Рівненська школярка кинула виклик самому Мікеланджело

24.06.2018 20:46   Джерело: RvNews
Опубліковано : Олена Медведєва

Жодна з її картин, яка посіла призове місце (а їх була незліченна кількість), більше до неї не повернулася. Дівчина і шкодує, і радіє з цього приводу одночасно, адже це означає, що вони сподобалися багатьом.

Малює з двох років, сидячи у тата на колінах, причому найтоншим пензлем (його ще називають «нулевим») навіть роботи А-1 формату, бо їй важливі деталі. Критику сприймає як велике благо і вважає, що митець, який не завершує своє творіння, є слабохарактерним. Її ім’я Анастасія Лєдяєва. Дівчина цього річ є випускницею-відмінницею ЗОШ № 24 м. Рівного. З відзнакою закінчила і Рівненську державну художню школу ім. А. Мартиненка.

null
Анастасія Лєдяєва. Фото Олени Медведєвої

Настунь, я бачила Ваші роботи. Вони прекрасні! Перефразовуючи Сократа попрошу: «Поговоріть зі мною, щоб я тепер побачила Вас!» Розкажіть про себе.

– Щойно повернулася від репетитора, займаюся з ним кресленням. У школі такого предмету не вивчали, то я вимушена тепер його опановувати. Це в нас було п’яте чи шосте заняття. Мрію пов’язати своє життя з архітектурою.

Куди вступатимете?

– На архітектурний факультет нашого рівненського Національного університету водного господарства та природокористування.

Ще до якогось вишу подаватимете документи?

– Ні, лише у водний університет і лише на архітектуру.

Ви хочете сказати, що зовсім себе не підстраховуєте?

– Ні.

Чому?

– Тому що я вступлю туди.

Раз Ви так кажете, значить так тому і статися. У Вас не українське прізвище. Ви маєте іноземне коріння?

– Ні. Моя мама з Рівного, а тато з Житомирської області. Бабуся Люба з дідусем Володимиром по маминій лінії живуть зараз у Гощі. Бабуся родом із Луганської області.

Чому саме малювання?

null
Анастасія з батьком. Фото з родинного архіву

– Бо тато малює. Він у нас військовослужбовець, художньої освіти не має, але  малює. До речі, усі наші картини, тобто мої і татові, зберігаються у дідуся Володимира Євстафійовича.

У дідуся по маминій лінії? Той, що мешкає у Гощі?

– Так.

Дружня у Вас родина?

– Я дуже люблю свого дідуся! Він мій друг. І порадить, коли потрібно, і втішить… І допоможе, коли треба. Я в нього зберігаю не тільки свої художні роботи, але й табелі, і грамоти, словом – усе цінне.

А Ви єдина дитина в сімї?

– Так, одна.

Яким предметам у школі Ви надавали перевагу? Запитую в минулому часі, бо ж Ви вже випускниця.

– Доки було малювання, то – малюванню, потім – історії. Вона мені настільки легко давалася, що я могла вивчати параграф за дві години і спокійно складати на відмінно.

Хороша у Вас пам'ять.

– Це правда. Особливо зорова. Це як на олімпіаді було… Я спершу розгубилася, не знала, що писати, а потім згадала сторінку в підручнику, тему і навіть, де була надрукована відповідь на моє запитання.

Розкажіть про олімпіади, в яких Ви брали участь.

– Це було в 10-их та 11-их класах з історії. І двічі, причому, не вистачало 0,5 балів до третього місця. Не зрозуміло якось, даю письмову розгорнуту відповідь на 2-ох сторінках, а мені за це ставлять із 12-ти тільки 4-ри бали і нічого не пояснюють. А ще мені подобається математика…

Ви з відзнакою закінчили художню школу. Хто були Ваші викладачі?

– Наталія Володимирівна Дребот та Руслан Петрович Хвесь. З Русланом Петровичем ми займалися у старших класах. Він нас привчив слухати музику під час малювання. Так я полюбила «Один в каное», музичний інді-гурт зі Львова. Це вмикає і ми починаємо працювати. Я й досі пишу картини під музику. Інколи так розчиняюся у роботі, що вже і музики ніякої не чую.

