Час від часу на вулицях нашого міста з'являються оголошен­ня: "Купуємо волосся". Уже сам факт, що воно стало об'єктом купівлі-продажу, тобто товаром, навіть за нових ринкових умов, здається досить незвичним. Адже у багатьох народів світу, і українці не виняток, вважалося, що волосся має певну магічну силу, зв'язок із душею людини.

Фото з мережі Інтернет

Існувало чимало різних повір’їв, табу на волосся, цілі ритуали, пов’язані зі стрижкою та доглядом за ним. Починаючи з першого постригу дитини, його берегли, не викидали, щоб ним не змогли скористатися злі сили. Адже зловмисник, чародій, нечиста сила, заволодівши зрізаним волоссям, могли заподіяти його господареві шкоду, а то й стати причиною смерті.

Серед німців було по­ширене повір’я, що коли стриже­не волосся стане здобиччю птахів і вони облаштують з нього своє гніздо, то колишнього їх власни­ка чекають сильні головні болі.

Королям франків зовсім не дозволялося стригтися, і вони ходили не стрижені з дитинства. Підстригти волосся – означало відмовитися від права на трон. Давня легенда розповідає, що після смерті короля двоє його братів хитрощами захопили ма­лолітніх синів покійного. Потім вони послали в Париж до коро­леви гінця з ножницями та мечем і поставили її перед вибором: чи постригти дітей – і вони залиша­ються жити, чи на них чекає смерть. Горда королева відповіла, що якщо синам не судилося но­сити корону, то вона воліла б ба­чити їх мертвими, але не підстри­женими.

Було чимало своїх оригінальних звичаїв та повір’їв і в українців. Вважалося, що коли во­лосся потрапить до миші й вона зро­бить із нього кубло, то людина може втратити розум. І тому стри­жене волосся намагалися або закопати, або спалити. Дівчата закопували волосся під вербою, що виросла з освяченої гілки, чи ки­дали у вогонь, приказуючи: “Поки горітиме, доти голова болітиме. Як перестане волосся горіти, хай перестане голова моя боліти”.

Мити голову дозволялося лише у вівторок, четвер і суботу, а в той день, коли народився – забороня­лося. Особлива заборона стосу­валася п’ятниці. Бо вважалося, що волосся, яке падає в цей день, розлітається по дванадцяти дво­рах і від нього походить хвороба “волос”. Воду, в якій мили волос­ся, не виносили з хати до ранку і виливали її тільки під тин або між будівлями, щоб до неї не добра­лася нечиста сила.

Жінки, у яких коси не вміщали­ся під очіпок і їх необхідно було підрізати, обрізане волосся сплі­тали і ховали в скриню, а після смерті клали косу разом із жінкою в труну.

Та найбільше цінували своє волосся дівчата. З давніх-давен в Україні дівоча коса була окра­сою, символом честі дівчини. “Руса коса до пояса”, «Ой не ріж косу, бо хорошая. Не погань красу – дуже прошу я…» – співається у народних піснях. І справді, чим довша вона була, тим вродливішою вважали дівчину. Заплітали волосся в одну або дві коси, об­вивали ними голову ніби вінком. А ось ходити з розпущеним волос­сям було не прийнято. Вважало­ся нехлюйством братися за робо­ту чи сідати за стіл з нечесаною головою. Дівчата плекали своє волосся. Мили в найрізноманітніших травах, щоб росло мов з води: ромашкою – світле, щоб світилось сонечком і медом пах­ло, шавлією та м’ятою – темне, щоб пахло загадково і звабно, а любистком,  – щоб хлопців чарува­ло. А ще уквітчували стрічками та квітами. За деякими повір’ями, не можна було передавати квіти, що були на голові, іншій дівчині, бо волосся в тієї стане пишнішим, а ще жениха може відбити.

   Коса відігравала важливу роль і в атрибутиці весілля. Починався обряд із заплітання дружками во­лосся нареченої і закінчувався розплітанням, коли голову зав'я­зували хусткою. Наречена придивлялася, щоб волосся її не впало на землю та по ньому не топталися, бо тоді свекруха не поважатиме й буде нею понукати.

Фото з мережі Інтернет

Дівчині, яка втратила свою честь до заміжжя, парубки могли обмазати голову смолою або ж взагалі відрізати косу. Це було чи не найстрашнішою ганьбою для дівчини та її родини.

Але промайнули роки, змінило­ся життя, і зараз не так часто мож­на зустріти дівчину з довгою ко­сою, а коли побачиш, то мимоволі призупинишся і подумки по-доб­рому позаздриш.

Фото з мережі Інтернет

Фото з мережі Інтернет

Так, довге во­лосся зараз не в моді, бо догляд за ним вимагає часу і грошей. Проте мода з часом може зміни­тися, коса повернеться, але на­вряд чи повернуться ті звичаї та традиції, що їх так дотримували­ся попередні покоління, наші ба­бусі та прабабусі, і так нещадно зітер з нашої пам’яті швидкий плин часу. І лише ностальгічний жаль за “своїм” торкатиме серце у перукарні, коли ножиці зріжуть, а щітка прибиральниці байдуже змете те, що було твоїм волоссям у загальну купу до урни “для сміття”.

Фото з мережі Інтернет

А заклопотана жіночка в пункті прийому волосся розповіла, що за кілька днів викупила п'ять кілограмів во­лосся і це чимало, якщо брати до уваги, що приймають лише чисте, без хімічної обробки, довжиною не менше 30 сантиметрів, так як ви­користовують його для виготовлен­ня перук, що зараз користуються великим попитом. “Заготівельники” задоволені своїм візи­том на Рівненщину: ”У великих містах ми не можемо зібрати навіть одного кілограма, а тут, у вашому місті, є ще чимало жінок з чудовим неторканим волоссям та порожні­ми гаманцями, а тому завжди є хо­роший збір”.