А як подумати, то хто дав їм право просиджувати на злачних місцях і грошових потоках по 2-3, а то й 5-6 скликань? Чому в нас є депутати, вважай, що вічні?

У кожному скликанні є старі. Хто їх, панове, щоразу знову обирає? Такий порядний, чесний і справедливий народ чомусь вибирає в політики негідників. Чому?

 – Всі виборні органи, – не важливо чи це сільська, міська, обласна, а чи Верховна Рада, – їх фахова й людська якість і зрілість – то відображення як у дзеркалі зрілості всього нашого народу, – відповідає на це питання рівненський політик Анатолій Сидорук. Нині він очолює в Рівненській області Рух «Справедливість» Валентина Наливайченка і переконаний: щоб люди не обирали негідників, з ними треба спілкуватися й доносити правду.

Анатолій Сидорук з  Дмитром Павличком

– Пане Анатолію, ви представник нового покоління політиків, що вийшли на велику політичну арену здебільшого в час або після революції Гідності. Що спонукало вас, успішного підприємця, людину, у котрої час порахований по годинах, зайнятися ще й політикою?

– На революції Гідності я був одним із координаторів Майдану. Донині в моїй пам’яті кожне обличчя. День і ніч ми працювали. Організувавши штаб підтримки Майдану, його безперервну ефективну діяльність, ми гідно вистояли. Помилка була тільки в тому, що об’єдналися навколо Порошенка. Нині мені хочеться попросити в людей вибачення за те, що я на президентських виборах його підтримував, був у нині діючого президента довіреною особою.

– Розкажіть будь-ласка докладніше, що вас до цього привело?

– Ми були партнерами – Блок Петра Порошенка і «Удар» Віталія Кличка. Але вирішили, що будемо йти на вибори двома різними колонами. Таке рішення прийняв тоді Віталій Кличко.

– Дозвольте вас трохи перебити. Повернімося трохи назад: коли ви вступили до партії Кличка і які обставини вас до цього привели?

– Це був 2010 рік. Як виходець зі спорту ( колись професійно займався боксом і боротьбою), я мав чимало друзів-спортсменів. Серед них і наш чемпіон Віталій Кличко. Ми обговорювали проблеми життя в Україні й прагнули щось змінити. Тож навколо ідеї й програми «Удару» тоді об’єдналися чимало нових, раніше не помічених в політиці людей, які повірили Кличку, що пропонував почати змінювати нашу країну на основі євро стандарту. Повірив і я. Тому пішов за ним. Ми почали формувати в партію «Удар» команду і багато людей – нових, ініціативних і молодих – тоді до нас примкнуло.

– А тепер повернімося до того, що Блок Петра Порошенка і «Удар» Віталія Кличка після революції Гідності вирішили йти на вибори двома різними колонами…

– Пройшли вибори, і я, як один з керівників, був запрошений на з’їзд БПП. І всі ми вчорашні «ударівці» були вражені, що нас навіть ніхто не зауважив, як членів іншої політичної сили – партії «Удар».

Завели лиш на бесіду нашого очільника Віталія Кличка і як він з тої бесіди вийшов, ми зрозуміли, що відтепер він очолюватиме БПП.

І це для команди «Удару» був найпідступніший удар, немов плювок в обличчя. Ми зрозуміли, що нас просто використали. Це ганебне явище настільки обурило нас, членів нашої команди по всій Україні, що ми прийняли рішення, що не розійдемося і членами БПП не станемо. Не для того ми так ретельно добирали свою команду і працювали з нею. Особисто я тоді зрозумів, що відступитися й мирно займатися своїм бізнесом я просто не маю права.

– Ви кажете, люди були сильно розчаровані й не захотіли вливатися в БПП. Але ж таки пішли…

– Пішли окремі. Але кістяк команди на 70% залишився. Часу перед місцевими виборами було мало, тож за два місяці ми створили нову політичну силу, назвали її тоді нашвидкуруч «Прогрес». Не було часу думати над назвою. Але на місцевих виборах ми добре попрацювали й на Рівненщині завели в політику 79 депутатів та 11 сільських голів. Звісно, не всі ті, хто на виборах переміг, виявилися кращими –хтось був більш гідний, але не пройшов, однак наша перемога в тому, що ми зберегли команду. А згодом ми отримали підтримку у Валентина Наливайченка й перейменувалися в Рух «Справедливість».

Рух "Справедливість". Рівненська команда.

 – Тобто команда знайшла собі лідера. Вірите йому?

– Інакше б не погодився керувати обласною організацією.

