22 жовтня в Рівненській обласній науковій бібліотеці відбулося чергове засідання літературного об’єднання «Поетичне коло», на яке була запрошена пані Неоніла Диб’як, представниця елітної рівненської плеяди літераторів. Засідання відкрила керівник літературного об’єднання Галина Конарчук.

Зустріч поетки і письменниці з поціновувачами поетичного слова відбувалася у теплій доброзичливій творчій атмосфері. Присутні уважно слухали вірші й уривки з прозових творів у виконанні авторки, зацікавлено ставили запитання про деякі «секрети» її майстерності у написанні творів. 

Фото Віри Мельникової

За люб’язним проханням гості усі члени літоб’єднання навзаєм ознайомили літераторку зі своїми творчими доробками. А гарячий духмяний чай і кондитерські смаколики надали зустрічі приємного затишного камерного спілкування.

Для усіх присутніх було гарною нагодою ближче ознайомитися з життям і творчістю талановитої землячки.

Пані Неоніла напевно народилася в ту мить, коли зірки на небі розташувались так, що не стати поеткою і письменницею народжене маля просто не могло, а янголи вклали в душу дівчинки неоцінений Божий дар: вміння бачити прекрасне і донести його людям через СЛОВО.

Всім, хто пише, знайоме почуття – «натхнення», коли ти у своїх думках ширяєш далеко-далеко від свого письмового столу й вірного співавтора – комп’ютера, коли у твоїй голові складається дружний тандем почуттів і фантазійних образів. І коли поставлено крапку – остаточно ніби відрізано пуповину, то на світ народжується твоя (нехай віртуальна), але жадана і бажана дитина! І… пішло «дитя» гуляти у «світ широкий»!

У письменниці та поетки Неоніли Диб’як, члена Рівненської обласної організації Спілки письменників України ось таких «діток-збірок» аж дев’ять. З гордістю можна констатувати – «багатодітна мама».

Творчість пані Неоніли має яскравий тематичний спектр: пам’ять свого роду, духовно-історичний шлях українського народу, громадянська лірика, інтимні, по-жіночому відверті вірші-роздуми, духовна «сповідь», філософські міркування, чудова пейзажна лірика.

Літераторка по-справжньому шанує Слово. Її письменницький талант формувався в українському мовному і духовному середовищі, тому її мова автентична за своїм виявленням. Вона майстерно володіє словом, кожен раз надаючи йому іншу філігранну смислову огранку:

                                       Заримую білу тишу віршем,

                                       Посаджу журбу за срібні грати…

 або:               

                                       Бо слово цілюще, усе оживляюче слово

                                       Від гомону древніх племен – для надій і жадання,

                                       Для білого смутку, яким розвидняються ночі,

                                       У віршах, що зійдуть неначе барвисті суцвіття…

Пані Ніла майстерно, влучно «одягає» свою думку в найкращу «сукню-слово», дбайливо добирає емоційні деталі, які трансформуються в оригінальні метафори:

                              І падає в трави наступного тисячоліття

                              Те яблуко з пальців тендітних пророчо.

І ось це «слово-яблуко», яке, як найцінніший дар, передається з рук в руки від однієї генерації до іншої, від давніх часів до нашого сьогодення, літераторка вважає найкращим надбанням української нації. «Зберегти для людства це «слово-яблуко» – ось головне завдання поета і письменника», – сама собою говорить її творчість.

У творах пані Неоніли ми не знайдемо епатажних поривань або приголомшених словесних випинань. Навпаки – мова її органічна, близька до народних витоків, яка цілком відповідає жанрові, темі й змісту твору. Насичена інтонаційна аура; стрімкий потік емоцій спостерігаємо у віршах «Олігархи», «Відгоріло багаття знамен», «Зневіра», «Київ -2003». А такі вірші як: «Ранок», «Пегасу», «Явлення Музи», «Натхнення», «По дощах…» сприймаються читачем легко, завдяки правильному авторському використанню віршованого розміру та природному тонкому почуттю гумору.

З великою дочірньою любов’ю пані Ніла пише про милий серцю рідний край. Тут і «дитинний сад», і «лукава зозуля», і «зоря-зоряниця». А квіти! Півонії у авторки «плачуть зроненим цвітом», а рожеві флокси нагадують фламінго. В її творах персоніфікується все: і вітер, і сонце, і дерева, і квіти («Літній дощ»).

Проза письменниці приваблює читача своєю чуттєвою та зоровою досконалістю. Картини або сцени, описані в творі, ще тривалий час залишаються в уяві поціновувача художнього тексту. Так, незграбний, хворобливий Микола (оповідання «Миколин годинник») і нерішуча самотня Орися довго не залишають увагу читача і примушують задуматися над швидкоплинністю життя, про нездійсненні мрії і сподівання.

На завершення зустрічі присутні подякували пані Н. А. Диб’як за цікаву розповідь про життя і творчість та разом із букетами запашних квітів вручили гості пам’ятну листівку з найкращими побажаннями здоров’я та нових літературних досягнень і звершень.

А пані Неоніла подякувала товариству за запрошення, теплий прийом, продуктивно проведений час і побажала присутнім і надалі спрямовувати свої літературні захоплення на написання нових творів, активно популяризувати діяльність літоб’єднання. За її словами, серед його членів є багато справді талановитих, неординарних особистостей.