Видатний український поет-перекладач, мистецтвознавець, педагог Микола Хомичевський народився в селі Дермань Здолбунівського району. Уже з перших кроків у літературі заявив про себе гучним псевдонімом - Борис Тен, взявши собі за ймення древню назву головної ріки України – Дніпра.

Батько - священик, мати - вчителька – заклали підвалини духовності й жагу до знань. Змалечку мав винятковий талант до вивчення мов. Прислужився й певний збіг обставин. Якщо латинську та грецьку Микола вивчив у середній класичній школі, то французької надбав від дядька, який свого часу емігрував до Франції, рятуючись від переслідувань за участь у революції 1905 року. Англійської навчився від другого дядька, який повернувся з Америки, де був у еміграції. Сусідами Хомичевських була польська родина, а сусіднє село було чеське. Математику Миколі викладав німець. Освіту ж здобував у Дерманській школі, Клеванському духовному училищі, Волинському інституті народної освіти в Житомирі, Московському музично-педагогічному інституті.

Борис Тен. Фото з мережі Інтернет

На початку 20-х років минулого століття, висвятившись на священика, узявся за відродження Української Автокефальної Православної Церкви. За це у 1929 році був заарештований енкаведистами і засуджений до десяти років ув'язнення в сталінських виправно-трудових концтаборах. Відбував покарання далеко від України - на берегах Тихого океану.

Тяжке невільницьке життя полегшила Борису Тену його кохана, Аполінарія Ковальчук. Будучи випускницею Київської консерваторії, вона відмовилася від кар’єри столичної оперної співачки й взяла направлення на Далекий Схід. Спочатку закоханих розділяла річка: Нара на однім березі, Микола Васильович на другому. Щоранку вона співала – пісня линула через річку і її чув коханий. У 1931 році їм дозволили одружитися, а у 1932 у них народився єдиний син Василько.

Перебуваючи у нелюдських умовах, Борис Тен не полишив літератури: дописував до газет, перекладав поеми Пушкіна, «Торквемаду» Гюго, «Прометея закутого» Есхіла.

Звільнено Бориса Тена було достроково, через шість років. Жити в українських містах йому не дозволили, тому поїхав до родичів у Калінін. У 1941 був мобілізований на фронт. І знову доля жорстоко обійшлася з Борисом Теном: фронт, оточення, полон, концтабір у Новгород-Сіверському. А потім – радянські фільтраційні табори і роки недовіри, доносів, цькувань.

 Фото автора

Із 1946 року постійно проживав у Житомирі. Рятувало його від навколишньої несправедливості занурення у світ літератури, мов і перекладів. Зокрема над гомерівською «Одіссеєю» та «Іліадою» - а це майже 28 тисяч віршованих рядків - він працював понад 30 років. Шість років перекладач разом із дружиною перевіряли мелодику творів під запис органної музики. Чудове знання грецької, віртуозне володіння українською мовою зробили ці переклади неперевершеними. Вони до сьогодні вважаються найкращими слов'янськими перекладами Гомера. Якось Микола Васильович сказав, що дивний фатум переслідує перекладачів Гомерових поем. Усі вони починають з «Одіссеї», хоч треба було б навпаки, а перекладу «Іліади» не завершують... Під час роботи над перекладом «Іліади» Миколу Васильовича вдарило велике горе: смерть єдиного сина, а за ним і дружини. Та доля дозволила йому виконати справу свого життя: Борис Тен не тільки встиг перекласти «Іліаду», але й помилувався на чудове видання. Український письменник Павло Загребельний зазначав: «Уже сам той факт, що Гомер прийшов з сивої давнини до українського народу і заговорив українською мовою – знаменний і незвичайний. Зроблене Борисом Теном - це не просто культурна подія, це справжній подвиг». Саме за переклад із старогрецької мови «Одіссеї» та «Іліади» Гомера йому було присвоєно звання лауреата премій імені Максима Рильського.

Також поет перекладав твори Арістофана, Софокла, Арістотеля, Есхіла. А ось дозволу відвідати Грецію, країну, про яку писав ледь не півжиття, від радянської влади він так і не отримав.

Проте не лише перекладами займався Борис Тен - він автор збірки сонетів «Зоряні сади» та низки оригінальних творів, вміщених у збірнику «Жадань і задумів неспокій» .

Помер Борис Тен 12 березня 1983 року в Житомирі. У селі Дермань на Рівненщині, на будинку, де народився письменник, встановлено меморіальну дошку. Іменем Бориса Тена названо обласну літературно-мистецьку премію, вулиці в Рівному та Здолбунові, Острозі, Дубно.

Фото автора

Про це говорили у музеї Уласа Самчука, хто прийшов віддати данину пам’яті людині з духом Зевса. Думками про життя та творчість Бориса Тена поділилися доктор філологічних наук, професор Ірина Захарчук; голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України Ірина Баковецька, письменниця Вікторія Климентовська, художник Віктор Гвоздинський, просвітянин Петро Давидюк, директор Рівненського краєзнавчого музею Олександр Булига.

Під час заходу було презентовано повість-есе про Бориса Тена першого лауреата обласної літературно-мистецької премії імені Бориса Тена Миколи Пшеничного. Талановита рівненська поетеса Лідія Гольонко під гітару чарувала присутніх власними піснями.

 Фото автора

На вшанування знаменитого земляка до музею завітали разом зі своєю вчителькою української мови та літератури учні Кунинської ЗОШ І-ІІ ст. Здолбунівського району. Саме в їхньому селі колись служив священиком батько Бориса Тена. Діти читали сонети Бориса Тена та власні твори про письменника.