Людмила Марчук

Людмила Марчук

журналіст, публіцист, блогер.

Чи готові ми прийняти мігрантів? Ні? То чого ж тоді самі стаємо ними?

13.07.2018 22:31   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Вранці, збираючись на роботу, зазвичай слухаю радіо НВ, де ведучі Сашко Положинський (той самий відомий співак) та Олег Білецький невимушено ведуть бесіду на різні злободенні теми нашого повсякдення. Ефір прямий і студія відкрита для телефонних дзвінків.

Розмова про мігрантів. Як українці ставляться до приїжджих із інших країн. Адже Україна, яка йде в Європу, має бути готовою до потоку мігрантів, в тому числі й із мусульманських країн. Телефонували різні люди, з різним освітнім рівнем, різним мисленням та інтелектом. І думки висловлювали різні. І коли одні були лояльні, хвалили дружелюбність іноземців на ринках та казали «нехай працюють», то інші натомість, згадавши вислів «понаехавшие», були категоричніші у висловлюваннях і не готові до дружелюбного сприйняття чужинців. Чому вони, мовляв, не асимілюються? Чому «кучкуються» тільки зі своїми? Були й висловлювання щодо загрози чужаків для українського етносу. Адже навала іноземців – це вплив інакшої культури на нашу етнічну, це ряд небезпек і навіть загроз (як погані хвороби, недобрі звички, змішані шлюби, наркотрафіки й т. п.).

Особливо разюче прозвучав вислів: «Чому вони не асимілюються в нас так, як ми в інших країнах?» Ми, мовляв, і мову чужу вивчаємо й розмовляємо нею, і розчиняємося в чужому соціумі швидко.

У мене особисто такі висловлювання викликають занепокоєння. Ми зараховуємо собі бал до нашого реноме за те, що так швидко асимілюємося в чужій країні? Що зразу ж забуваємо хто ми й розчиняємося в масі інших? Що значить асимілюватися і добре це чи зле? Для держави, яка приймає мігрантів – звісно добре. А що це для самих мігрантів?

Мені доводилося спілкуватися з представниками різних поколінь наших емігрантів, які покинули Україну в 1940-х роках. І коли 75-річний батько каже про себе: «Я є українець», то його 30-річний син каже: «Я є америнець». Приналежність до того чи іншого народу – це те, з чим народжуєшся. Це кровна приналежність. Вітчизну, як і матір – не вибираємо. Вона дається кожному з нас із народженням. Але є ще й те, що набуваєш у процесі життя. Ким ти себе вважаєш – ось що основоположне. Національна самосвідомість – це те, що не дозволяє нам бути асимільованим до кінця в жодній державі, незважаючи на те, скільки років у ній живеш. Наші національно свідомі земляки постворювали собі острівки українства – діаспори – у всіх країнах світу й тримаються свій свого, намагаються зберегти на чужині свою культуру, мову, традиції й звичаї. Тож чи то зле, що люди тримаються своєї етнічності й не асимілюються? Як на мене, то радше плюс, аніж мінус.

У контексті порушеної теми треба не забувати, що будь-яке місце під сонцем не може бути порожнім. Якщо 17 мільйонів українців щороку виїжджають з України в пошуках заробітку й теплого місця для проживання в інші держави, то зрозуміло, що їхнє місце під сонцем у рідній країні мусить зайняти хтось інший, тож не виключено, що рано чи пізно їх займуть мігранти з інших країн. Ось, живий приклад з нашої області: на Млинівщині організував не кепський бізнес підприємець з Голландії, створивши фермерське господарство «Яловицькі агротехнології». Є в Україні та й у нашій області чимало подібних доволі успішних історій господарювання на нашій землі іноземців.

Людям притаманно шукати, де ліпше. Тож закономірно, що ті, хто їде заробити, або ж емігрує на ПМЖ, намагаються втрапити до країн економічно більш розвинутих, як своя рідна, де і заробітки вищі, і рівень життя пристойніший, і можливості для самореалізації розгортаються ширші.

Але задаймо собі питання в контексті світових міграційних процесів, які нині спостерігаємо: чи готові ми, українці, до того, щоб наші села й міста заполонили тисячі мігрантів зі світу інакшого, з іншим віросповіданням, іншими звичаями й традиціями? Переконана, що 99 відсотків наших земляків, скажуть, що ні.

Тоді питання: а чому ж тоді ми масово покидаємо напризволяще свою рідну землю? Після введення безвізу 17-18 мільйонів щороку пускаються в міграційне плавання у пошуках ліпшого життя. Чи замислюємось ми над тим, що коли самі не бачимо в своїй країні ані корисного ресурсу, ані просвітку в плані самореалізації на своїй землі, то рано чи пізно на наші родючі землі, просторі лани прибуде та робоча сила, якій життя і робота в Україні видасться перспективною?

У нашій освіті не передбачене вивчення націології. А шкода. Розуміння чому одні нації квітнуть і розвиваються, а другі занепадають і гинуть – дуже потрібне й корисне знання.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews