Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

Нові факти з приводу воїна-добровольця з Рівного, відправленого у психіатричку з суворим режимом

26.12.2017 10:20   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Рівнянин Святослав Стегней, демобілізований після контузії боєць-доброволець батальйону Нацгвардії ім. Кульчицького, вже майже місяць перебуває в Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом МОЗ України. Нагадаю, суд в його справі ще остаточної крапки не поставив. Хворий воїн-доброволець, що потребує серйозного лікування, відправлений на кару в цей спецзаклад без доведення його вини, примусово, без будь-якого посвідчення його особи та супровідних медичних документів.

Тему щодо захисту прав покалічених на війні вчорашніх військовослужбовців на основі тих подій, які трапилися і розгорталися в м. Рівне та пов’язані з особою Святослава Стегнея ми порушили на нашому сайті на початку цього місяця (див. блоги автора). В останній статті інформувалася, що матері Стегнея, якій за все перебування сина в Рівненському СІЗО з 17 серпня і до кінця листопада, лише один раз дозволили коротке побачення з ним і не повідомили, куди його повезли.

Тепер пані Тамара А. вже достеменно знає, що її сина помістили на невизначений термін саме у Дніпропетровській психіатричній лікарні з суворим наглядом.

Поки матір думала, на якій підставі її сина (ветерана АТО, який потребує лікування і не є соціально небезпечним, не скоїв ніякого важкого злочину, не заподіяв нікому ніякої шкоди) запроторили в психіатричку з суворим режимом, з Дніпровської богадільні надійшов на її ім’я офіційний лист. Що там? А там, власне, і міститься відповідь на те питання, яке не дає матері спати і жити: в офіційному листі за підписом головного лікаря повідомляється, що «вашого сина поміщено… – за його власним вибором і бажанням». І це зрозуміло, чому так написали. Згідно чинного законодавства тільки за власним вибором і бажанням поміщають в подібні заклади, а примусово лиш у тому випадку, коли вона "вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії , що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих". (ст.14 Закону України "Про психіатричну допомогу"), тобто мають бути підтверджуючі документи, що людина така (вирок суду, заключення психіатрів). Здивуванню й обуренню матері з цього «власного бажання сина» не було меж. Проте ще більші «сюрпризи» чекали на жінку далі.

У Дніпрі, прочитавши статтю про Святослова Стегнея, відгукнулася на цю біду людина з небайдужим серцем Люба П. Цій чуйній до чужого горя жінці стало по-материнськи жаль вчорашнього бійця, покаліченого війною, тож правдами й неправдами вона таки домоглася дозволу його відвідати. Побачивши в якому безпорадному стані той перебуває, не маючи ні теплого одягу, ні елементарних капців чи зубної щітки, вона витратила на нього чи не всю свою пенсію, придбавши все необхідне.

null
Фото з мережі Інтернет

Пані Люба П. повідомила матір Стегнея про відсутність супровідних документів та просила якомога швидше надіслати до лікарні всі необхідні документи. А в плані помочі Святославу заповзялася підключити ветеранські та волонтерські організації.

Проте у наступній нашій розмові жінка призналася, що дуже переживає за Славка, цілу ніч не спала. Чому? На це питання жінка відповіла, що її роздирають сумніви, чи своїм щирим поривом допомогти, підтримати хлопця, який у тих умовах виглядає геть безпомічним і безпорадним, вона вчорашньому бійцеві не нашкодить.

«Поки що ніхто з тих кримінальників, в одній палаті з якими знаходиться Славко, не знає, хто він. Коли ж йому стануть надавати допомогу волонтери та ветерани АТО, то є всі підстави боятися за його безпеку й життя. Тут же схід, тут посеред контингенту цієї лікарні повно таких, які відверто ненавидять українських патріотів. Славко ж бо вчорашній доброволець, він до того ж хлопець щирий і відкритий, та й у тому стані, коли свідомість пригнічена, не може себе контролювати, може й сам зопалу проговоритися…» – поділилася своїми сумнівами пані Люба.

