
Рівняни досі пам’ятають незвичайну пару – стрункого чоловіка в темних окулярах, а поруч з ним завжди милу жінку, яких можна було зустріти на вулиці, в магазині, а найчастіше – в книгарнях та бібліотеках. Він – це Владислав Григорович Нестеренко, кандидат філософських наук, викладач Рівненського інституту інженерів водного господарства (тепер НУВГП), вона – Валентина Тихонівна, його дружина, його очі.
Народився Владислав Нестеренко в Криму, біля самого синього моря. Так трапилось, що в чотири роки він втратив зір. Перші сходинки навчання були в спецшколах для незрячих дітей в Феодосії, Дніпропетровську, Харкові. Останню він закінчив із «золотою» медаллю.
А потім був філософський факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, який також закінчив з відзнакою. З 1972 року Нестеренко за направленням приїжджає до Рівного і починає працювати асистентом кафедри філософії інституту водного господарства. З того часу до кінця життя він йшов своїм філософським шляхом, пізнаючи світ і навчаючи інших пізнавати його закони.
На вечорі пам’яті цієї непересічної, талановитої і надміру трудолюбивої людини із коротких і довших спогадів його колег і друзів складалася неймовірно правдива ненаписана книга. Багато говорили про його новаторство в філософській науці, яка для більшості людей так і залишиться чимось неосяжним.
А ті, хто його не знав за життя, відкривали для себе надзвичайно світлу людину, що бачила набагато більше і глибше ніж людина, що має це велике благо – бачити. Як згадувала його дружина, в радянський час вони виписували 27 різноманітних періодичних видань, які він перечитував (вірніше дружина читала йому), а він все це акумулював у своїх наукових працях.
Він працював інтенсивно і надмірно, його пальці легко вистукували на друкарській машинці, народжуючи тисячі аркушів, які стали його дисертацією, книгою, науковими працями, яких в нього нараховується понад 120. Його книжка «Вступ до філософії: Онтологія людини» – це був перший видрукуваний українською мовою авторський підручник з філософії, який досі залишається неперевершеним. Його хвилює питання стражденності людини, і він знаходить слова, щоб викласти це у філософському трактуванні, воно ж бо живе в ньому з раннього дитинства. Втрачений зір очей, ще більше зростив його внутрішнє бачення, його почуття і відчуття. Студенти поважали і прислухалися до вчителя, а він поважав їх думку, втягував у розмову, подавав руку тим, хто йшов його філософськими мандрами. Він читав лекції і слідкував за часом, відкриваючи скло годинника і пальцями торкався стрілочок, ніколи не помиляючись.
Тяжка хвороба відібрала його працю в останній рік життя. Але й тоді він віддавав друзям свої думки і поради. «Сильна людина» – казали про нього. «Божа людина» – казали теж. Чернець, який говорив з ним в ці останні дні, сказав потім: «Такої чистої людини, у якої Божий Закон написаний прямо в серці, я ще не зустрічав у своєму житті».
Богдан Яцьків, канд.філософ. наук, вчений секретар Рівненського краєзнавчого музею
Григорій Нестеренко прожив всього 51 рік, його не стало в 1998 році. Добра людина залишає по собі добру пам'ять, а ще його слід на землі залишений в книгах, його учнях, його двох синах і онуках. Він був серед нас. Пам’ятаймо.
Джерело: RvNews
Рівне в пошуках донорів крові: потрібні майже всі групи 
