Рівне – Антарктида: рівненські полярники поділилися враженнями від екстремальних експедицій (Фото)

02.01.2018 16:00   Джерело: RvNews
Опубліковано : Юліана Медічі

Рівне-Антарктида. Такий маршрут свого часу періодично долали наші земляки з Рівного. У різні роки в Антарктиді побували 4 рівненські дослідники.

Нещодавно на їхню честь у парку Шевченка відкрили пам’ятний знак, аби рівняни пишалися своїми земляками, яких знають навіть на південному полюсі.

null
Фото зі сторінки у Фейсбук Павла Тарасовича

Як проходили експедиції? На скільки складно жити в антарктичних умовах? Про це та інше нам розповіли учасники полярних експедицій Олександр Міхо та Павло Тарасович.

-          Коли і як виникла ідея долучитися до антарктичних експедицій?

-          О.М.: Це була дитяча мрія. Я розпочав полярні експедиції у 21-річному віці з Арктики. Почав там працювати на островах північної землі. Після цієї експедиції закінчив морехідне училище. Деякий час працював у Мурманському морському пароплавстві. Потім мені запропонували брати участь в радянських антарктичних експедиціях.   Побував на станціях «Молодіжна», «Новолазеревська», «Російська» та «Беллінсгаузен». Після них вже став брати участь в українських експедиціях.

-          П.Т.: Аналогічно, це була мрія дитинства. Ще з малих років любив читати літературу про полярні дослідження. Коли взнав, що наші українські дослідники також беруть участь в таких експедиціях, то загорівся ідеєю також до них долучитися. Тоді я подав заявку в український антарктичний центр на участь в конкурсному відборі. Я пройшов далі і таким чином я став членом 5-ї української антарктичної експедиції.

null
Фото зі сторінки у Фейсбук Юлії Корецької

-          Коли ви повернулися з останньої експедиції?

-          О. М..: Я закінчив останню зимівлю в експедиції приблизно в 50 років. Це було більше 10-ти років тому. Тоді спочатку ввели віковий ценз, а згодом взагалі скоротили нашу посаду радиста.

-          П.Т.: Я був учасником 5-ої української антарктичної експедиції. Це 2000-2001 роки. Я якраз тоді замінював 4-ту експедицію Олександра.

-          Як добиралися до Антарктиди і скільки часу?

-          О.М.: Всі експедиції по-різному добираються до Антарктиди. Мої ще радянські експедиції з Санкт-Петербурга до Антарктиди йшли майже півроку. Адже часто на тривалість шляху впливали погодні умови.

-          П.Т. : Під час перших експедицій українські судна доставляли нас своїм ходом. Моя експедиція йшла з Севастополя на спеціальному дослідницькому пароплаві «Горизонт». Наш шлях з України  до Антарктиди  тривав більше місяця. Дуже цікаво було перетинати Екватор, бачити різні порти, різні країни.

-          Якими саме дослідженнями займалися? 

-          О.М.: У нашій станції «Академіка Вернадського» представлено багато наук. Зокрема, проводяться дослідження в галузі біології, геофізики, метеорології, геології. Упродовж року під час однієї експедиції кожен дослідник займається своєю наукою. Ми з Павлом Тарасовичем займалися радіозабезпеченням.   Тобто ми постійно передавали по всій Землі нову інформацію про результати досліджень. Наприклад, кожні 4 години готували інформацію для метеорологів. На основі отриманих даних вони вже розробляють прогнози погоди, які ми бачимо по телевізору та чуємо по радіо.

-           П.Т.: Я теж працював в цій сфері. Хочу додати, що ми також ще забезпечували зв’язок з континентом, тобто з іншими антарктичними станціями. І, звичайно, забезпечували зв’язок з рідними.

null
Фото зі сторінки у Фейсбук Олександра Міхо

-          До речі, як ваші сім’ї сприймали такі тривалі експедиції?

-          О.М.: Я свою дружину одразу попередив, що вона виходить заміж за полярника. Вона нормально відреагувала. Досі живемо (посміхається).

-          П.Т.: Коли я був зарахований в антарктичну експедицію, то в мене на той час вже була маленька донечка. Тому прийшлося знайти спільну мову з дружиною і запевнити її, що я маю це зробити, бо це мрія багатьох людей  і не всі мають таку  можливість. Оскільки я її отримав, то мав використати цей шанс і побувати  Антарктиді. 

