5 вересня в часописі «Сегодня», одним з найбільших акціонерів якого є ЗАТ «Сістем Кепітал Менеджмент» Рінат Ахметов, несподівано надрукували розлогий матеріал під назвою «Спецоперація: як розкрили таємницю загибелі Сашка Білого».

Допис містить зокрема інтерв’ю анонімного учасника спецоперації по затриманню Олександра Музичка, який розповідає про її подробиці так, ніби все життя писав гостросюжетні повісті про війну, на кшталт тих, яких багато публікувалося в радянські часи. Розповідь містить багато епізодів ,що, м’яко кажучи, не дуже сходяться зі свідченнями інших очевидців...

Співрозмовник журналіста «Сегодня» розповідає, що в спецоперації задіяли 21 працівника МВС,  бо поряд з Сашком, начебто, було дуже багато озброєних супроводжуючих. Це перша, та далеко не остання невідповідність свідченням водія Музичка Віталія Вотави, який запевняє, що тої трагічної ночі в «Трьох карасях» окрім самого загиблого було лише троє «унсовців» - молодих хлопців віком від 19 до 24 років.  Жоден з них навіть в армії не служив. Автомат АК і пістолет Макарова був лише у Білого.  Решта зброї не мали узагалі!

Інші невідповідності очевидні для будь-кого, хто бодай раз був у «Трьох карасях». «Паркана там немає, від траси 150-200 метрів поганою грунтівкою», - розповідає очевидець. Та жоден місцевий не дасть збрехати, що вказана відстань є десь утричі меншою, та й дорога там цілком «прохідна», не ідеальна, звісно ж, але й на роздовбану ковбаню не тягне. Втім, можливо, людина на завданні трохи нервувала, а відтак і перебільшила… Або, хто-зна, і взагалі особисто не брала участі в цих подіях…

«Спершу нам трохи не пощастило: Білий з товаришами вийшли на свіже повітря покурити, - продовжує неназваний спецназівець,  - неподалік стояв автомобіль, забраний в якогось підприємця за борги (?!), такий пікап-позашляховик «Мітцубісі L-200».

 І знову виникає саркастична посмішка, адже про те, що ні тютюну, ні алкоголю Сашко зовсім не вживав вам розповість будь-хто з його знайомих. Як і про автомобіль, який ні за які борги ніхто ні у кого не забирав, бо сама діяльність Білого не передбачала позичання коштів кому б то не було, а статків великих він ніколи не мав. Вказане авто і справді належало одному з рівненських підприємців, давньому симпатику «УНСО», який добровільно дав його в користування на час революції.

Далі більше. Свідок починає розповідати про деталі затримання і тут вже іде відверта неправда. Аби стало ясніше, стисло приводимо розповідь.

«Білий одразу зорієнтувався і кинувся до машини за автоматом, але зрозумів, що не встигає його взяти. Тоді він схопив одного із охоронців і, прикриваючись ним, побіг від нас. В той час з другої машини (за словами очевидця, затримувати Білого приїхало загалом три автомобілі – авт.) вистрибує співробітник «Сокола» і біжить просто на Сашка. Той різко штовхає на нього охоронця, якого спецназівець тут таки скручує і заковує в наручники».

Описане, власне, більше нагадує сцену з гостросюжетного бойовика, аніж реальну ситуацію. Про це розповідає той таки реальний свідок, водій Віталій Вотава. За його словами, щойно помітивши підозрілих людей, загиблий тут-таки крикнув «Хлопці, тікайте!» і ті миттю розсипалися в різні боки. Музичко лишився з нападниками сам-на-сам...

