Хто такий Дідусик?

Приватний підприємець Віктор Суходольський має 50 років. Свого часу служив у військово-транспортній авіації під Москвою та в Арцизі, під Одесою. На війну пішов добровольцем іще у вересні 2014-го. Воював у розвідці, де під час підготовки набув спеціальності снайпера. Було не важко, адже впродовж 20 років захоплення мисливством стріляти навчився досить не погано і справу цю любить. Повернувшись додому, відкрив власний ю-тюб канал Didusik.TV, названий так на честь онука. Тут з допомогою чат-рулетки спілкується про політику з випадковими людьми з різних регіонів Росії, спростовуючи пропагандистські штампи Кремля. Під час розмов, не криючись, представляється бандерівцем, який знищує ворога…

• Пане Віктор, знаю, що свою військову службу ви розпочали у добровольчому батальйоні «Айдар» іще восени 2014-го. Як туди потрапили?
• Коли закінчився Майдан, повернувся додому, у Рівне. Тут зустрів свого побратима-майданівця, на жаль, покійного нині Олександра Палача. На питання: «Де ти зараз, друже?» Саня відповів, що служить у батальйоні «Айдар». На той час це був вже далеко не перший мій друг, який записався в «Айдар». Вирішивши приєднатися до усіх них, прийшов додому і просто сказав дружині, що їду на війну. Як і усі, службу свою почав з Половинкіно, поблизу Старобільська. Там мене зарахували до другої афганської штурмової роти.
• Яку обстановку у війську застали?
• Дякуючи нашим волонтерам-добровольцям, яким – я не втомлююся це повторювати – варто ставити пам’ятник за життя, вояки на той час вже були забезпечені усім необхідним. Весь час прибувала допомога від небайдужих земляків. Тому сказати, що було якось особливо тяжко не можу.

• Як стали снайпером?
• Це сталося не одразу. Якийсь час я, як і багато хлопців, був офіційно не оформлений і чекав Указу Президента щодо четвертої хвилі мобілізації. Дочекався січня 2015 року, коли на полігоні у Яворові почали набирати бригаду снайперів. Це було саме те, чим я вже давно мріяв займатися. Відбирали, в першу чергу, людей, які бодай трохи знаються на стрільбі. Оскільки відповідні навички мав, мене зарахували і почали навчати снайпінгу.
• Поки ви були на війні, в Україні пройшли вибори, в результаті яких до Парламенту потрапили сили, які заручилися підтримкою керівників українських добробатів. Вони були у списках фактично усіх партій Майдану. Як вважаєте, Україні це пішло на користь?
• У кожного своя історія потрапляння до верховної зради, але тих, хто присвятив бодай частину свого життя фізичній боротьбі з москалями, я всіх, без винятку поважаю. Гроші і влада, на жаль, мають властивість змінювати людей. Найчастіше не в кращий бік. Когось використовують «в темну». Тому історії, на кшталт тої, що трапилася з колишньою «айдарівкою» Савченко сприймаються мною і багатьма моїми фронтовими побратимами, в першу чергу, надзвичайно болюче…
• Як у вас з’явилася ідея завести інтернет-блог для спілкування з так-званою «ватною» аудиторією?
• Чесно кажучи, повернувшись з фронту, планував заробляти гроші водієм закордонних маршрутів. Навіть спеціально пішов навчатися, щоб отримати права на автобус чи вантажівку. В той час дуже любив дивитися українських інтернет-блогерів Євгена Вольнова і ще одного хлопця з Полтави, які спілкувалися з «ватою» за допомогою чат-рулетки. Останній, як виявилося, ні на Майдані, ні на фронті ніколи не був і лише з часом пішов у волонтери. Не хочу сказати, що не свідомо, але, думаю, не в останню чергу і для того, аби мати, що відповідати на закиди агресивних «ватників», з якими спілкується. Особисто я у скрутні для Батьківщини часи на дивані ніколи не відсиджувався. А тому вирішив, що маю повне моральне право спробувати себе як блогера. Спершу ні на що особливо не розраховував, але людям несподівано сподобалося. За моїми діалогами стежила чим раз ширша аудиторія, почали з’являтися постійні підписники, чий інтерес необхідно було задовольняти. Так виник канал Дідусик TV, який запрошую подивитися і вас. Якщо сподобається, обов’язково підписуйтеся.

• Публіка, з якою ви спілкуєтеся на Дідусик TV рідко інтелектуальна і куди частіше не дуже. Водночас, майже завжди налаштована відверто вороже. Що вам дає таке спілкування?
• Насправді я не стільки намагаюся щось довести москалям, скільки наочно демонструю українцям, якими саме бути у жодному випадку не можна. Руйную останні ілюзії про «мишебратьєв» та «братушок», які чимось там хочуть чи можуть нам допомогти. Це підла нація, підлий народ. Достатньо подивитися бодай кілька моїх випусків, щоб пересвідчитися, в абсолютній більшості тамтешній «електорат» – люди як не п’яні, то дурні. Трапляється, на щастя, і адекватніша публіка. Розмови з нею я також публікую. Навіть створив для них спеціальну рубрику «Дідусик. Добро».
• Скільки часу займає ведення інтернет-блогу?
• Та трохи займає, але ж, з іншого боку, моя діяльність приносить реальну користь, бо фактично є тим, що мусив би робити наш Мінстець. Робота специфічна, але вона точно не припиниться, поки триватиме російсько-українська війна. Як український націоналіст урочисто вам це обіцяю.