Вчора, 27 грудня 2017 року, поки всі справедливо святкували обмін наших 73-ох українців, я з'їздив на вокзал. До Львова із Харкова їхав один з моїх найкращих друзів та водночас побратимів по боротьбі – "Темний".

З 2014-го по 2017-ий рік воював на фронтах Національно-Визвольної Війни у складі «Айдару» та «Азову». Має два поранення, службу закінчив на мирній землі за станом здоров'я.

Родом з нині окупованого Довжанська (Свєрдловськ) на Луганщині. Поки була можливість, знімав у Києві на лівому березі однокімнатну квартиру, де жив разом з дружиною Іриною. Але коли закінчилась служба – скінчилась і зарплатня, тож Темний вирішив шукати роботу.

За фахом цей хлопець – айтішник. Скажіть, класно? Це на сьогоднішній день досить високооплачувана робота, сучасна, затребувана та необхідна. Для того, аби надолужити упущене через війну, Темний незадовго до демобілізації пішов на курси вихідного дня. Закінчив їх і пробував влаштуватися на роботу.

Не влаштувався. Найчастіша причина відмови – походження та відсутність прописки. Бачте "стрьомно" брати на роботу переселенця... Те, що він три роки відвоював, так "війни ж немає"... Те, що за його плечима звільнення Щастя, Хрящувато-Новосвітлівська операція (одна з найстрашніших та водночас ЗАБУТИХ операцій Війни) та захід в Луганськ, коли Порошенко дівочу істерику закатав про "махновців" – та кому воно треба!

Поневірявся-поневірявся мій побратим та й так і залишився без такої бажаної роботи. А за зйомну квартиру треба платити, треба відкладати на житло, бо НЕМАЄ програми по житлу для переселенців (особливо ГЕРОЇЧНИХ переселенців) у нашій Державі, а треба.

Це безробіття змусило Темного тимчасово перебратися до Харкова, до батьків дружини, а згодом він прийняв рішення – емігрувати.

Звісно ж, обрали Польщу, бо схожі мови, культури, та й недалеко від рідного краю. Швидко знайшли роботу айтішника, вдвох вивчили мову на розмовному рівні, і от вчора, я проводжав свого Друга, Побратима, майже Брата – в невідоме. Житимуть вони в Кракові, зніматимуть житло подобово, адже так вигідніше, бо на роботі вони проводитимуть більше часу, ніж вдома. А повернуться лише тоді, як назбирають на якусь невеличку квартиру. Можливо й не в Києві, а у Харкові.

А на світлині, Ветеран Національно-Визвольної Війни передає вітання владі. Я вчора писав, що на місці Президента, я б трьом звільненим луганчанам двом ультрас та блоґеру – видав би ключі від двокімнатних квартир. Для Президента – це зовсім нескладно. Але коли б це Президент проукраїнський...

Чекаю на тебе, Друже! Дуже чекаю. Вірю, перебуваючи в Польщі ти не передумаєш повертатися в Україну...

Фото Назара Приходька

Про це я написав на своїй сторінці у Фейсбук, а редакція rvnews запропонувала виставити цей допис у мій блог. Чи цей хлопець такий один? Ситуація, на жаль, дуже типова. Вояки наші повертаються з передової й не можуть знайти роботи, не мають житла, не мають коштів на утримання родини. Витікають з України наші кращі кадри, "мізки", які нам ой як треба. Хто в цьому винен? Думайте, панове. Думайте.