«Саша скористався моментом і побіг за будиночки, де одразу починався дуже крутий підйом, метрів п’ять заввишки. Далі стежка – і ліс. Місця тутешні Сашко знав чудово, у самого будинок був неподалік). Коли б заглибився у ліс, не факт, що взяли б його…»

Цей момент коментувати вже навіть не смішно. За будиночками «Трьох карасів» і справді починається невелике узвишшя, що веде просто до житлового масиву Бармаків. Невеличка лісопосадка, площею від сили кількадесят квадратних метрів починається ліворуч. Але навіть, якби Музичко побіг у напрямку дерев, загубитися там просто не реально. Це ж бо те саме, що загубитися у парку чи ботанічному садку! Та так, щоб тебе не знайшло два десятки (!) спеціально навчених людей…

«Один з «соколят», перевіряючи будиночок, помітив відчинене вікно. Вирішивши, що втікач зник через нього, спецпризначенець теж вистрибнув через вікно (кожен, хто був в «Трьох карасях» знає, що загалом будиночки там не дуже великі. Як через таке вікно можна вистрибнути, а тим більше людині з комплекцією Сашка Музичка? – прим. автора) Білий тим часом стояв в тіні дерева і холоднокровно чекав, доки хтось із нападників опиниться на лінії пострілу… На шоломі у спецпризначенця були тактичні окуляри, підняті так, що знаходилися не на очах, а на лобі. У світлі ліхтаря вони дали відблиск і Білий, не замислюючись, стріляє просто в них, вважаючи, що там обличчя бійця. Він поцілив у скло, тобто в око, якби окуляри були на місці. Потім Білий стріляє іще раз і потрапляє просто  в погон».

За словами Віталія Вотави, ніяких шоломів і окулярів на нападниках не було. Вони були одягнені в маски і жодних розпізнавальних знаків не мали! Ці слова підтверджує також адвокат родини Сашка Білого Володимир Гнатущенко, який розповідає, що переглядав відео з камер спостереження, де добре видно, що на спецпризначенцях не було ні шоломів, ні окулярів.

«Співробітник «Сокола» в запалі бою не розуміє, що його зачепило і вихоплює свій «Стєчкін», який ніколи не відмовляв, цілиться, натискає спусковий гачок – осічка! Патрон перекосило… Пробує знову і знову. П’ять осічок поспіль! Але у підсумку все ж робить класичну двійку, поціливши Білому в ікру ноги та в ягодицю».

Побратим загиблого, бойовий офіцер Сергій Пандрак має значний досвід користування зброєю. Розповідає, що автоматичний пістолет Стєчкіна є одним з найнадійніших і осічок майже ніколи не дає. Його розробили в СРСР спеціально для спецпідрозділів КДБ, а конструктора Ігоря Стєчкіна навіть нагородили за це Сталінською премією. «Аби пістолет Стєчкіна дав одразу п’ять осічок підряд, його треба було або взагалі не чистити і не перевіряти, або вставити патрон не того маркування - каже пан Пандрак, - як це могло статися із професіоналом, який готується до спецоперації?»

«Сокольонок» дістає «Стєчкін» і стріляє в Білого, але щоразу маже, бо поранена рука не тримає пістолета. Видно лише «фонтанчики» куль на землі, а Білий віддаляється. В цей час на місці поєдинку опиняється другий  співробітник «Сокола». Він піднімає вгору автомат з холостими патронами і дає чергу в повітря, аби освітити місце дії. Білий з-під руки стріляє по ньому і по дотичній потрапляє. Співробітник кидає автомат і в стрибку валить Білого на землю. Ми теж близько, бачимо, як йде боротьба і цієї миті лунає глухий постріл. Ми тоді й подумати не могли, що Сашко застрілився… «Сокольонок», який лежав на Білому кричить, мовляв, допоможіть, я тримаю під ним руку з пістолетом. А раптом він знову стрілятиме!? Ледве утрьох ту руку витягли (здоровий мужик був Білий!), пістолет забрали, руки завели за спину, одягли наручники… Головна загадка для мене і по сьогодні в тому, чи Сашко вистрілив у себе механічно, випадково натиснувши гачок чи спеціально, не бажаючи потрапити нам у руки…»

Десь рік тому, в тій-таки газеті «Сегодня» довелося прочитати інтерв’ю з екс-заступником Генпрокурора, колишнім прокурором Рівненської області Миколою Голомшою під назвою  Екс-заступник генпрокурора Микола Голомша: Ющенко дійсно дали ударну дозу діоксину

