Якщо пошукати в енциклопедичному словнику, то поняття “компетентність” означає обізнаність, тобто це така якість особистості, коли людина легко розбирається в певних питаннях.

Чому Нова українська школа робить опору на компетентності? Тому що, як свідчить життя, можна закінчити шкільну освіту з досить непоганими оцінками і бути некомпетентним в елементарних життєвих питаннях. Тобто, просидіти на шкільній лаві одинадцять років (тепер вже нова школа вводить 12-річний освітній курс), але в житейській ситуації не зуміти розібратися в найпростіших речах і не тільки таких, як забити в стіну цвях чи скопати грядку й щось на ній посіяти. Гірше, коли це стосується подружнього життя, батьківства чи материнства, ведення сімейного бюджету, або ж елементарного вміння грамотно вести дискусію й відстоювати свої позиції, адже в житті всього буває: і з чиновниками треба не раз посперечатися, і від судів ніхто не застрахований.

Школа вчить мови. Ніхто не має сумніву, що вчителі-мовники докладають до цього максимум зусиль. Діти пишуть диктанти і начебто грамотно, а от компетентності послуговуватися рідною мовою в житті чомусь не набули. Ми от роками спостерігаємо, як спілкується між собою молодь засобом сленгу, суржику й казна-чого ще. Спостерігаємо  й те, як демонструють абсолютну некомпетентність у знанні державної мови високопосадовці. Значить, недопрацювала школа. Недопрацювало суспільство своєю лояльною до цього політикою. Чи може так бути в інших державах? Не може. А в Україні, виходить, може? Треба нам навчитися так працювати, аби президент держави-агресора не мав жодних підстав називати нашу країну недодержавою. І Нова школа має в цьому стати істотною основоположною віхою. Бо ж основний ресурс у кожній державі – це людина, особистість. Якість держави і життя в ній визначає якість людей. Тож наша школа має виховати покоління не скигліїв, не споживачів, не байдужих і не дволиких хапуг, а натомість – активних та успішних і чесних патріотів, які володітимуть усіма означеними в освітній реформі компетентностями. Бо ж що то за відмінник, коли спостерігаємо його в дорослому житті повним невдахою з низькою зарплатнею та ще й нещасливим в особистому житті. От нова школа й береться ці суперечності подолати.

Дипломи, якими люблять хизуватися дітки деяких заможних батечків, можна й купити, але ж чи купиш компетентності? І навіть те, що хтось вбраний в одяг від відомого кутюр’є і сидить за кермом престижного дорогого авто, ще нічого не означає. Адже правильно кажуть мудрі: «Заговори, щоб я тебе побачив...» Колись на Запорізькій Січі парубків, аби прийняти їх до козацького коша, піддавали випробуванню. І жодна протекція в ті часи геть нічого не значила. Впливало лише те, ким хлопець є насправді: що вміє і як свої вміння може продемонструвати на практиці. На сьогодні, в сучасній школі, певною шкалою на компетентність у різних галузях знань є участь учня в предметних олімпіадах та різноманітних конкурсах. 

Одначе повернімось до шкільної реформи. Що є компетентністю номер один? Це те, що кожен учень після здобуття шкільної освіти має вільно і добре володіти державною мовою. І не тільки. Він має знати ще й іноземні мови, виявляти компетентності у математиці, природничих науках, у техніці і технологіях, бути готовим до інновацій. Технічний прогрес просувається настільки швидко, що коли змалку не навчитися мислити інноваційно, не вміти швидко приймати рішення відповідно до зміни ситуації, то залишишся на узбіччі життя.

Життя таке, що нині навіть пенсіонерам доводиться освоювати компетентності в нових технологіях. До прикладу, хочеш–не хочеш, а таки мусиш навчитися користуватися банківською карткою та «подружитися» з банкоматом. Адже сьогодні можна з допомогою терміналу проплачувати всі комунальні й інші платежі, а при наявності в оселі Інтернету - переказувати кошти на іншу картку, здійснювати платежі за різні послуги або ж, не виходячи з дому, через Інтернет робити закупи. І для сучасної молоді таке не дивина, а чого не знаєш, можна спитати у Гугла. Тобто, потребу вчитися протягом усього життя “притягло” саме життя.