-          Ви пам’ятаєте свої перші враження від Антарктиди? Що відчули в той момент, як тільки ступили на полярну землю?

-          О.М.: Мої перші враження про Антарктиду це коли ми приземлилися на літаку біля станції «Молодіжна». І тоді я побачив неймовірний захід сонця. В нас такого я ніколи не бачив. Тут навіть таких кольорів нема, які були там. Це був такий яскраво-рожевий захід сонця. Це було найперше враження, яке мені запам’яталося на все життя.  

-          П.Т.: Коли ми  наближалися до Антарктиди і вночі пройшли протоку Дрейка, то на ранок ми опинилися серед айсбергів. Я тоді  вийшов на палубу і вперше в житті побачив справжні айсберги. Для мене це було так дивно і незвично. Я з відкритим ротом дивився на ці величезні брили льоду.

null
Фото зі сторінки у Фейсбук Павла Тарасовича

-          Яка мінімальна мінусова температура була в Антарктиді під час ваших експедицій?

-          О.М.: Зараз одна із станцій зафіксувала там мінімальну температуру – 91 С.  До цього часу довго тримався рекорд – 89.2 градусів. Середня температура упродовж зими – 70-75 градусів. Влітку – 20 градусів.

-          П.Т.: До речі, не дивлячись на температуру, кожен полярник має пройти обов’язкову посвяту в полярники, скупавшись в холодній воді. Окрім періодичних занурювань у воду, на нашій станції також була сауна. Кожен полярник по графіку міг в ній попаритись. Особисто я кожен понеділок майже цілий рік купався і парився в сауні.

-          Скільки людей беруть участь в одній експедиції? І чи є серед дослідників жінки?

-          О.М.: Там багато  станцій з різних країн, тому одночасно в Антарктиді можуть бути сотні людей. На нашій українській станції «Академік Вернадський»  під час однієї експедиції може бути від 12 до 15 чоловік. Так, жінки теж беруть участь. Особливо їх багато в американських станціях. Під час однієї експедиції в нас теж було 4 жінки, але потім керівництво вирішило  жінок не долучати.

-          Розкажіть про побутові умови, які були на вашій станції.

-          П.Т.: Наша станція «Академік Вернадський» це колишня британська станція «Фарадей». Там ціла історія, як вона дісталася Україні, але зараз про інше. Загалом це добротна будівля. Там хороші умови. Є все необхідне для проживання. Коли експедицію доставляли на станцію, то разом доставляли і усі необхідні продукти, які були розраховані приблизно на рік часу. В нас був повар, який нам  готував. Також ми інколи готували якісь свої коронні страви і пригощали один одного.

-          О.М.: Я бував на багатьох станціях, але в порівнянні наша одна із кращих. Навіть, коли до нас випадково потрапляли якісь туристи, то вони були здивовані, як в нас тепло, комфортно і чисто. Ми самі слідкували за чистотою. Кожної п’ятниці у нас було генеральне прибирання.

null
Фото з мережі Інтернет

-          Як ви проводили свій вільний час і як відзначали свята?

-          П.Т.: Ми завжди святкували усі державні свята. Також в нас була ще одна традиція. Кожної суботи ми вбиралися в костюми – смокінги – і ми збиралися за смачною вечерею при свічах.

-          Чи бували такі моменти, коли хотілося все покинути і повернутися додому?

-          П.Т.: Аби не відчувати самотності, ми намагалися якось урізноманітнювати наші будні. Тому ми часто організовували якісь спортивні змагання. Грали у футбол на льоду. Займалися риболовлею.

            -  О.М.: Насправді були  такі випадки, коли люди прибували і зразу поверталися назад. Наприклад, я знаю випадок, коли прибув один лікар, подивився на ці умови і захотів назад. Буває, що люди повертаються додому через якісь домашні проблеми.

-          Чим нині займаєтеся у Рівному?

-          П.Т.: Я працюю в Рівненській районній державній адміністрації. Очолюю центр надання адміністративних послуг. Окрім того, я ще працюю з дітьми. Викладаю радіосправу. Також розповідаєю їм про експедиції, про Антарктиду.

-          О.М.: Я пенсіонер, але займаюся невеликим приватним бізнесом. Продаю заморожені продукти.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1983