Він, коментуючи обставини загибелі колишнього міністра внутрішніх справ України, професійно розповідав, що, аби відключити людину, спровокувавши больовий шок, достатньо удару в підборіддя силою 20 кг. Нічим не прикрита кістка на тілі є органом найбільш вразливим. Якщо ж у неї потрапляє куля, людина отримує удар силою в кілька тонн! А відтак, вистріливши сама у себе, вона просто фізично не зможе зробити другий постріл! Працівники рівненської обласної судмедекспертизи виявили в тілі Сашка Білого аж 5 куль калібром 9 мм.:  2 у правій нозі і 3 у грудях. Дві з тих, що потрапили в область серця пробили легеню та пройшли на виліт, не ставши смертельними, третя ж, так само пробивши легеню, потрапила простісінько у серце. «В житті я бачив багато вогнепальних поранень, - розповідає згадуваний вже Сергій Пандрак, який особисто був присутній на судмедекспертизі тіла Музичка, - рани, отримані впритул, відрізняються від інших. Вони залишають глибокі опіки, до м’яса, яких на тілі Сашка виявлено не було. До того ж його футболка була розірвана, але не прогоріла у жодному місці! На самогубство не вказує фактично нічого… 

«Доповідаємо керівництву по радіо, отримуємо команду негайно виїжджати, поки нас дружки Музичка не постріляли. Але ми вирішили лишитися, дочекатися швидку і передати лікарям тіло: ми ж не бандити, щоб втікати з місця перестрілки, кинувши небіжчика…»

За іншою версією, коли міліція і швидка приїхали, ніяких спецпризначенців на місці події не було. Труп Сашка лишили напризволяще і кайданки з нього знімали вже в моргу…

Я намагався якомога точніше переповісти фрагменти розповіді бійця, з максимальним збереженням особливостей її стилю, аби читач сам для себе зробив висновки, наскільки реалістично все те виглядає. Наприкінці статті журналіст приводить коментарі експертів, які дали оцінку того, наскільки фахово було проведено спецоперацію з затримання «банди Білого».

Так колишній керівник ГУБОЗ Михайло Корнієнко вважає, що у підсумку операцію провели погано, оскільки не підготували її належним чином. «Чи стріляв Музичко сам у себе?, - запитує він, - можливо, він зробив це, не бажаючи бути затриманим чи розуміючи, що ж із ним після цього трапиться? Але я не виключаю, що його вбили з його ж таки пістолета. Було втрачено фактор несподіванки, почалася стрільба, в такій ситуації важко щось контролювати. Мало би бути задіяно рівно стільки сил, аби вказаний фактор повністю забезпечити».

«А чи треба було взагалі затримувати Музичка?, - запитує генерал-майор міліції, колишній начальник УМВС Рівненщини Анатолій Француз, - наскільки мені розповідали, він міг спокійно сам з’явитися викликом слідчого». Загибель людини, яку намагаються затримати він називає однозначним провалом. Одним з його факторів називає те, що не врахували психологічних якостей і рішучості Білого, який міг просто подумати, що за ним приїхав не спецназ, а переодягнені бандити чи найманці когось із його ворогів.

В той же час сам куратор спецоперації, екс-заступник голови МВС Володимир Євдокімов навпаки -пророблену роботу провальною зовсім не вважає. Каже, що просто не очікував, що Музичко набереться нахабства відкривати вогонь по співробітниках міліції, а потім іще і випадково, при падінні сам у себе вистрілить…

Пану Євдокімову варто нагадати, що якось раніше Олександра Музичка вже затримував спецпідрозділ «Сокіл». Сталося це в далекому 1998 році. Білого і двох його побратимів по УНСО Андрія Боярчука та Миколу Ярошика було взято в білий день, в трьох різних кінцях Рівного, без єдиного пострілу, так як це і заведено у справжніх професіоналів! В даному ж випадку два десятки озброєних людей увірвалися в кафе, де крім Білого з товаришами було іще більше десятка відпочиваючих, в тому числі і жінки. Нікого з охоронців не упіймали, натомість затримали водія Віталія Вотаву та іменинника, день народження якого відзначали. Віталій Вотава розповідав, що по дорозі йому в заковані у кайданки руки вкладали автомат, щоб лишити на ньому відбитки пальців, а потім він чув, як з того самого автомата стріляли.

