Пам’ятки Рівного. Свято-Успенська церква
Автор : Галина Данильчук
Свято-Успенська церква у Рівному – пам’ятка архітектури національного значення. Стоїть ця архаїчна дерев’яна церква з дзвіницею на одній із найстаріших вулиць Рівного, що нині носить ім’я Тараса Шевченка. Немов писанка, затиснута кам’яними багатоповерхівками.
Церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці була споруджена у 1756 році на Тютьківському передмісті Рівного коштом парафіян. В народі храм називали Омелянівським, бо вулиця довший час мала саме таку назву – Омелянівська. У 1930-і роки стараннями мешканця вулиці земського гласного Григорія Гнатовича Лукашевича вулицю назвали ім’ям великого українського пророка.
Фото з архіву Рівненського обласного краєзнавчого музею
Спершу церква була вкрита гонтом, мала лише один купол під бляхою і три залізні хрести. Церковне подвір’я було оточене парканом із соснових дощок. Дерев’яний іконостас храму створений у 1784 році.
За народними переказами у цій церкві молився зі своїми гайдамаками Іван Гонта перед битвою з польською шляхтою.
На старій вулиці збереглося декілька дерев’яних хат, які вже пережили не одне десятиріччя. І нині живуть у своїх прадідівських хатах родини корінних мешканців вулиці – Дзіваки, Логвисі, Либаки, Листопади, Кулії, Тарасевичі.
Всі радісні й сумні події їхнього життя були пов’язані зі Свято-Успенською церквою, парафіянами якої вони були. Свого часу вони розповідали мені цікаві подробиці, які торкалися історії цієї церкви.
Так, представники декількох поколінь родини Либаків, яка мешкала неподалік церкви, були у цьому храмі старостами.
Згадує Галина Василівна Либак-Пустовіт:
“Марко Либак був старостою церкви сорок років і навіть був архієреєм нагороджений. А потім і дід Іван Либак трохи був старостою, і дід Михалко Либак старостував. У цій церкві упала баня і потрібні були великі кошти, щоб її відремонтувати. Спочатку церква була рублена, а коли впала баня, то колоди обшили дошками. Церковна рада вирішила продати шматок поля, що належало церковній громаді, й за ці кошти відремонтували баню та покрили тоді її бляхою…
У 1960-і роки хотіла влада закрити церкву, бо мали будувати поруч обком партії. То й моя мама Ольга Либак, а ще художник-іконописець Федір Жилінський (члени церковної “двадцятки”) ходили до уповноваженого у справах релігії, щоб відстояти нашу церкву.
А церковним старостою тоді був Бурачук (він був вчитель математики). За власні кошти він замовляв ікони й дарував їх у церкви. Це він у Львівському архіві знайшов документи й домігся, щоб цю церкву визнали пам’яткою архітектури… Священики нашої церкви жили по вул. Шевченка, 117. А поруч із церквою у будинку № 115 жив диякон Василь Логвись”.
Найтепліші й найяскравіші спогади у корінних рівнян про настоятеля Свято-Успенської церкви протоієрея Михайла Носаля (1886 – 1950), який був відомим на Волині травознаєм і цілителем.
Священик Михайло Носаль приїхав до Рівного із Дубна у 1935 році й до кінця життя був настоятелем храму. Сім’я Носалів (а мав він чотирьох дітей) мешкала неподалік церкви у будинку по вул. Шевченка, 117 (знесений декілька років тому).
Протоієрей Михаїл добре знав своїх парафіян, допомагав хворим, опікувався дітьми, які залюбки йшли з батюшкою на луги збирати цілюще зілля.
Священик одночасно був і вчителем слова Божого у рівненських школах. Михайло Андрійович був авторитетним і шанованим в колі місцевої інтелігенції, друкувався в періодичних виданнях, брав участь у виставках лікарських рослин, які організовувались у великих містах Польщі.
Помер М. А. Носаль восени 1950 року й був похований на Тютьківському кладовищі. Вже після його смерті за участю його сина Івана Носаля у 1958 році вийшла перша книга «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі».
У 2001 році поруч з церковною дзвіницею був встановлений пам’ятний знак знаному травознавцю М. А. Носалю. А у 2004 році М. А. Носалю присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне» (посмертно).
Зі спогадів священика храму о. Олексія Грогуля (1923-2015):
"При мені падав хрест на куполі церкви… Дубовий стержень за роки прогнив. Ми зробили залізну арматуру й приварили хреста, зробили розтяжку. Зовнішня ікона «Успіння Богородиці» була написана, коли священиком у церкві був Леонід Малюшкевич. Коли ж проводили ремонт церкви, прийшов до нас уповноважений з питань релігії і звелів, щоб цю ікону зняли. Ми закрили її фанерою. Прийшов час і знову відкрили. Такі були часи…
Коли ж планували будівництво обкому партії, то все тут міряли, планували прокласти дорогу в напрямку залізничного вокзалу і наш храм знести, бо він начебто заважав будівництву. Тоді знайшлися мудрі люди – інженери, архітектори, які опротестували такі плани.
Церкву нашу від усякого зла беріг Бог і люди всіляко її відстоювали… Староста Володимир Борачук був учителем, 50 років в Обарові навчав дітей, а жив у Рівному, на вул. Литовській. Був дуже релігійною людиною. Замовляв у художника Жилінського ікони й дарував їх церкві. Замовив портрет Гонти і також почепив його в церкві. Він прожив довге життя».
У 1953-1961 рр. настоятелем храму був протоієрей Леонід Малюшкевич, який у 1929 році закінчив Варшавський університет, отримавши ступінь магістра богослов’я, а у 1950-1953 рр. був викладачем Луцької семінарії. У 1961-1975 рр. він був настоятелем Свято-Троїцького храму в с. Басів-Кут.
Після закриття у Рівному Свято-Воскресенського собору в 1960-і роки до Свято-Успенської церкви перейшла канцелярія обласного благочинного. Настоятелем церкви став протоієрей Григорій Коршун, колишній викладач Луцької духовної семінарії. Після смерті о. Григорія якийсь час настоятелем був о. Петро Устенчук, пізніше – о. В’ячеслав Стаховський, о. Георгій Сальчук, о. Павло Швець. Із 2003 р. настоятелем храму призначено протоієрея Бориса Логвинчука.
Джерело: RvNews
Першу малоінвазивну операцію дитині з хворобою Пертеса зробили в Рівному 