Ви навчалися у «художці» пять років?

– Так. І був у нас предмет «Історія мистецтв», який чомусь мало хто хотів вивчати, і скульптура… А ліпили з глини. Вона вже була твердою до того часу, як ми приходили на урок. І коли постав вибір – чи пластилін, чи глина, всі полегшено зітхнули і вибрали пластилін.

У яких мистецьких закладах Ви брали учать?

– Двічі їздила до Польщі, у місто Забже, там проходив фестиваль рисунка, малювали портрети. Але в мене з портретами щось не зовсім складається… (Усміхається)

null
Екзаменаційний натюрморт

 

null
"Жар-птиця"

 

null
"Графічний дракон"

 

null
Екзаменаційні моделі для скульптур

 

null
"Життя в лісах"

А який Ваш жанр?

– Я малюю усе, окрім портретів.

Натюрморт, пейзаж, мариністика… Анімалістичний, побутовий, архітектурний, батальний, історичний, релігійний жанри. Який Вам до душі?

– Релігійний… Нічого ще не пробувала писати на релігійну тематику. Якщо ж повернутися до мистецьких проектів, то мої дві роботи увійшли до календарного видання «Просвіти», який був присвячений 100-річчю організації. А до Дня Євросоюзу малювали спільну картину, а згодом через рік виконували персональні малюнки. Брала участь у конкурсі «Знай, люби свій рідний край», у якому посіла перше місце із портретом Тараса Шевченка.

Рівненський тролейбус не розписували?

– На жаль, ні. Я тоді ще навчалася у молодших класах.

А стіни вдома, меблі розмальовували?

– Меблі ні (сміється), а стіни були кольоровими.

Пригадуєте свою першу роботу, яка, на Вашу думку, варта уваги?

– Це було в художній школі. І я там намалювала Пеппі Довгу Панчоху. Як на мене, це вже серйозний і свідомий малюнок.

Вдалося передати її характер?

– Так! Сподобалося тоді малювати її волосся.

Нині історики стверджують і при цьому ж сперечаються щодо слова «мистецтво». Вони запевняють, що воно було запозичене і  увійшло до української мови завдяки старанням чи то Олени Пчілки, чи то редакторам часопису «Основа». А що воно значить безпосередньо для Вас?

– Мистецтво – це коли людина може виразити себе, свої почуття у малярській роботі. Причому зробити це так тонко і  грамотно, що коли звичайний глядач подивиться на її роботу, то все це відчуває і проживає. Мистецтво – це обмін емоціями, думками.

Ви хочете сказати, що мистецтво – це діалог?

– Саме так. Однозначно, що це не самовираження.

Чи цікавилися Ви коли-небудь наскельними малюнками? Адже, ймовірно, що саме так і зароджувалося мистецтво.

– Звичайно. Ми неодноразово вивчали історію наскельного малюнку у художній школі, на уроках історії в школі… У мене не було вибору їх не вивчати.

Вони Вам сподобалися, чомусь навчили?

– Я ось що помітила… Сучасні малюнки і ті, яким вже тисячі і тисячі років, відрізняються технікою виконання, але об’єднує їх все-таки той самий діалог між художником і глядачем. Автор говорив про якусь подію, емоцію, глядач це бачив і чув.

У 1963 році на замовлення однієї зі страхових компаній американський рекламний художник Белл Харві створює цікаве зображення – смайлик. Популярність цього символу у 70-ті роки минулого сторіччя дуже зросла, а Інтернет зробив смайлики на сьогодні чи не найбільш популярним  художнім символом. Їх стали використовувати не лише у приватних повідомленнях, але й у художніх та публіцистичних матеріалах. Однак дехто називає смайлик «Африкою всередині у нас», запевняючи, що ми знову повертаємося до наскельного малюнку. А яке Ваше ставлення до цього зображення? Ви ним послуговуєтеся?

(Здивовано) – Мені подобаються смайлики! Часто їх використовую сама, особливо той, який цілується! Він називається смайлик-поцілунок. На другому місці у мене смайлик, який усміхається, на третьому – смайлик, в якого замість очей сердечка. Це символ любові. (Сміється).

Зі смайликами ми розібралися. Жити їм ще довго і щасливо… Та повернімося до Ваших робіт, в яких Ви не зображуєте кругленьких усміхнених облич.  Анастасіє, в яких техніках Ви працюєте?

– В класичній, в якій використовуються лише мазки, і у мене вони мають бути дрібні-дрібні. Послуговувалася якось гладдю, виконуючи роботу для одного конкурсу.

Перепрошую, як називається ця техніка?

– Гладь.

Що значить «гладь» у малярському мистецтві?

– Це відсутність мазків, натомість на полотні усе ніби заповнено фарбою. Але ця техніка мене не зовсім задовольнила і я знову взяла пензлі… Тому вийшов такий собі синтез технік. Я тоді зображувала нетиповий портрет Тараса Шевченка.

null
Нетиповий портрет Шевченка

 

null
Грамота за І місце

І ця робота посіла перше місце. І це в людини, яка називає себе «не портретистом». (Сміємося обоє). Автопортрет не хотілося написати?

– Ні, не пробувала. Намагалася працювати ще в дивізіонізмі. Схоже до мозаїки, коли всі штрихи зображені в одному напрямку. Але… я знову зрозуміла, що це не моє.

Ви вже не навчаєтеся у художній школі, відповідно, завдань щось малювати не отримуєте. Отже, у Вас є можливість писати картини за власним бажанням.

– Так, є. Але не так багато я їх і написала за останні два роки, бо навчання у загальноосвітній школі забирає увесь вільний час. О 22 годині завершуєш вчити  ЗНО з одного предмету, і тобі треба братися за інший. А сил вже просто нема… Але конкурсних робіт є чимало, понад десять. Також три моїх, за власним бажанням, як Ви кажете.

Художники малюють не лише пензлями. Не так давно один із наукових працівників Лувру на  імя Філіп Уолтер розсекретив усмішку Мони Лізи. Він стверджує, що Леонардо да Вінчі послуговувався лаком, працюючи над цим портретом. Науковець констатує, що робота містить у собі сорок найтонших шарів лаку у поєднанні з найрізноманітнішими пігментами, які створюють ніжну тінь у куточках губ Джоконди. Завдяки цьому створюється ілюзія легкої усмішки на губах Мони Лізи, яка зникає, коли людина фокусує свій погляд лише на її вустах. Це стало можливим тому, що Леонардо да Вінчі наносив лак пучками пальців, адже сліди від мазків не були знайдені. Ви ніколи не поривалися малювати пальцями?

– Я пробувала малювати пальцями десь у першому класі. Але мене це не захопило. Для мене авторитет – пензель!

null
"Квіти для хрещеної"

 

null
Експозиція в художній школі

У мистецтві існує таке поняття, як «техніка одного художника». Щодо згаданого нами Леонардо… Він створив сфумато – майже прозору тонку штриховку, яка так подібна до зникаючого диму. Не хотілося спробувати «начаклувати» щось своє, особливе, чого до Вас ще не існувало?

– Хотілося, тільки у мене не так  і багато було того часу, та й досвіду ще мало. Вірю, що найцікавіше попереду.

Якщо ми вже заговорили за епоху Відродження, то цікаво було б почути, чого б Ви хотіли навчилися у художників цього періоду?

– Хотілося б писати такі ж реалістичні картини, які писали вони. Це ж ніби фотографії, а не картини! Дуже висока майстерність, якій варто вчитися!

Творчість якого художника Вас надихає?

– Він не належить до епохи Відродження… Це Сальвадор Далі.

Чому саме він?

– Він поєднував те, що ще ніхто ніколи не поєднував. А назви які у нього такі оригінальні, інколи такі довгі! От скажімо «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження». Це одна із найвідоміших його робіт. Ти дивишся на неї і думаєш, а що ж хотів сказати автор цією роботою і цією назвою? Починаєш вивчати деталі, розмірковувати, і в цьому процесі відкриваєш для себе свого Далі.

null
"Майдан"

 

null
А. Лєдяєва. Демонстрація роботи "Майдан" у День Незалежності. Фото з родинного архіву

Вам близький сюрреалізм?

