Євген Цимбалюк

Євген Цимбалюк

Журналіст, оглядач, блогер

Богатир із Дубенського замку: чим снідав і ким був для князя Василя Острозького

Український богатир снідав так: печеним поросям, двома півнями, гусаком, сиром і 5 літрами медовухи?!

09.12.2017 09:25   Джерело: RvNews
Автор : Євген Цимбалюк

Скільки їжі може спожити людина за один присід до столу? Якщо жартома відповісти на це питання, то, вочевидь, доречною буде народна поговірка: «Їж, доки не лопнеш, тоді й дізнаєшся». Якщо по-математичному – то не більше, звичайно, ніж ємність шлунку. А вона, в залежності від індивіда, коливається від 1,5 до 4 літрів. У богатирів, закономірно, ця ємкість більша. Але не в рази. На літру-другу. Від сили – на три!

 Відтак на цьому порівняльному тлі любителя попоїсти (аж ніяк не ненажеру в негативному значенні цього слова) Богдана Сусла з міста Дубна, що на Рівненщині, можна вважати світовим рекордсменом. Хоча б із огляду на раціон його сніданку: печене порося, два півні, гуска, яловича піджарка, три хлібини, кільце сиру, два гарнці (біля п’яти літрів) медовухи.

null
Богданко Сусло. Портрет, що експонується в Отрозькому замку

Більше того, споживши усю цю смакоту, дубенський чреволюб міг інколи чи то пожартувати, чи то сказати всерйоз, що вже до обіду сідав таким, ніби зранку нічого й не їв.

Цей апетитний і здоровий чоловік – не із нашого часу. Він – із середньовіччя. Існував насправді, не лиш в легендах та переказах, був постачальником зброї для війська князя Острозького.

 Утім, зустрітися з ним наразі – справа цілком реальна. Адже в Дубенському замку йому встановили показовий пам’ятник, і в цій експозиції Богданко (так при житті найчастіше йменували Богдана Сусла або Сиса) постає таким, яким до нашого часу дійшов у легендах, переказах та документальних архівах, – у полоні їжі-смакоти.

Виліплений сучасний образ дубенського богатиря – це сумісний плід роботи працівників Державного історико-культурного заповідника міста Дубна, які сподіваються, що колись Богданко постане і граніті, і в бронзі. Бо він того вартий. І не тільки як унікальний брюхоня чи гурман, але і як патріот рідної землі, бо своєю відвагою відстояв від татарського нападу Дубенський замок.

При тому, що скульптурна композиція, як визнають дубенські музейники, не в ідеальному виконанні, Богданко все ж вбачається доволі цікавою та привабливою персоною. Відтак туристи, відвідувачі замкової споруди не минають нагоди сфотографуватися з ним на згадку, сісти біля нього за столом, аби й собі спробувати лакомство; а ще – загадати при Богданкові бажання про достаток в домі… Воно, кажуть, неодмінно здійснюється… Бо Богданкова душа – не жадібна, вона покликана щиро ділитися добром із тими, хто довкола нього… 

null
Композиція з Богданком Суслом з наїдками в Дубенському замку. Фото автора

***

Уперше документально про Богданка Сусла згадано в грамоті від 1616 року, коли відбувався перепис маєтностей Дубенського замку, – як про княжого постачальника коштовностей та зброї. Зрештою, є й інші варіації його життя та діяльності – як секретар чи помічник князя, як воїн та воєвода і навіть як блазень, котрий мусив веселити люд.

Зокрема, в записах Юзефа-Тадеуша Любомирського йдеться: «Він (тобто князь Костянтин-Василь Острозький) мав Богданка (таємничого) з дивним прізвищем Сис. Йому доручали найвідповідальніші торги та доставки. Так, він привіз із Москви до Дубенського замку 12 унікальних ікон, половина з яких оздоблена перлами. У списку амуніцій, доставлених Богданком, – велика кількість шоломів, панцирів, дві сотні рушниць…».

Досліджено також, що він був одним із постачальників зброї для Коблинського замку. Утім, в літописах не торги та поставки зброї найбільш характеризують довірену князеві особу, а його дві прикметні особливості. Перша – це просто несамовита любов до їжі, за що, звичайно, дорікати Богданкові навряд чи доречно. Хоча б тому, що набагато величнішою була його друга особливість – несамовита любов до отчого краю. Про неї яскраво засвідчує факт, датований 1577 роком. Тоді співпало дві історичні події: весілля племінниці князя Острозького Беати Дольської з князем Соломирецьким, що проходило в Дубенському замку, та несподіваний напад на укріплену кам’яницю татарського війська.

 Покинувши торжество, навіть найвищі вельможі допомагали відбивати напад ворога. Подавали ядра до гармат, стріляли через бійниці з луків та рушниць, перекидали приставлені до мурів драбини… А найбільш сміливо у цьому протистоянні татарам проявили себе Беата та Богданко, які опинилися на мурі поруч. Як зазначає в історичному нарисі хроніст Василь Пироговський, Богданко націлив гармату, а княжна піднесла до неї гніт із вогнем. В результаті пострілу ядро вцілило якраз у розташування ханського шатра, воєначальника було вбито, татарське військо заметушилося, почало відступати. Зрештою, татари двічі пробували взяти штурмом Дубенський замок, але кожного разу саме княже військо ставало переможцем баталій. І в цій слов’янській звитязі, безперечно, була й заслуга Богданка.

 

***

 

 Богдана Сусла літописці часто карбували у слові. Найбільше про нашого героя писали: його сучасник Янчинський, письменники та історики Юзеф Крашевський, Каспер Несецький, Станіслав Кардашевич, Юзеф Любомирський, Пантелеймон Юр’єв,

Так, Юр’єв згадує Сусла як княжого секретаря і при цьому відзначає, що він «…їв за двадцятьох, за один раз міг з’їсти бика, бочку вина випивав, як стопку. Закінчив життя доволі невдало. Поспорив, що вип’є бочку хмільного меду. Коли її йому викотили, то той зараз з нею й справився. Почав хвалитися, що вип’є ще й другу бочку… І таки випив. Але хміль вже вдарив ненажері в голову – він захотів випити ще й третю. На жаль, із третьої бочки зробив лише декілька ковтків і помер».
 …Попри архівні писані документи, візуального портрета Богданка, на жаль, не лишилося. Утім, навряд чи можна стверджувати про це стовідсотково. Принаймні, відомий історик, реставратор, художник Микола Бендюк із Острозької академії, вникаючи в історію, посилається в даному сенсі на дослідника історії міста Острога Станіслава Кардашевича.

А той, як відомо, згадував, що портрет знаменитого секретаря зберігався в Межиріцькому монастирі, і в цієї чернечої обителі була традиція – створювати та передавати намальовані портрети в княже помістя. За 14 і 15 століттями значиться цілий «стос» таких художніх праць.

Може, дана традиція продовжилася у наступному часі, коли, власне, жив Богданко?

 Відтак, як зазначає Микола Бендюк, цілком реальним стає припущення, що портрет «Невідомого в червоній шубі», який експонується в Острозькому замку, належить саме Суслу. На картині зображено постать могутнього чоловіка, який ледь втискується у відведену йому площину полотна.

Одна рука цієї загадкової особи – на шаблі, друга – стискає пернач. Риси обличчя доволі виразні. Вони передають силу волі, розум, впевненість у собі та, звичайно, палку любов до трапези. Хтозна, може це і є той самий Богданко, який прославився у середньовіччі на волинських теренах… Прославився й заодно довів, що дві величі (тілесна й духовна) можуть достойно існувати в одній іпостасі.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   3493