І сумніви ці не безпідставні. У камері, чи то, пак, – у палаті – дванадцять зовсім різних, неосудних через психічні розлади людей. Що вже казати, що серед них і агресивні асоціальні типажі, і закоренілі кримінальники. За плечима чи не кожного з них скоєні злочини. І от за одним розмахом пера рівненської Феміди опинився у такому «товаристві» відправлений буцімто на лікування вчорашній медаліст української гімназії, студент Острозької академії, доброволець батальйону Кульчицького. Він відстояв Майдан Гідності з початку і до кінця - за гідність, щоб її, цю людську й громадянську гідність, ніхто в його країні не смів принижувати. І що виборов?!

Чи може він почуватися гідною особистістю тут, в умовах цієї психіатрички?! Переконана, що ніде жодна людина в умовах позбавлення волі, утиснення особистого простору або ж в умовах, коли щодня перебуває під прицілом десятків пар чужих (вочевидь недоброзичливих) очей, не може почуватися ані в спокої, ні, тим паче, – гідно, а відтак не може бути в таких умовах вилікувана від будь-якої хвороби, а психічна роздратованість в таких обставинах зростає в рази й не тільки посилює психічні розлади, а й призводить до нервових зривів, агресії, що може спричинити й до трагічних наслідків.

- А він же боєць. Його за три роки на передовій навчили битися. Коли кримінальники будуть з нього глумитися, забирати в нього його особисті речі, їжу чи ручку (роблю висновок з того, що листи сина писані різними кульковими стержнями), або ж глумитимуться під час привселюдного відвідування туалету, що вже само по собі є глумом над особистістю, – обов’язково колись настане мить, коли він не витримає. Що тоді? Ще на один суд напровокують? – у великій тривозі за сина міркує матір бійця Тамара А.

До речі, з 10-го грудня по сьогодні листів від сина до матері прийшло декілька. Матір читає рядки, а бачить і те, що поміж них. Матір добре знає свою дитину. Саме тому пані Тамара над тими листами плаче не менше, як у період відсутності будь-якого зв’язку з сином.

У першому листі жінку неабияк стривожив вже сам конверт, підписаний почерком сина, але чомусь російською мовою («Син не вивчав російської в школі, – розповідає вона. – А коли б навіть вивчав, ніколи б мені на цій мові не написав би… Тож це означає, що писав під диктовку»). Вкладення того листа – всього лиш коротенька записка на кілька рядків, без слів вітання і прощання, без означених речень та розділових знаків. З коротких обірваних фраз вимальовується сіре буття вчорашнього стрільця-гранатометника, який три роки відбув на передовій. «Тут дуже скучно». «Тут можна виспатися: колють такі уколи, від яких я постійно сплю». «Тут гірше, як в СІЗО». «Годують часто, але погано». «В туалет водять два рази на день у визначені години». Ще Славко написав, що дозволено слати посилки з продуктами з магазину і як у першому, так і у кожному з подальших листів до матері просить прислати масла, що свідчить про те, що йому не вистачає жирів, годують низько калорійною їжею.

Найстрашніші слова, від яких матір заплакала й не могла заспокоїтися: «…я не знаю, чи ще коли тебе побачу…» Вона знає, що означають ці слова. Вони двозначні. І вона прочитує їх і як небезпеку життю, і те, що її Славко від такого режиму, поганого харчування та снодійних втрачає зір (про його діагноз "міопія обох очей" вочевидь також дніпровські психіатри не відають, та й не їх то профіль).

В наступних листах він настійливо просить матір вжити усіх заходів, щоб забрати його звідси, де набагато гірше, ніж у СІЗО.

 «Як я розібралася, вся ця справа виглядала б по-іншому, коли б у Святослава був адвокат. Від нього все залежало. Ніхто не дасть дозвіл на відвідини Святослава, або передачу йому якихось речей без письмового дозволу від судді або слідчого (ст 12 закону "Про попереднє увязнення"). Все це робота адвоката. В цій справі адвокат діяв на шкоду своєму підзахисному, – написала з Дніпра Люба П-ко. Хотілось би, щоб такі "адвокати" ставали відомими».