– Так. Щоб його зрозуміти, треба мати розвинене мислення та неабияку уяву. У його роботах стільки філософії! Простій людині без художніх навичок важко їх розуміти.

Зазвичай не одна хвилина йде на споглядання картин Сальвадора Далі. Скільки часу Ви можете дивитися на його полотно, яке Вам сподобалося?

– Картина з довгою назвою потребує довгого часу споглядання. (Сміється).

null
Пасхальна листівка для воїнів АТО

 

null
Календар "Просвіти" 

 

null
Календар "Просвіти" 

Якщо ми вже обмовилися про сюрреалізм, то дозволимо собі згадати і кубізм, а також їхнє поєднання у роботах Пабло Пікассо, адже йому це вдалося досить майстерно, ба, навіть прибутково. Саме такі роботи Пікассо продаються нині за космічні суми. Скажімо, 16 травня минулого року на одному із аукціонів була продана картина «Жінка, що сидить у блакитній сукні» роботи великого Пабло за 45 мільйонів доларів. А його робота «Сон» продалася за 155 мільйонів доларів. Як Ви ставитеся до таких цін? Чи вважаєте Ви, що це не завищена ціна на роботи такого штибу?

– Це оправдана ціна. Адже він першим поєднав сюрреалізм і кубізм. Його талант і зусилля створити своє і неповторне мають бути виправданими і оцінені належним чином. Він піонер у цьому жанрі, отже, заслуговує на гідну оплату.

Настю, як Ви гадаєте, в Україні можна заробляти гарні гроші, пишучи картини?

– Цікаве питання... (Думає) Якщо бути талановитим художником, то можливо… Хоча за кордоном це вдасться краще. В Україні тебе можуть недооцінити.

Як у випадку із Іваном Марчуком, на превеликий жаль. А він казав: “Якби мені було дано ще 100, 200, 300 років, я мав би що робити. Якби сказали небо розмалювати і дали б на це кілька тисяч років – розмалював би – і ніде не повторився б

– Так.

Я вважаю, для того, щоб бути справжнім художником, мало бути лише художником. Варто освоювати й інші професії. Лише багатогранна особистість може відбутися як цікавий художник. А Ви що думаєте з цього приводу?

– Якщо він окрім мистецтва буде займатися ще чимось іншим, то це йому навпаки допоможе всебічно розвинутися і збагатить його картини. Згадайте да Вінчі, він же ж був і анатомом, й інженером, і винахідником, і архітектором.

Авжеж… Пригадала його скафандр аквалангіста, який створив Леонардо для військових того часу, котрі могли у ньому безперешкодно пересуватися морським дном. Він випереджав майбутнє… Хтось сказав, що «обдарованість і майстерність цього генія майже недосяжні».  А Вас окрім малювання, креслення та математики ще щось цікавить?

– Так. Фізика! Причому не теорія, а практика. Дуже люблю лабораторні роботи з фізики, виведення формул просто обожнюю! За півгодини можу написати контрольну і причому на 11 балів.

А кулінарія Вас не цікавить? Флора, фауна не приваблюють?

– Мені б математику, фізику… (усміхається).

Запитань більше нема. Перепрошую… Спорт Вас не цікавить?

– Любитель футболу. Вболіваю за українських футболістів.

А спідвей?

– Ні, футбол.

Наскільки реальною є «Свобода марити, мислити і творити» для художника сьогодення ?

– Це реально.

Художник повинен мати повну свободу творити? Якісь обмеження можуть позитивно посприяти його творчості?

– У мистецтва немає рамок. Якщо обмежити справжнього художника, то… його це не зупинить. Згадайте «Розстріляне відродження». Раніше у наших митців були лише одні рамки – це соцреалізм. Але ж їх це не зупинило. Вони за них виходили, бо мали власну думку. Їх силоміць виселяли, а вони навіть там, на чужій землі творили.

null
"Східна красуня"

 

null
"Троянди"

 

null
"Космічні фантазії"

 

null
"Космічні фантазії - 2"

 

null
Творчий процес. Фото з родинного архіву

Настю, знімаю перед Вами капелюха. Не кожен сьогоднішній одинадцятикласник знає різницю між сюрреалізмом та соцреалізмом.