Сучасним учителям в рази важче, ніж тим, котрі навчали ще покоління 1980-х, адже тепер усі діти мають гаджети й ними активно користуються. І завдання учням треба давати відповідні: знайти інформацію, її опрацювати, «витягти» з неї висновки… Сам учитель не може бути поінформований у всьому на всі сто відсотків, тож шукати можна разом з учнями. І навчання упродовж життя стає правилом для кожного. Чи-то юнак, а чи дід – обидва запитують у Гугла. І коли домогосподарка в Мережі шукає рецепт маринування чи соління огірків, то швачка чи дизайнер одягу, може знайти там гарні моделі вбрання, а учень чи студент – скачати собі реферат на будь-яку тему з будь-якого предмета. Та володіти компетентністю, означає не просто скачати, а вміло використати інформацію: перевірити достовірність джерела, знайти й порівняти кілька джерел, вийти на першоджерело, а на додачу до того, що написали інші, «напрацювати» власну думку. В усній відповіді має бути посилання на джерела. Цього має навчити вчитель. Тому також мусить бути компетентним.  Сьогодні жоден учитель чи викладач не може не вміти працювати з ПК.

Сучасна школа, на відміну від радянської, плекає індивідуальність, особистість. Приклад з журналістського життя. На ту ж саму прес-конференцію приходять зо два десятки журналістів. Слухають одне й те ж саме джерело, конкретних людей, які повідомляють інформацію на конкретну тему. Проте коли виходять друком газети, програми на радіо й телебаченні, не виходиш з дива, наскільки різниться сприйняття різними людьми однієї й тієї ж самої інформації та її передача широкій суспільній аудиторії. Кожна людина особлива й сприймає світ по-своєму вже з перших своїх років. Зважаючи на це, у Новій українській школі передбачені диференційоване навчання, різні підходи до особистості учня, індивідуальні завдання, можливість вибору опорних предметів.

Дуже важливою є така компетентність, як фінансова грамотність та підприємливість, уміння заощаджувати та планувати витрату коштів – дуже потрібні в житті уміння. Нас, радянських учнів, цьому не вчили, не той був час. А от тепер без цього в житті ніяк не обійтися. Як і без уміння заробляти в кожній професії. Вміти гідно «продати» свої професійні навички, без елементарних піар-навичок та сформованих у школі самоповаги, впевненості в собі й постійного прагнення до самовдосконалення, годі очікувати успіху, навіть коли за плечима буде вища освіта.

Є ще ряд компетентностей, і дуже вагомих. Це громадянські та соціальні компетентності, пов'язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробутом та здоровим способом життя, усвідомленням рівних прав і можливостей для кожної статі. Дуже хочеться вірити, що випускники Нової української школи шануватимуть право особистості на вільний вибір і не гнобитимуть на роботі своїх колег, або в сімейному житті – своє подружжя чи власних дітей. Щодо останнього, то, погодьтеся, українці за своєю ментальністю дуже вільнолюбні й незалежні люди. Авторитаризм сімейний, побутовий – то, скоріше, нав’язана нам риса. Сучасне суспільство потребує, щоб сім’ї складалися за партнерським принципом, на основі гендерної рівності, щоб у родинах навіть поруху не було щодо насильства одне над одним чи родинного гніту. Тільки розподіл обов’язків і їх належне виконання при рівних правах кожного члена сім’ї від найменшого до найстаршого – от чого має навчити Нова українська школа.

Маємо ще культурні й екологічні компетентності. Нове покоління повинне з молоком матері увібрати культурний код свого народу, наші звичаї й традиції, наші пісні. І на цій основі вчитися плекати новітні традиції. А скільки умінь та навичок може прищепити Нова українська школа на основі народних промислів та ремесел, ужиткового мистецтва!

Екологічні компетентності, певно, не дозволять по-варварськи ставитися до довкілля. Адже рано чи пізно наруга над землею, природою, засмічення території обертається для людства глобальними катастрофами. І це має засвоїти кожен школяр з найменшого віку. 

Спільними для всіх компетентностей є вміння: читати з розумінням, усно й письмово аргументовано висловлювати свою думку. Нова школа має розвивати критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими. Адже це – основа особистості. Від цих умінь залежить майбутній успіх як у професійному житті, так і в особистому.

Чому так запізнилася ця реформа? Чому б не розпочати її ще в 1990-х? Напевно, ми нині не мали б тих проблем, які маємо. Проте, етнологи кажуть, що кожен народ, який мав тривалий період бездержавності, приходить до рівня зрілої й успішної нації лиш через одне-два, а то й три покоління.