18 квітня 2018 року відзначала поважний сторічний ювілей одна з найстаріших громадських організацій – Товариство Червоного Хреста України, що є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією. Ця організація має розгалужену структуру організацій регіонального, місцевого та первинного рівнів.

Здолбунівська районна організація Товариства Червоного хреста України одна з найкращих. Розмовляю з  Марією Бєліковою, яка керує цією поважною благодійною організацією, а вірніше організовує її роботу, залучаючи до цієї діяльності молодь і всіх небайдужих людей. Ми говоримо про ті визначальні напрямки або віхи, за якими працює організація Червоний хреста в Україні й на Здолбунівщині зокрема, про те, що вдалося зробити.

Фото з мережі Інтернет

– Маріє Михайлівно, як все починалося? Звідки історично веде в Україні початок така поважна, відома своєю благодійною й гуманітарною місією у цілому світі організація, як Червоний хрест?

- У 1918 році в Києві саме 18 квітня відбувся І З’їзд Товариства Червоного Хреста України. Саме ця дата є початком роботи Українського Червоного Хреста як самостійного національного товариства.

- Яку ціль поставила ця організація перед собою на початку своєї діяльності й тримає її дотепер?

Заняття проводить тренер-інструктор Марія Бєлікова. Фото з мережі Інтернет

- Головна мета Українського Червоного Хреста захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їхній діяльності в гуманітарній сфері. Майже сто років тому, вже у 1920-х роках Товариство організовує тисячі безкоштовних їдалень для бідних, надає населенню мільйони продовольчих пайків. А далі була ІІ Світова війна.  Історія дуже велика і всі ці роки ця організація не зраджує своїй місії.

- Перенесімося до Здолбунівської районної організації Товариства Червоного хреста. Сьогодні в нашій країні усім важко. Люди нарікають на життя, на відсутність елементарних коштів на лікування, але ви знаходите людей, яким найтяжче, й намагаєтеся проявити милосердя й надати якусь допомогу. З якими верствами населення ви працюєте? Яку саме допомогу надаєте?

- Ми живемо в суспільстві й мусимо діяти відповідно до тих викликів, які приносить нам життя. Робимо все можливе, щоб допомогти нужденним і стражденним, найуразливішим та найнезахищенішим верствам населення. До роботи з нашим Червоним хрестом залучено чимало людей. Мені вдалося налагодити співпрацю з багатьма громадськими й волонтерськими організаціями, а також державними установами, окремими підприємцями. Вони підтримують наші ініціативи. І передусім це школи. Через школи, дітей, і наші марки ми доносимо наші ініціативи до кожного жителя району. Так вже було в усі роки функціонування організації, що вона брала на себе найтяжчу ношу. Тож ми йдемо до людей старих, немічних, покинутих, забутих. До всіх проблемних верств населення.  Робота ця різностороння.

- Раніше працювала патронажна служба. Медсестри відвідували й надавали необхідну допомогу немічним і безпорадним людям. Часто – старим і самотнім. Як тепер?

- Так, патронажна служба пропрацювала 50 років. Ходили медсестри по домівках і надавали необхідний догляд і допомогу старим і немічним. На жаль, у 2016 році цю службу закрили. Якраз напередодні її 50-річчя. Немічні люди, на жаль, не можуть їздити по вулицях з прапорцями й демонструвати, як ми їм допомагаємо. Все це політичні ігри. Кажуть, що є соціальний працівник і цього досить. Та чи може соціальний працівник виконати ту роботу, яку виконує медична сестра? Медсестра – не лікар, а соціальний працівник далеко не медсестра. Навіть, якщо той соціальний працівник справді людяна й милосердна людина, він не може побачити того, що може побачити медсестра.

Фото з мережі Інтернет

Ми в нашій організації маємо приклад, як п’ять років медична сестра ходила до однієї бабусі з цукровим діабетом бинтувати їй трофічні виразки на ногах. Чи буде це робити соціальний працівник?

