Лідія Семенюк із села Ульбарів Дубенського району була студенткою Рівненського учительського інституту.

Цю розповідь я записала з уст її сина, рівнянина  Ярослава Семенюка.

 – Те, що розповідала мені про початок війни у Рівному моя мама, закарбувалося в моїй пам’яті назавжди, –  каже Ярослав Костянтинович і передає записану ним її пряму мову.

- 22 червня ми, студенти, прийшли на здачу чергового іспиту. Іспит не відбувся. Усіх студенток мобілізували на роботу до військового госпіталю, що знаходився по сучасній вул. В’ячеслава Чорновола (третій будинок за універмагом). До госпіталю звозили сотні поранених бійців. Жорстоке бомбардування Рівного та його околиць почалося 26 червня. Поранених почали поспіхом евакуйовувати на Схід, а нам, місцевим студенткам-медсестрам, веліли розійтись по домівках. Від Рівного до Ульбарова, де мешкали мої батьки, біля 20 кілометрів. Я ніколи не забуду, в якому страху я бігла додому через поля, ховаючись від німецьких літаків по ярах. Раптом побачила, як навколо мене у поля спускаються німецькі парашутисти.

Фото з мережі Інтернет

Це додало такого жаху, що я босоніж мчала без пам’яті, тримаючи немов зброю в руці одну туфлю,  другу вже загубила. Коли постукала у вікно батьківської хати, перелякані  батьки не йняли віри, що я жива. Адже там, під Рівним, коїться щось страшне.

Рівне було зайняте німецькими військами 28 червня 1941 року. Ось так виглядало місто.

Німецький солдат на руїнах Рівного. Фото 1941 р. - з мережі Інтернет