 – Пане Анатолію, розкажіть про себе. Звідки ви родом і відколи живете в Рівному?

– Я народився і виріс у Берестечку. Донині там живуть мої батьки. З дитинства займався спортом, закінчив спортивну школу і багато років віддав спорту. Як пішов до армії, то з огляду на мої спортивні досягнення, потрапив у спецназ. Перед абхазькими подіями підрозділ, який я сформував, потрапив в Абхазію.

Там я зрозумів, що таке війна. Тяжко пережили ми втрати, а втратили 29 побратимів зі спецпідрозділу, в якому нас було 147 чоловіків. Сам був поранений, ношу в своєму тілі вісім залатаних дірок. Знаю, як це, коли в повітрі горить твій парашут.

Повернувшись з війська, пішов працювати в колгосп водієм, згодом вступив на навчання до Київської аграрної академії. Маю фах вченого агронома.

– Що для вас спорт? І яким видом спорту ви займалися?

– Спорт для мене завжди значив багато: а займався я боксом, потім в армії ще й рукопашним боєм. Добра фізична форма і ці вміння в житті не зайві, а під час війни просто необхідні кожному солдатові. Вже тепер, під час цієї війни, навчив рукопашному бою багатьох хлопців, які йшли на Схід, був тренером на волонтерських засадах.

– Як ви опинились у Рівному?

– До Рівного я переїхав наприкінці 80-х, тоді, як одружився. Дружину, за професією інженера-конструктора, направили на роботу на Рівненський радіозавод. Квартири нема, прописки теж нема, тому й роботи, відповідно, ніде знайти не міг. І я пішов працювати у військову частину, бо там не обов’язково треба було мати місцеву прописку. А у 1993 році відкрив власну справу. Підштовхнув до цього близький товариш Віктор Анатолійович Чайка. Нині це багатогалузеве підприємство «Вільха», яке займається дерево- та металообробкою, виготовляє багато різних речей, у тому числі й м’які та тверді меблі.

– Багато зусиль йде на бізнес?

– Тепер вже, як все поставлено, є люди, на яких можна опертися, можна й відволіктися. А раніше – все розробляв і вивчав власноруч, а потім людей навчали. Вісім років навчали ковалів ручної ковки. А тепер вже ті ковалі інших навчають.

– Перейдімо знову до політики. Що і як, на вашу думку, треба міняти в нашій країні?

– Нині треба міняти все. В корені міняти. І кожен має почати з себе. Люди на наступних виборах мають прийти до влади не грабувати, а нести якісні зміни. Є тепер з чим працювати.

– Кричуща, просто катастрофічно кричуща проблема в нашій області – це незаконний видобуток бурштину. Який з цього вихід?

  –  Ще у 2012 році ми подали в Раду законопроект через Чугуннікова. Потім через інших депутатів намагалися ще подати його повторно. Це Закон про старательську діяльність. І що ви думаєте? Він поданий до розгляду? Ні. А чому?

Видать, він нікому в Раді не вигідний. Є, на жаль, чимало речей, про які навіть не хочеться говорити. Це грошові потоки в мільярди доларів, мафія на рівні держави. На видобутку бурштину стоять на промисловому потоці і жменя людей у Рівненській області. Вивозиться коштовне каміння за кордон. І, що найгірше – донищують ліси.

"Місячні" ландшафти у місцях  видобутку бурштину на Поліссі

– У наших поліських селах, в яких колись ще кілька десятків літ тому корови в болотах топилися, нині вже друге літо поспіль нема в колодязях води. Лісові масиви, які ще не встигли вирубати, клаптями рижіють і сохнуть. Як ви гадаєте, це пов’язано із екологічною катастрофою, яка вже назріває внаслідок безконтрольного видобутку бурштину?

– Це справді так. Якщо і надалі не буде прийнята ніяка державна програма, то на нас чекає масштабна екологічна катастрофа. Науковці нашого Інституту водного господарства б’ють на сполох. Екологи б’ють на сполох, бо кожна сосна утримує до 5 тонн води. А як ці нещасні дерева будуть утримувати воду, як вони догори корінням лежать.

А до того ж ще й винищують ліси нещадно. От, скажімо, палимо щепою. А чи хто задумуємося, де цю щепу беруть?

Безконтрольно вирізуються ліси. Немає балансу вирізки й посадки лісу. А відтак страждає все: і флора, і фауна. Я геть не здивуюся, якщо завтра під РОДА поставлять пікети прості поліщуки і скажуть: «Дайте нам за що жити. Бо нема в лісі ні ягід, ні грибів».