Варто завважити, що парламентська тимчасова слідча комісія на чолі з народним депутатом Юрієм Дерев’янком так і не оприлюднила жодних результатів. Після виборів нового складу Парламенту про неї і взагалі забули, що іще раз засвідчило: в Україні, аби остаточно поховати якусь справу, варто просто створити по ній тимчасову слідчу комісію…

Адвокат родини Сашка Білого Володимир Гнатущенко розповідає, що кримінальне провадження по створенню організованого злочинного угрупування в Генпрокуратурі за відсутності доказів закрили іще 10 червня 2014 року. В той же час іще з жовтня 2014 року (!) не можуть почати слухання в провадженні по обвинуваченню водія Музичка Віталія Вотави.  Справу переносять через щоразу інші відмовки.

Варто завважити, що і досі не поніс жодної відповідальності нинішній голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль, після заяв якого почали ширитися чутки про так-звані  «безчинства Саші Білого, який оголосив себе новим гауляйтером Західної України».

Він приписував Музичку численні факти вимагання, які потім тут-таки спростували ті, від кого начебто щось вимагали, а також систематичне злісне хуліганство і протидію законній діяльності правохоронних органів. За великим рахунком, саме за цими фактами 12 березня Музичка було оголошено у розшук, а 25 березня провели згадану спецоперацію з його затримання. Що ж виходить, людини немає в живих, кримінальне провадження закрили за відсутності доказів, а сам пан Москаль, який усю цю кашу заварив, і далі лишається серед топ-менеджерів чинної влади?

Тим більше, що до потенційного злочинця приїздила на переговори народний депутат Тетяна Чорновіл і вмовляла Музичка покинути Україну, а, за деякими даними, навіть пропонувала за це  винагороду в розмірі 20 тис. у. о.від Олександра Турчинова.

Діяльність Музичка, мовляв, піднімає істерію серед росіян та міжнародного співтовариства, яке вагається, чи надавати Україні кошти для подальшого розвитку. Сашко, до слова, тоді категорично відмовився і від коштів, і від вимоги покинути Україну.

І що ж виходить? Сашко помер, а Росія вже 2,5 роки воює в Україні, а міжнародне співтовариство і далі вагається, перш, ніж надати черговий транш! То може все-таки не в Музичку справа?!

Тим більш дивно, шо стаття в «Сегодня» з’явилася саме 5 вересня. Завважте, не на річницю трагедії, не на річницю Майдану, не до Дня Гідності і Свободи і навіть не 19 вересня, до дня народження Олександра Музичка! Якщо зірки запалюють, значить це комусь потрібно, каже приказка. Давайте проаналізуємо, кому ж саме?

Спершу в автора цих рядків була версія, що, готуючись до неминучих дочасних виборів, з учасників спецоперації та екс-працівників ГУБОЗу «ліпитимуть» чергових носіїв рейтингу для Опозиційного блоку, одним з головних функціонерів якого є Ринат Ахметов. Ця версія була основною мало не до останнього дня, коли я прочитав новину про те, що Генеральний прокурор Юрій Луценко порадив Міністерству внутрішніх справ повернути на роботу колишніх «професіоналів» Василя Паскала та Володимира Євдокімова. Мовляв, в умовах, коли кількість тяжких злочинів в Україні зросла більш, ніж удвічі, можна закрити очі на те, що перший підпав під дію призабутого вже Закону про люстрацію, а другому приписують наказ на вбивство рівненського героя Революції Гідності Олександра Музичка.

І це в час, коли поліцейських у нас сьогодні без того в кілька разів більше, ніж в інших європейських країнах, а в проекті бюджету на 2017 рік  (у час, коли в країні іде війна!),  на потреби МВС передбачено більше, ніж на армію (90 млрд. гривень проти 50 млрд !!) 

Виникає резонне питання, то кого влада сьогодні боїться більше – російського агресора чи власних громадян?

Схоже, часи нині таки і справді дещо змінилися. А з ними і герої, і вороги…

Максим КОЛОМИС