Зустрічі немов із живими Арутюняном, Опанасюком, Храпаченком та спогади про них з уст їхніх родичів і друзів

Весна – це відродження всього живого, а ще – це відродження нашої пам’яті, яка не має права на забуття.  Не маємо ми права ні на мить забути тих, хто поліг з вірою у справедливе завтра, яке вже є нашим сьогодні. Ми назвали їх Героями Небесної сотні й провели в останню путь, вийшовши тоді, у лютому 2014 року, на майдан перед театром всією багатотисячною громадою, вкрили їх горами з квіток і щиро вмивалися слізьми, вигукуючи щоразу: «Герої не вмирають!», а наші душі розривала тужлива «Пливе кача»… 

Рівняни Георгій Арутюнян, Валерій Опанасюк, Олександр Храпаченко, березнівчанин Іван Городнюк  стали Героями Революції гідності. 

А дома в них  залишились діти-сироти, вдови, батьки, що вже в тузі виплакали свої очі… Звичайно, держава виплатила сім’ям загиблих якусь грошову допомогу, місцева влада, за словами цих людей, завжди відгукується на їхні звернення, імена полеглих увічнили в назві вулиці й меморіальних дошках. Але, як сказала маленька донечка Валерія Опанасюка: «Я б нічого цього не хотіла б, аби тільки тато був живий…»

Спільне горе втрати об’єднало родини Героїв Небесної сотні з усієї України. Вони зустрічаються, спілкуються по телефону, а ще спільно борються за справедливе покарання винних у вбивстві їх рідних. Їм крає душу затягування судових процесів, знищення свідчень і доказів, уникнення від відповідальності підозрюваних і небажання слідчих та судових інстанцій зрештою виконати обіцяне на Майдані – здійснити справедливий суд і покарати  вбивць.

Про все, що хвилює, чим живуть і переймаються нині,  як оцінюють наше постмайданівське сьогодення  рідні рівнян, що загинули у Києві у лютому 2014 року і стали Героями Небесної сотні, йшла мова на зустрічі з рівнянами у Рівненському краєзнавчому музеї.

Дуже промовисті і глибокі документальні відеострічки про кожного з Героїв Небесної сотні створили рівненські телевізійники на чолі  з журналісткою Галиною Шепель за назвою «Життя – це Україна», які в перший день весни 2018 року у Рівненському краєзнавчому музеї  дивились краєзнавці і молодь разом з рідними Героїв.  Про наших земляків-героїв у фільмі говорять їх побратими і рідні, ми бачимо їх на задимленому Майдані Незалежності і щасливими у колі друзів, ми, здається, бачимо їх у ту останню мить, коли відбирала їх життя куля снайпера-вбивці. А ще фільм на останньому акорді задає питання: чи не даремною була їх смерть?.. Ті, що були поруч з ними тоді на Грушевського, але залишились живими і підхопили їх прапор, йдуть далі і стверджують, що заради гідності віддати життя є честь. Вони загину за гідність свого народу, а не заради лише заміни влади з новим обличчям і зашкарублою совістю. Вони як свічка, що не повинна згаснути, бо далі може настати пітьма. 

Їх смерть –наша кровоточива рана, що не загоїться доти, допоки існує на нашій землі зло, беззаконня і зрадництво…

Герої не вмирають…