– То, може, рятунок в реформі децентралізації? От стануть на ноги об’єднані територіальні громади, візьмуть на місцях все на баланс та під пильний контроль і не дадуть розбазарювати й нищити природні багатства?

– Ми тут з вами можемо багато про що говорити. Та не так воно швидко й добре робиться на ділі, як говориться. У нас в Конституції ясно написано, що таке територіальна громада. Будь-яке село чи селище має стати територіальною одиницею. Треба мати свій статут, прорахувати свої фінансові можливості. А тоді шляхом опитування вирішити, куди об’єднуватися і з ким. І взагалі подумати – чи доцільне це об’єднання?

А коли вже вирішили питання про об’єднання, то треба спершу ліквідувати сільські ради. А тоді формувати щось нове. Люди не готові. Створюються нові управління, земельні в тому числі, приходить якийсь пан Левицький, що за гроші головою став, а в ОТГ не знають як порахувати бюджет.

От, у Млинівському районі лише дві сільські ради залишилися, які не об’єднані. Але водночас сидять у районі ще й 36 депутатів районних. Навіщо вони? Навіщо надбудова районної адміністрації з головою на чолі, навіщо голова райради?

Приходять кошти нині на медицину і район їх забирає, каже територіальним громадам, що поки ви ще не готові, то ми й надалі будемо вас обслуговувати.

Опорні школи поробили. Поставили людей перед фактом, не провівши належної навчально-просвітницької роботи. А люди на те об’єднання як вівці на нові ворота дивляться. А їм ще й школи та садочки на утримання віддають.

Землі, які поза межами сільських рад, передали в земагенство. Ходять чужі фермери, які скуповують сотнями гектарів людські паї. На 49 років беруть землю в оренду, тицяють гроші й люди на це погоджуються, бо вони доведені до краю зубожіння. То до чого це до чого це доведе? Люди залишаться без нічого. З 1 вересня хочуть зняти мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Люди ж про це не знають. Де їм знати, що там у кабінетах вирішують.

– І що з цим робити? Як не дати, щоб нашу землю скупили купка багатіїв?

– Щоб такого не сталося, політики мають йти до людей. Пояснювати їм. Треба дивитися на землю, як на землю наших дітей, а не на землю дідів. Треба думати, що дітям та онукам залишимо. Бо як селяни продадуть паї, то залишаться ні з чим.

Валентин Наливайченко і Анатолій Сидорук у студії ТК "Рівне 1"

– Як вважаєте, Рівненщина – багата область? Чи маємо ми достатньо ресурсу, щоб тут навести лад і жити краще?

– Наша Рівненщина чи не найбагатша область в Україні. У нас є все – від каміння й завершуючи алмазами. У нас є ліс, бурштин, родон, вапняки, кіберліти… У нас нема тільки розумної й чесної влади, яка б дала усьому цьому лад.

От пройдіться нашим прекрасним містом, вулицею Соборною від Усті до Воскресенського собору. Що ви там побачите? Як не аптека, то ломбард, як не Секонд Хенд, то Спортлото, що означає гральні автомати.

Приходять до влади й дивляться, що на цій посаді можна для себе урвати й використовують своє місце під сонцем, як джерело наживи. От нині ми, країна, яка у війні, на перших місцях у світі по корупції. А прості люди мусять крити борги, бо з МВФ треба розраховуватися.

Нині в Раді законопроект Президент зареєстрував закон про примусове стягнення з рахунків громадян комунальних боргів. Абонплату на газ якщо відмінили, то це ненадовго. На жаль, нині ми ще не йдемо догори.

– Стільки важкого, що здається ніколи з цього не виборсаємося. А вихід? Як ми з цього маємо вийти?

– Має відбутися якісне перезавантаження. Доки сидітиме цей президент, цей Уряд, ця Верховна рада, доти тягнутиметься війна в Україні. В нас є два вороги. Один – зовнішній російський агресор, а зсередини Україну з’їдає корупція.

Наше завдання – розбудити народ, щоб молоді люди не виїздили з країни, щоб жили у своїй державі й хотіли витягти її з біди та добре думали над тим, як це можна зробити. Бо ж не їхні бабці з дідами мають вирішували за них їхню долю. Помилка нашого народу в тому, що повірили Порошенку й пішли голосувати за БПП.

– Згодна з вами, що треба перезавантажувати країну, але чи щось вирішать вибори, якщо не зміниться виборець? Це по-перше. А по-друге, має бути змінений виборчий закон. Як зробити, щоб не запихали у виборчі списки темних конячок? Щоб ці списки всі були відкриті?

