Художник, що бореться з корупцією своєю творчістю

У художньому доробку різьбяра Миколи Бондарчука і проект державного герба України, і Кобзар, і козак Нечай в останньому пориві боротьби, і скорботний пам’ятник героям Гурб. Є й українські міфологічні персонажі – симпатичні Домовик, Відьма, Русалка. Наскрізь просякнуті сакральною символікою орнаменти на рамах, сільничках, кухонних дошках, ложках (найбільш промовисті таці «Хліби і риби», «Весільна» та «Пави»). Вражає символічний образ Христа (чи християнина, Святого) на земній кулі з молитовно піднесеними до неба руками й натхненним обличчям. Не менш філософським є образ «Мудрість». Два роки тому художник за сприяння міської влади здійснив у Золочеві неймовірний проект: на місці аварійних дерев, спиляних на вимогу Миколи Петровича у відповідну висоту постали у ряд довершені скульптурні композиції, що пов’язані з його історією чи легендами. У такий же спосіб художник Бондарчук прикрасив і парк свого рідного міста Дубно. «Так «з‘явилися» в нашому парку князь Костянтин Острозький, котрий багато зробив для міста, і Михайло Грушевський, який тримає книги із згадками про Дубно. Вріс корінням у нашу землю і гоголівський герой Тарас Бульба – коли над ним працював, боявся, що дерева не вистачить для такої постаті. Отак вздовж дороги на околиці парку вишикувалася ціла шеренга «відомих особистостей», які зустрічають і проводжають всіх тих, хто проїжджає чи проходить повз», – розповідає різьбяр.

Проте найбільшою несподіванкою є створені за допомогою різця сатиричні образи. Тут речі геть несподівані – скарбнички у формі вказівного перста та погризеного паразитарними кланами яблука, скарбничка МММ у вигляді дулі, попільничка у формі широкої долоні даїшника, наклепник, що прибиває собі цвяхом довгого язика.

Найбільш промовистою у цьому напрямку є дерев’яний скульптурний образ «Семеро з ложкою». До велетенської ложки (що символізує державне корито) стоять у черзі такі знайомі нам типажі – усіляких рангів начальники, нові олігархи… Поставити б отаке на головній трибуні Верховної Ради, або ж у кабінеті самого верховного владоможця, може б народні мужі над чимсь і призадумалися?!

Звідки прийшли митцеві такі образи? З самого життя. З роздумів про витоки та причини зародження багатьох негативних рис, які проявляються в людській природі, психології та поведінці, а виливаються у страшне лихо – всенародного і міжнародного масштабів корупцію, у міжнаціональні війни й геноциди…

Ці міркування художник-філософ з народу описав у науково-популярній книзі під назвою «Начизм». Термін «начизм», вигаданий автором не має нічого спільного з відомим нам нацизмом. Це слово похідне від «начальник», «начальствувати». Таким терміном Микола Бондарчук називає суспільну хворобу, що процвітає у нашому корумпованому суспільстві пишним цвітом. Докладно описуючи типовий образ людини-начиста наш земляк із м. Дубно іще вживає термін «нач». Хто такий нач? В народі часто про таких говорять: жив-був собі чоловік й такі риси як пихатість, зневага до свого ближнього у нього не помічалися, а як тільки посадили його у владне крісло, геть переінакшився – навіть на вчорашніх друзів став дивитися впівока та спогорда.

Таких типажів, дуже поширених і відомих персонажів, котрих в житті зустрічаємо мало що не на кожному кроці, Микола Бондарчук і зобразив у своїй різьбі. А у книзі «Начизм» він, опираючись на ряд джерел та життєвий досвід, доводить, що проблема, на жаль, стосується не лише нас, українців. “Начизмом” хворіють і великі, й малі народи. Найбільше ж ті, котрі довго жили в умовах посттоталітарних режимів. Адже начів (своїх панів, корупціонерів) породжують ті, котрі так і залишилися рабами з комплексом меншевартості. Хабарники процвітають там, де є ті, котрі радо несуть їм хабарі. Там, де про це мовчать. Де вселико панує страх. Не зустрічаючи опору в громадах, начизм виростає у кругову поруку й корупцію, й обростаючи кланами, найбільше процвітає там, де люди у своїх молодих державах не звикли керуватися буквою закону, а демократичні процеси лише зароджуються. Власне, сучасна Україна переживає повний розквіт цього ганебного явища і викоренити його дуже тяжко. Адже корупція, немов павутиння, щільно обплутує усю владну драбину включно з кумами і сватами, від гори донизу. Корені ж цього ганебного явища заховані глибоко у сторіччя підколоніального життя. А зацькований страшними репресіями та голодомором люд без еліти, яка була знищена фізично, за всі роки життя в буцімто незалежній державі все іще не видавив із себе раба.

Причину усіх наших негараздів Микола Бондарчук бачить не у конкретних політичних силах з певною назвою, а у конкретних особах – людях, котрі є начистами (начами) по своїй суті. Таким людям у наших реаліях не Україна – понад усе, а влада, матеріальні блага. Для того, щоб мати омріяні блага, вони маніпулюють своїми підлеглими і власним народом, плетуть безконечні інтриги, випромінюють злобу й ненависть до представників справжньої еліти – людей, для яких поняття «честь» і «гідність» не порожні слова. Такі люди завжди становили загрозу для усіх корупціонерів і тоталітарних режимів, особливо коли вони об’єднувалися в різні організації й виявляли здатність до організованої боротьби супроти паразитарних кланів.

На питання, як же боротися з хабарництвом, бюрократією, паразитизмом на усіх рівнях державної влади, дубенський філософ відповідає: «Панацея від цієї біди, яка в нашій країні зайшла вже аж надто далеко, єдина – розвиток громадянського суспільства і міцна законодавча влада».