– Дякую! (Сміється).

А що Ви відчуваєте, коли пишете картину? Коли, за словами Олександра Ірванця, «з підрамника волає божевільно розіпяте порожнє полотно»?

– Коли я малюю, обов’язково має звучати музика. Без музики я не працюю.

Яка саме музика повинна звучати?

– Будь-яка. Я меломан, тому не маю обмеження у музичних композиціях. Я навіть уроки вчу під музику. Не можу без неї. Але коли малюю… не завжди бачу перед собою кінцевий результат. Просто дивлюся на полотно і розчиняюся у процесі. Мені важливі кожен штрих, мазок, щоб зображення були виразними і яскравими…

(У цей момент у кав’ярні, де ми з юною художницею пили лате і спілкувалися, заграла скрипка… «Ця дитина з янголом на плечі», – подумалося мені).

– Джаз подобається. Слухаю сучасні українські пісні.

null
"Людські роздуми"

 

null
"Місто на воді"

Ви хочете сказати, що під час роботи над картиною потребує не лише фонової музики, але і співаної поезії? Ви вслухаєтеся в слова?

– Так, звичайно. Cлухаю італійські, французькі, англійські, російські пісні.

«Besame, besame mucho»?

– Ні, сучасну італійську чи французьку музику слухаю, не класичну.

Чому? «Цілуй мене міцно» Вам на подобається? А як же ж смайлик на імя «Поцілунок»?

(Анастасія сміється у відповідь).

Ви розповідали про те, що Вам цікаві яскраві, виразні штрихи та мазки. Не хотіли б створити свій відтінок якогось кольору? Чи це утопія?

– О, навіть не знаю!

А Ваш улюблений колір?

– Червоний. У мене навіть випускна сукня червоного кольору, і манікюр я ношу червоний.

Яскрава дівчина зі сміливим кольором! А що для Вас хоробрість?

– Важко сказати… Хоробра людина та, яка не боїться помилок, того, що потрапить у непередбачувані ситуації, бо знає, що вона сама з усім впорається. Яка покладається лише на себе, не сподівається на чиюсь допомогу, а чітко усвідомлює, що є вона і ситуація, яку потрібно вирішити. Не ховається від труднощів, а долає їх.

Гарна у Вас хоробрість, Насте. Головне, справжня… А чи могли б Ви створити «не полотняну» картину –  мається на увазі, виконати на мокрому піску Тихого океану, на снігу, на камені, на корі живого дерева?

– На піску намалювала б якусь парочку, вітрило біля них, яке гойдалося б на хвилях Тихого океану і… парасольку у руках дівчини. Ось таку б милу картину створила.

null
Фото Олени Медведєвої

Окрім пензлів, яким ще інструментом послуговуєтеся?

– Мастихіном. Це такий художній шпатель, я їх мають два. Губкою.

Як би Ви зобразили любов?

– Намалювала б ту ж парочку.

А щастя?

– Маму з дитиною.

Чи важливе для Вас обрамлення картини, багети, скажімо.

– Мені подобаються картини без рам, просто на підрамнику. Тому що картину можна продовжувати писати, ніби загортаючи її в різні боки.

Над чим Ви зараз працюєте?

– Над оцінками і ЗНО.

null
Фото Олени Медведєвої

Чи продавали свої роботи?

– Ще ні. А із конкурсів мені їх просто не повертали. Це теж своєрідне оцінювання.

Кого із українських художників минувшини чи сучасності вважаєте своїм вчителем?

– Тараса Шевченка. Він був і залишається для мене геніальним художником. Тарас Григорович досить багатогранний Майстер. Також Георгія Нарбута. Він художник-графік, дуже цікавий ілюстратор, працював над оформленням грошових банкнот.  Був навіть  сотником УПА,  заснував Українську Академію Мистецтв… Марію Приймаченко. Її роботи мене надихають.

Чи бачили їх в оригіналі?

– Ще ні.