– Якщо взяти минулі вибори з пропорційною системою, то списки БПП були відкриті: й вибрали одинадцять колишніх регіоналів. Але згоден: списки мають бути відкриті й має бути змінений виборчий закон до місцевих рад.

Хочеться вірити, що депутати Верховної Ради цього скликання дійдуть до цього. Хоч коаліції нема, але люди розумні в парламенті є. Вони можуть внести зміни у виборче законодавство й розуміють, що це треба робити.

– А якщо президент розпустить Верховну Раду?

– Якщо ж розпустить, то треба гнати і того президента, й усіх його поплічників. І не дати їм утекти з країни. Не дати вивезти вкрадені кошти та змусити відповісти за все сподіяне. Ви ж подивіться: голова Нацбанку Гонтарева – 500 млн. вивела державних коштів через банки. 85 українських банків закриті, а російські процвітають! Власником Обленерго, в тому числі й рівненського – є пан Бабаков, фінансист «Единой России», екс-депутат Російської держдуми. Чим це не сепаратизм? В Рівненській області він є власником. А тут сидять і керують його ставленики. З Сімферополя заступники. А який дух у них? Чим вони дихають?

За підключення одного кіловата 6 800 грн. – це що за повітря платити?

Я переконаний, що нині такі підприємства як Обленерго, Укртелеком, Укрзалізниця мають бути націоналізовані. Бо це стратегічні об’єкти. Бо як наші вороги захочуть вчинити нам диверсію, то залишать нас без світла й ми тоді беззахисні.

– Як так? У нас же своя атомна…

– І атомка, і гідро- та теплоелектростанції виробляють електроенергію на енергоринок, а там Обленерго купує енергоносії і нам продає на своїх умовах…

– Скрізь ми залежні. Чи можемо ми взагалі подолати в нашій країні корупцію?

– При цій владі не зможемо. Все нині просякнуте корупцією – від гори до низу. Ви не задумувалися, де знайшлося стільки німців і поляків, які дарують нашим інвалідам автомобілі? У Рівненській області нашим молодим і здоровим «інвалідам» заганяються автомобілі без розмитнення. А підписує, щоб визнати це як гуманітарну допомогу, хто? Як гадаєте? – Голова РОДА. Де взялися ці авта?

Фрау з Німеччини подарувала авто нашому Анатолію Дащинському. Такі інваліди… От звідки корупція.

Задекларував наш губернатор шість автомобілів. Сміялися всі: «Сіtroen», Жигули», «Победа»… А «Highlander» він що орендує? Подивіться, на якому Мерседесі він приїздить. Де він взявся?

Якщо ти прийшов у велику політику, маєш служити народу, а не єдиній партії.

Ви ж подивіться, що діється: фракція БПП Верховної Ради збирається, всі ЗМІ тільки про те й говорять, що мають бути ще й Порошенко і Гройсман. А вони що Президент і Прем’єр не України, а єдиної партії?

– В нашій історії вже була єдина партія. Ми з вами ще того покоління, яке це пам’ятає. Закінчилося все дуже сумно. А зараз в нас ще й війна.

– Поки не здолаємо корупцію, війна не закінчиться. От два роки, як НАБУ працює. І що? З мільйонів вкрадених коштів повернуто тільки 5100 грн.

Ми маємо цю війну завершити. Щодня гинуть наші хлопці. Ніякого перемир’я не спостерігається. Ви ж подивіться, яке загострення ситуації на сході в перші травневі дні…

В честь загиблих в цій війні висадили дерева. Назвали - алеєю Справедливості. 

Ми в пам’ять полеглих алею Справедливості в Рівному висадили. І боляче. Бо все досаджуємо – знову й знову гинуть хлопці. Сергій Голубєв загинув – досадили дерево, то вже знову – хлопець з Костополя. Не треба вже досаджувати. Треба завершувати цю війну.

– Як би ви рішуче діяли, щоб її завершити?

– Я проти Мінських домовленостей. Бо це не домовленості, а ганьба. Бо хто в Мінську вирішує долю України? Згадайте акцію «Україна без Кучми». Той же Луценко кричав: «Ловіть рижого пацюка!» А тепер той же самий рижий пацюк, або Медведчук – представник «Русского мира» вирішують долю України. А з цими «представниками» сідають бандити донецькі й луганські та ще з Росії представник приїздить. То на чий бік рішення вони можуть прийняти?

У річницю Іловайська...