Навіть така начебто нескладна процедура, як закапування очей. Що тут, кажуть, сама бабуся очі собі не закапає? А я на таке кажу: «А ви візьмість, будучи молодим і здоровим, спробуйте закапати собі очі. У вас, на відміну від бабці, зір нормальний і рука не тремтить. Скільки крапель піде поза оком? А у бабці краплі коштують 300 гривень. Чи зможе вона собі їх часто купувати?»

- Яку допомогу конкретно ви надаєте людям?

- В 2017-му році понад тисячу осіб звернулися до нас і ми надали допомогу: хто потребував продуктів – продуктами, хто одяг – тому пальто, куртки, комусь теплі ковдри. На 108 тисяч гривень ми отримали допомогу від наших меценатів. Люди почули мій заклик і прийшли на поміч.

Друге, це супровід туберкульозних хворих до їх повного вилікування. Це дуже складна програма. Бо ж ми обслуговуємо такий контингент, як наркомани, люди з в’язниць із кримінальним минулим. Даємо їм продуктові набори, контролюємо прийняття ними ліків і просто розмовляємо з ними. З ними треба розмовляти, тому що це соціально дуже тяжкий контингент, дуже соціально вразливий. Від них усі відвернулися й вони озлоблені на суспільство та нікому не вірять. Їм треба вселяти віру в одужання, і якщо у нас в минулому році був результат, що із десяти хворих  вилікувались дев’ять, то це, я вважаю,  досить непоганий результат в тому числі й нашої праці.

- Де ви берете на все кошти – все благодійники, меценати?

- Наші люди нині нікому не вірять. Іноді важко когось переконати, що для того, щоб допомогти людині, не завжди потрібно мати кошти в руках. Треба просто бути не байдужим і організувати цю допомогу. Якщо я бачу, що старій людині треба нова постіль, то невже я не знайду для неї простині чи наволочки й не допоможу цій людині?

Вечірка для людей похилого віку. Фото з мережі Інтернет

- Які ще є у вас напрямки роботи?

- Ми організовуємо навчання з надання першої медичної допомоги. Для всіх бажаючих і молоді. І навіть з видачею сертифікатів.

- Організувати людей на участь у благодійних акціях чи надання грошового внеску непросто. Нині дуже багато шахрайства. Треба щоб вам довіряли. Значить, здолбунівчани довіряють вашій організації?

– Багато людей знають мене ще з тих часів, коли я працювала медичною сестрою в терапевтичному відділенні нашої лікарні. Ставляться з повагою. Знають, що ми слову своєму не зраджуємо. Якщо  бачимо, що людина потребує щоденного візиту, то медсестра приходила щодня. Капання очей, промивання ран, перев’язки, ін’єкції. Жоден соцпрацівник не буде цього робити.

Ще у нас є такий вид помочі самотнім, як Банк одягу. Всі це знають. По 50 тисяч речей збираємо в рік від одних людей і з вдячністю їх приймають інші, хто дуже потребує допомоги.

В цілому скажу, що все, що було заплановано, нашій організації вдалося реалізувати. Цьому дуже сприяє співпраця з органами місцевого самоврядування та виконавчої влади району в соціальній сфері, активізація і конкретизація співпраці РО ТЧХУ із закладами охорони здоров’я, освіти, соціального захисту, ветеранськими та благодійними організаціями.

- Події, які відбуваються в нашій країні останнім часом, змушують працювати ще й із такими категоріями, як вчорашні бійці та їхні родини? Що скажете?

- Так, наша організація опікується й вимушеними переселенцями з Криму та Сходу України, а також постраждалими внаслідок військових дій. Цю допомогу здійснюємо починаючи з 2014-го року.

- Чим найбільше пишаєтеся?

- Роботою з молоддю та дітьми. Давно співпрацюємо із закладами освіти, а виховання учнівської молоді в дусі добра і милосердя, проведення санітарно-просвітницької діяльності щодо соціально небезпечних хвороб, організацію спільних благодійних акцій – це ж не що інше як інвестиція в майбутнє.

- Успіху Вам!