Чи справді адвокат у Рівному виконав свою функцію добросовісно? Нехай цим краще займуться слідчі органи. Хочеться вірити, що таке можливе. Та винуватих почнуть шукати хіба лиш тоді, як станеться зі Стегнеєм щось непоправне. А поки що він сидить у психіатричці, в якій страшніше як у тюрмі без документів. Хто він і чи він власне і є Стегней невідомо. Страшно усвідомлювати, що репресивна система, яка набрала обертів і розмаху в колишній імперії - Радянському Союзі - і сьогодні жива, крутиться за інерцією все в тій же орбіті, де присутнє тотальне попирання людської гідності й приниження особистості, де присутні варварські факти фізичного насильства й знищення особистості в каральній системі. Все так, як було там, у ГУЛАЗі, де в свій час відбувала термін у такому ж молодому віці бабуся Славка Стегнея. 

Виходить, що так і є. Бо на якій підставі так поглумилися з учорашнього героя, відправивши його без доведення його вини  в такий «унікальний» заклад, де його знищують як особистість. Хоч, як на мене, як на людський здоровий глузд і елементарну людяність, було б відпровадити хворого хлопця (якщо він визнаний неосудним і не є небезпечним) з наслідками контузії в найближчий до Рівного Клеванський шпиталь, в якому днями відкрили всеукраїнський центр для реабілітації бійців з пораненнями голови та такими, як у Стегнея контузіями. От обстежили б, полікували, а тоді вже й визначалися, чи потрібно його взагалі поміщати в будь-яку психіатричну лікарню? Хоч про що я тут пишу: у судах ані здоровим глуздом, ні, тим паче, людяністю не керуються. Хоча й законом також - не завжди. Тоді чим керуються? Кому треба було так поспішно без документів вивозити Стегнея з Рівного в таку психіатричку, щоб він з неї вже й не вийшов? Чому в нашій країні повсюдно знищують добробатів? Відвертому вбивці, який вбивав на Майдані журналіста Веремія, дають умовний термін і випускають на всі чотири ходити по волі, а чесного хлопця, патріота, який не скоїв нічого злого, запроторюють за грати безтерміново, по суті - на все життя? 

null
Святослав Стегней, стрілець-гранатометник батальйону Кульчицького

Наразі ж лист з Дніпровської лікарні надійшов і до Рівненського міського суду з вимогою надати всі супровідні документи. З цим питанням, як представника психічно хворого Стегнея, викликали його матір (виникає питання: чому ж не викликали тоді, коли його туди відправляли? Чому бійця вивезли так, як наче викрали?). Коли ж жінка спитала: «На основі чого ж ви його туди відпровадили?» – почула у відповідь відверте хамство й так і не домоглася, щоб їй віддали на руки синову характеристику, надану військовиками. Не показали, звісно, й матеріали по справі.

В будь-який лікувальний заклад (а тим більше у заклад такого типу, який є не так лікувальним, як каральним) пацієнт потрапляє лише з направленням та усіма супровідними документами. Тут же маємо недбальство й безвідповідальність не тільки зі сторони рівненської Феміди, а ще й тих, котрі скеровували бійця з контузією із Сєверодонецька на лікування до Києва. Серед документів фігурує лише діагноз київських психіатрів, де не написано, що стало підставою для вияву психічної хвороби. Ніде не значиться про факт контузії. Просто так собі сталося без причини: був одним із кращих учнів, дивував високими знаннями на учнівських олімпіадах, а через три роки перебування на передовій став неадекватним – став чути голос батька… (Чи один він такий? Чи ті психіатри можуть собі бодай уявити, що наші воїни переживають там, на передовій? Проте хлопці повертаються, проходять реабілітацію й потроху відходять, повертаються до мирного життя.) А тут, виходить, випадок особливий? Психіатри пишуть вердикт, що оскільки Стегней визнаний психічно хворим, то питання до експерта-психолога не мають сенсу. Чому?