А по-друге, як можна війну закінчити, якщо Україна донині не визнала, що Росія є окупантом, агресором? Якщо досі ми три роки поспіль АТО ведемо, а президент окупованої країни веде бізнес з державою-агресором, платить туди податки, то які можуть домовленості? Мало того, на судноремонтному заводі наш президент ремонтує російські кораблі. То як можна завершити війну? Чи вигідно йому її завершити? Коли президент виготовляє автомобілі, зброю для війни?!

Ми маємо оголосити Росію агресором, окупантом і ніякого тимчасового кордону всередині країни не може бути. Від’єднати треба їм світло і газ, тепло – і війна закінчиться дуже скоро.

Ви тільки подумайте, сьогодні військова частина Рівному в ОРДЛО вугілля купує. І стоять на Красному Лимані 7 вагонів, а їх в Україну не пускають. Донецька фірма виграла тендер. Чому вони беруть участь у тендерах? Кому ми платимо кошти? Згадаймо Роттердам плюс.

Велика загроза для національної безпеки ще і в тому, що дуже багато зрадників притягнуто у ряди Нацгвардії. З тих, які на Майдані стояли проти нас. І вони тепер пакують у тюрми наших патріотів. Торнадівців посадили, а сепаратисту Голубанову орден дали.

 – А з кого, на вашу думку, мають формувати Національну гвардію?

– У Нацгвардію має бути відбір із українських патріотів. І є з кого відібрати. Не Банкову й Грушевського вони мають захищати! Не президента, а Україну!

– Хочу ще запитати вас щодо львівського сміття. От днями знову нам десь його тишком-нишком скинули. Що з цією проблемою робити? У Рівному, на відміну від інших міст, є сміттєпереробний завод. Чому він не працює? Може, це зумисне створена така ситуація, щоб дискредитувати західну Україну?

– Це справді екокатастрофа і проблема не тільки Львова. Але проблема ця не появилася не в один день. Це безгосподарність Садового. Він же не з 2015 року голова.

Але коли вже дійшло до такої безвиході, то не треба цькувати і ганяти Садового по всій Україні. Дійшло до того, що спеціально винаймають перевізників і удвічі більше їм платять, щоб водій викинув те сміття, де завгодно.

Як на моє бачення, тут має включитися держава. Це державна проблема і держава повинна терміново зреагувати. А Рівне зможе приймати сміття тільки тоді, коли запрацює завод.

– А чому він не працює? Що там не так? То екскурсії возили, показували, а тут стоїть який вже рік…

– Нема в законодавчій базі тарифів на переробку сміття. Дайте тарифи і пустіть на повну потужність. Є такі заводи, які опалюють сміттям цілі міста. У Дубно готові були поставити завод, натомість мільйони тонн сміття лежать. А завод так і не побудували.

Маючи в Рівненській області атомну електростанцію, ми можемо прокласти теплотрасу і весь Володимирецький район обігрівати, а ми натоміть Стир гріємо.

Переконаний, що на темі львівського сміття діється політична спекуляція. Є у Рівному переробний завод, зберіться й вирішіть, встановіть тарифи й нехай працює.

– Дякую за вичерпні відповіді. Якщо не заперечуєте, тоді кілька особистих питань. Маєте якесь хобі?

– Квіти і сад. Я агроном за фахом і багато років займаюся селекцією і вирощуванням квітів. У мене є бегонії четвертого покоління, є вирощені магнолії, гацанії, різні весняні й літні квітки. Люблю пітунії, сульфінїї, бекони, пеларгонії різних кольорів і форми. Садок свій люблю. Бува, що по чотири сорти яблунь прищеплюю на одній яблуні. Раджу це робити на дичці. Й коли прищеплюєте, то щоб були вони однієї пори дозрівання плодів. Для прищеплення кісткових фруктових дерев добра дичка горобини.

– Спасибі за поради. Дуже цікаво.

– Маю ще одне захоплення, вірніше два – рибальство та полювання. З 1983 року мисливець. Дуже люблю природу, ліс. Знаю багато про фауну. Вважаю, що погано, що діти мало знають про тварин. Молоді мисливці приходять і не знають, що мама-зайчиха годує своє зайченя лише раз, а коза виношує плід три місяці, три неділі й три дні… Маю цікавих мисливських псів. І домашні вівчарки, й лайка.

 – А що читаєте?

– Люблю історію. Нині читаю науково-популярне видання «Гетьмани України». Переконаний, що наших дітей, молодь треба просвітити щодо нашої повстанської армії. Щоб екскурсії водили стежками УПА, місцями, де були найбільші бої. Щоб молоде покоління знало про наших героїв якомога більше.

– Спасибі вам за розмову.

Розмовляла Людмила МАРЧУК