Хто саме припустив, що кішки - це прибульці із Космосу, які прислані на Землю, щоб спостерігати за людьми, невідомо. Але ще давні єгиптяни відносили кішок до рангу святих, бо вважали, що між богом сонця Ра і котами існує невідомий і таємний зв'язок.

Адже зіниці у них розширяються на все око й звужуються до невеликої щілинки. А вночі очі кішок світяться так, ніби випромінюють те сонячне світло, що накопичилося вдень. Перекази свідчать, що коли в сім'ї єгиптянина помирала кішка, всі члени родини в знак трауру збривали собі брови. Трупи бальзамували і ховали на спеціальних котячих кладовищах.

Фото з мережі Інтернет

Скільки я себе пам’ятаю, на нашому сільському подвір’ї завжди жили коти. А хто ж іще буде ловити мишей у хаті та коморі? Найкращими мисливцями на сірих шкідників вважаються кішки, до того ж, триколірного окрасу.

Наша Мурка мала саме таку, невизначеного кольору масть. Проте вона була не лише грозою всіх мишей і пацюків (пам’ятається, одного року, коли була щуряча навала, Мурка за день знищила дванадцять вгодованих пацюків і акуратно, голова до голови, поскладала їх на порозі хати, дивіться, мовляв, яка я вправна), але й сусідських курчат. Вона дотримувалась неписаного закону: своїх курчат не займала і навіть оберігала, а от чужих знищувала безжалісно. І не один сусід прибігав скаржитися на кривдницю. Її зачиняли і в хаті, і в коморі, але вона завжди знаходила шпаринку, щоб втекти і таки зробити якусь шкоду. І тому, коли наставала весна і по дворах починали бігати жовтенькі клубочки-курчата, наша Мурка переходила у ранг собаки-охоронця: її саджали на повідок. Під розкішним кущем смородини кішка не лише відбувала покарання, але і своїм голосним нявканням відганяла горобців та курей від грядки з полуницею.

Одного літа, коли просто несила була боротися з Мурчиними витівками, батьки наказали нам, дітям, йдучи в ліс по малину, взяти з собою і кішку, щоб залишити її там, далеко від дому. Повернулися ми сумні, бо шкода було тварини, до якої звикли і яка нам вірно служила. Та вже за годину після нашого повернення додому прийшла і кішка: брудна, мокра, бо довелося переходити і через річку, але ж така ласкава і рідна. Вона терлася об наші ноги, ніби просила вибачення за свої витівки, а ми, присоромлені, обнімали дорогу нам тварину.

Як знаходять коти дорогу додому? Напевно, їм притаманне відчуття орієнтації у просторі, спостережливість та добра зорова пам’ять. А ще - відчуття часу. Коли мама працювала на фермі, Мурка постійно супроводжувала її на роботу. Проведе, а сама біжить додому, вичекає певний час і знову назад, до ферми, зустрічати свою господиню.

Була у Мурки ще й одна досить дивна звичка: приводити своє потомство у присутності людей. Напевно, при свідках їй було легше. Не один раз, задрімавши на годинку під її заспокійливий муркіт на дивані, господарі, прокинувшись, виявляли поруч цілий котячий виводок.

Фото з мережі Інтернет

А якою турботливою мамою вона була: вилизувала, доглядала своїх кошенят, а ще змалечку привчала їх ловити здобич. Спочатку вона приносила задушену мишу і давала погратися. Пізніше, коли малюки підростали, мати приносила напівзадушену мишу, потім живу. Віддасть, а сама лежить збоку і спостерігає, як кошенята граються із своєю жертвою, а вже згодом виводила їх на справжнє полювання, де вчила самостійно ловити здобич. А полювала Мурка навіть у лісі, який був поруч. І не раз її трофеями ставали невеличкі зайченята. Ділитися з господарями таким делікатесами - це ж не пацюки! - вона не надто бажала. Проте і мені доводилось скуштувати супу з зайчатиною “від Мурки”.

Мурка була членом нашої родини, але любила кожного по-своєму: дітей сприймала як своїх друзів, маму - як господиню, що її годує, до батька ставилася з певною обережністю, хоч він її ніколи не ображав. А інколи, спостерігаючи за нею, прогнозував погоду: перед настанням холодів Мурка скручувалася клубочком, прикривала мордочку лапками, перед теплом витягувалася посеред кімнати і так спала, а вже коли шкребла кігтиками підлогу, знай - бути вітру чи негоді.

Давно минули ті часи, вже немає з нами Мурки, але залишилися хороші згадки про це миле створіннячко - зовсім не схоже на прибульця з космосу. Але, водночас, таке загадкове і непередбачуване, як і Всесвіт навколо нас.