Тоді Вам слід поїхати до Києва, відвідати Національний музей українського народного декоративного мистецтва, який розташований на території Лаври і познайомитися з ними. А після цього повернути до лівого крила музею і на власні очі побачити світові шедеври Катерини Білокур. При цьому не забудьте взяти з собою навушники та увімкнути плеєр. (Сміємося обоє).

– Дякую! Можливо навіть на цих літніх канікулах і поїду!

null
"Як їхали козаки"

«Краса впливає на тих, хто її не помічає», – так одного разу висловився Жан Кокто, французький режисер, письменник, актор, художник. Ви поділяєте його думку?

– Так, краса впливає на тих, хто серед неї живе. І на їхній  настрій, і на сприйняття світу. Власне, як і безлад.

Талановита людина – це яка?

– Та, яка має до чогось хист, має дар і розвиває його.

Отже, талант – це…

– Хист, який потрібно розвивати.

Як Ви ставитеся до критики? Батьки Вас критикують?

– Так, тато критикує. І робить він це з метою, щоб я краще малювала. А не задля того, щоб покритикувати. А мамі подобаються усі мої роботи.

Ви не ображаєтеся на тата?

– Ні, абсолютно.

–- Чи потрібні митцям професійні критики, які б оцінювали роботи мистецтва, літератури?

– Так, тоді ти бачиш свої помилки, на які вони вказали, і виправляєш їх. Ти наполегливо йдеш до досконалості й… критикам нема що сказати. Тоді з’являється картина, яку неможливо розкритикувати. А якщо людина реагує на критику болісно, негативно, то вона може закинути мистецтво. Якщо ж не буде звертати уваги на конструктивні зауваження, то залишиться на тому ж рівні, на якому і була, не виросте як митець.

А як Ви ставитеся до ворогів?

(Сміється)

Вони у Вас є?

– Є вороги, то є. Нема ворогів – нема. У них своє життя, у мене своє. Я не звертаю на них увагу. Якщо вони мені заздрять, то мені нема ніякого діла до цього. У мене є друзі, батьки, дідусь, який завжди підтримає, кохана людина і все. Крапка. Мені цього достатньо.

Жінки і мистецтво… Це суперники чи колеги? Жінка може бути лише музою для чоловіка-художника чи художником зі світом імям?

– Для мене існує одна каста – жінки-художники. Хоча… є особливі – жінка-художниця і жінка-муза одночасно. Таких небагато.

Гете писав: «Кожен чує лише те, що розуміє». Ви погоджуєтеся з його словами?

– Так. Якщо згадати того ж Сальвадора Далі і його роботи. Проведемо уявний експеримент. Ви пропонуєте десятьом людям переглянути роботу Далі «Постійність пам’яті» і описати те, що вони побачили на зображенні. Повірте, ми матимемо десять різних оповідей, які абсолютно не будуть пов’язані між собою. Чому? Тому що кожен побачить, тобто почує те, що зрозуміє.

Кажуть, що найтяжча частина роботи – це прийняти рішення взятися за неї. А як Ви ставитеся до незавершених робіт?

– На якомусь етапі людині не вистачило сил… Я розумію мистецтво так – ти розпочав писати картину, ти маєш її завершити. Скажімо, можна зробити перерву в півроку, рік, але не кинути. Тільки завершити і не інакше! Якщо ж людина не завершує роботи, значить у неї слабкий характер, або вона не наполеглива,  або не сприйняла критики на адресу своєї роботи, образилася. Натомість, сильна людина завжди дописує свої картини, якщо ж її полотно розкритикують, то вона візьме себе в руки і намалює, перемалює його так, що критикам не буде до чого придертися. Але обов’язково завершить! І завершить гарно!

Художники кажуть, що у мистецтві немає прогресу, є спіраль. Це правда?

– У мистецтві прогрес іде по спіралі!

– Браво! Мікеланджело Буанаротті запевняв: «Мистецтво ревниве: воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю». Це так чи ні?

– О, ні! Я намагатимуся балансувати! Не відмовлюся ні від кохання, ні від друзів, ні від сім’ї, ні від мистецтва!

Ви заперечуєте самому Мікеланджело?

– Я кидаю йому виклик. У мене попереду життя. Тому є можливість це довести!

 

Розмовляла Олена Медведєва


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   2803