Хто, якщо не ми?

Чому завжди, на всіх перехрестях, де перетинається зло і невігластво, найбільше болить поетам і художникам? У них біль виривається словом від самісінького серця, проникає в інше серце і там ще довго ятрить…

Саме таку поезію у слові й пісні слухали переважно молоді люди, що зібрались у надвечірок 22 лютого в ошатній експозиційній залі Рівненського музею бурштину, що на вул. С.Петлюри.

В минулому році рівненські письменники видали збірку своїх творів із наболілого «Книга з поліських клондайків або Денники літературних бурштинокопачів» (Рівне: Письменницька робітня «Оповідач», – 2016). Це книга, де зібрані кращі зразки рівненської літератури останніх років, де у віршованих та прозових текстах можна побачити прототипи героїв сучасного Полісся, де ключове слово «бурштин».

Що не рядок, то крик і зойк, заклик до людей від матері-природи, землі зраненої…

Організація арт-парфоменсу – це чітко визначена громадянська позиція нашої інтелігенції, особливо її молодої генерації, що має почуття гідності і потребу жити по-справедливості.

Копач – лиха людська природа,

Тяжіння ласого шматка.

Тут і в’язниця, і свобода –

Клондайк поліського зразка!

У таких рядках, що змушують кожного задуматись, уся правда про злочинний видобуток сонячного каменю ціною найдорожчого – завтрашнього життя дітей, наших українських поліщуків.

Свою поезію пристрасно і щиро читали письменники: Ірина Баковецька (голова Рівненської організації НСП України), Тата Рівна (Тетяна Сладковська, кандидат історичних наук), Юрій Матвійчук із Острога, Ірина Мельник. Звучала і співана поезія Лідії Гольонко і Валентини Люліч.

Все було в цей вечір так, як задумали його організатори… От тільки тих, від кого хоч щось залежить у наведенні порядку в державних копальнях, хто займає керівні посади, на жаль, серед небайдужих земляків не було. У них вже робочий день закінчився.

Галина Данильчук

На фото: письменниця Тата Рівна