Хочеться згадати в цьому контексті слова мудрого рівненського вченого-хірурга Євгена Борового: «Навіть коли у тебе лиш один відсоток надії, ти все одно маєш вірити і за нього (хворого) боротися». Психіатри, виходить, за своїх пацієнтів не борються. Вони ставлять людині тавро на чоло. На все життя. Дуже хочу помилятися, тим паче усвідомлюю, що не маю морального права робити будь-які висновки в сфері, де я не фахівець, однак дуже важко погодитися з подібним психіатричним вердиктом щодо будь-кого з бійців, котрі виходили з Іловайського чи Дебальцевського оточень, брали Слов’янськ чи стояли на смерть в Донецькому аеропорту. Війна залишається в підсвідомості на все життя. Але наші скалічені війною мужні герої не тавра психіатра потребують, а його віри в те, що з пограничного стану чи навіть нав'язливих ідей, неврозу, депресії (всяких змін у свідомості, що спричинила війна) його можна витягти. І треба, щоб діяли спеціальні програми реабілітації для таких воїнів, котрі не один рік провели на передовій. А ми їх судимо за законами мирного часу. Бо ж у нас начебто нема війни. І судять ті, котрі навіть близько не усвідомлюють, що таке війна.

Один мудрий старий психіатр колись сказав мені мудру фразу: "Вони не хворі. Вони просто народилися з надчутливою психікою. Дуже тендітний поріг вразливості. Коли б жили в іншій країні, де нема такої жорстокості, вони були б здоровими". Напевно таких психіатрів мало є. А коли й є, то вони в системі мусять діяти за її приписами. Значить, треба міняти систему.

На щастя, сьогодні в МОЗ України розуміють, що психіатричні лікарні в Україні є місцями несвободи, де все частіше порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і де перебувають люди, які зазвичай не можуть самостійно звернутися за захистом своїх прав. Психіатричну службу України законодавчо вже позбавили каральної функції: в грудні цього року Верховна Рада проголосувала за Наказ МОЗ України «Про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги», за яким впроваджується нова система застосування примусових заходів медичного характеру. Тепер пацієнти зможуть самостійно звертатись до незалежного лікаря-психіатра, до суду, а їх участь у процесі стає обов’язковою. Новими правилами передбачено, що психіатрична допомога суспільно небезпечним пацієнтам буде відокремлена від загально психіатричної практики. Передбачена і реабілітація, соціалізація, здобуття освіти і працевлаштування осіб, які не є небезпечними для суспільства.

Українська психіатрична лікарня з суворим режимом у Дніпрі вже в січні 2018 року має бути розформована, а Святослав Стегней має право бути присутнім на суді, засідання якого призначене на 11 січня. Чи все те, що написане на папері, буде дотримано – поживемо, побачимо.

Важко йде медична реформа в цілому, надто багато у пані Супрун опонентів і одвертих ворогів, а в такій особливій і закритій сфері як психіатрія, особливо багато. Навіть такі високоповажні особистості як колишній дисидент лікар-психіатр Семен Глузман, добре знаючи історію Дніпропетровської психіатрички і скільки серед психічно хворих заховано цілковито нормальних людей, яких комусь вигідно було туди запхати до кінця їхнього життя, виступає проти її закриття.

А для матері Святослава Стегнея це чи не єдина втішна новина. Є ще ряд позитивних моментів. На статтю про Славка Стегнея відгукнулося чимало людей і стали йому допомагати – слати посилки з тим же маслом, яке він просить чи не у кожному листі до матері, та з іншими продуктами й речами першої необхідності. Рівненська громадська організація ветеранів АТО зв’язалася з Дніпровською і вчорашні вояки думають над тим, як допомогти С. Стегнею. Тож хочеться вірити, що усім миром рівненського ветерана вдасться витягти з Дніпровської психіатрички та організувати йому необхідне обстеження, лікування та реабілітацію (хлопець хоче вчитися, мріє про поновлення в Острозькій академії).

А щодо суду, то є до слідства чимало питань, вже випливло чимало фактів, які спростовують попередні й дуже поспішні висновки слідчих.

Попередні статті на цю тему читайте за посиланням: http://rvnews.rv.ua/post/view/1512296092-voina-dobrovolcya-z-rivnogo-bez-dovedennya-vini-i-viroku-sudu-vidpravili-u-nayzhorstokishu-v-ukraini-psihiatrichku

http://rvnews.rv.ua/post/view/1512830123-prava-lyudini-po-nashomu-mati-zaslanogo-do-psihlikarni-rivnyanina-dobrovolcya-donini-ne-znae-de-vin


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   8599