Вся Україна обговорює цю історію, яка мала місце  в одній зі столичних шкіл. З приводу якоїсь шкільної події батьки зініціювали збирання коштів на святковий стіл для дітвори. Одна мама запротестувала й відмовилася здавати кошти. Жінка тримала свою позицію: якщо вчителі не звітують, куди йдуть ці кошти – здавати не буду. Її дитину після завершення урочистої частини мали б відпустити додому. Проте, ні. Спеціально залишили дівчинку в класі з усіма, аби сиділа збоку й, ковтаючи слину, спостерігала, як інші діти смакують тортом.

Чому діти не поділилися зі своєю однокласницею шматочком торта? Відповідь: шматочків було рівно стільки, скільки дітей, батьки яких за ласощі заплатили, й були вони упаковані кожен окремо. Тож кожен в упаковці взяв свою, оплачену батьками частку.

Чи оправдовує це ситуацію, яка склалася? Навряд. Адже коли б учителька сказала дітям: «Діти, а давайте поділимося. Хто готовий розділити свій шматочок?» – напевно серед кожного класу знайшлося б із десяток, а то й більше дітей, котрі б охоче розділили свій шматочок торта з дівчинкою, яка опинилася без пригощення. Проте вчителька цього не сказала, а натомість наголосила: «Раз твоїй матері шкода тобі на тортик гроші виділити, то сиди так. Дивися, як інші їдять».

Фото з мережі Інтернет

Оце вам і «виховний» момент.  У коментарях дорослих людей читаємо, що так, мовляв, і треба. Чимало таких дармоїдів розвелося, які за чужий рахунок хочуть поживитися. Чого ж ми тоді нарікаємо на дитячу жорстокість і бездушність? Вся країна нині обговорює ситуації, яка виникають, як не в одній, то в іншій школі, коли ту чи іншу дитину цькують її однокласники. Модне іноземне слово «булінг» ввели у вжиток, щоб означити це ганебне явище, коли діти над своїми однокласниками іронізують, колють болючі словесні шпильки, скубуть, забирають у дитини якусь річ і дражняться, ізолюють її в класі (ніхто з нею не дружить), а коли вже б’ють, то вважають себе героями, ще й на відео знімають, а тоді виставляють у мережу. Випадки такі не поодинокі.  Після того, як після побиття школярами, потерпілі діти з травмами та внутрішніми крововиливами, а то й розривом внутрішніх органів потрапили до лікарень, а справи – до судів, вирішили покласти відповідальність на батьків і запровадити високі суми штрафів.

В описаному вище випадку дівчинку, мама якої не здала гроші на тортик, не били, – скажете ви. До чого тут булінг? Але погодьтеся, з таких от моментів все й починається. Дитина, яка сиділа в класі, обділена частуванням і висварена вчителькою, вже була відокремлена від усіх дітей, на неї вже почепили почуття провини й пригніченою, зі слізьми на очах пішла зі шкільного свята. (Чи свято то було?) Чи не станеться у наступні дні так, що ці ж самі діти, яким нікому не спало на думку поділитися з нею своїм шматочком торта – почнуть цю дитину цькувати? Не за тортик, звісно. За щось інше.  Приводів знайдеться.

У кожному переслідуванні одними дітьми інших є внутрішні причини. На жаль, прикро це констатувати, але дуже часто, у нашій школі ці причини є майновими. Найчастіше буває так, що діти заможніших, сановитіших батьків знущаються з дітей батьків простих і бідних. Знущаються з немодного, старого, або ж узятого у магазині вживаних речей одягу. Знущаються через відсутність смартфона чи айфона, через інші подібні причини. Внутрішня причина часто в тому, що дитина простих, зі скромними статками, але інтелігентних батьків, інакше себе поводить. Вона скромна й спокійна та намагається нічим особливим не виділятися з-поміж інших. Такій дитині не властиво виклично, зверхньо або й відверто по-хамськи себе вести по відношенню до однокласників, чиї батьки не належать до числа фінансово-комерційних магнатів чи високопоставлених чиновників, їй не властиво висловлюватися з поміччю ненормативної лексики. Через інакшу етику поведінки, інакші моральні принципи та кодекс честі, вона й опиняється в позиції білої ворони, яку клюють за те, що вона не вписується в закони стада.

 Кастовий поділ у нашому суспільстві начебто не оголошений офіційно, як це існує в інших країнах, проте він існує. Соціальна нерівність через рівень майнового стану давно став тим водорозділом, який поділив наше суспільство. Так, про це не пишуть, мало говорять публічно. Проте з’явилися у великих містах елітні школи, куди діти не йдуть пішки: їх підвозять на дорогих авто, нерідко навіть не батьки, а спеціальні водії чи охоронці. У місцях, де елітні гімназії розташовані поруч зі звичайними школами ця нерівність випирає, кидається в очі щоранку кожному перехожому. «Заставили всю дорогу своїми машинами, а простій дитині, яка йде до школи пішки, пройти ніяк!» – почула я особисто від мами, яка вела першокласницю до рівненської ЗОШ 22, що в районі Північного. Поруч цієї школи розташована гімназія «Гармонія», куди й підвозять своїх чад заможніші батьки. 

Школа є тим дзеркалом, у якому відображається все те, що відбувається у суспільстві. Невидимі, але наявні касти, які склалися в нашому суспільстві: у своєму колі товаришують, святкують свята, одружуються, беруть кумів тощо. На Різдв’яні свята дитяча ватага навряд чи так запросто потрапить поколядувати у двір до можновладних магнатів: судді, директора великого підприємства, міського голови, голови облдержадміністрації чи народного депутата. Там їх зупинить височенна мурована огорожа, замок з особливим кодом,  здоровенний породистий пес, або ж і господар як пес, який нізащо не відчинить ворота, а  то й гаркне, як пес. Або ж бува, що відчинить, проте це буде скоріше поодинокий випадок, аніж правило для всіх. 

«Знайся кінь з конем, а віл з волом» – давня приказка, яка вочевидь в народі склалася й побутувала ще за панщини, сьогодні знову стала поширеною. Лиш у межах того чи іншого кола діти зі шкільного віку товаришують, згодом дружать та зустрічаються закохані пари, а тоді в рамках свого кола одружуються. І я цими словами не відкрила ні для кого Америки. Це, на жаль, вже стає нормою нашого повсякдення.

Щоправда, із введенням у нашу школу незалежного оцінювання знань та відкриттям доступу до найпрестижніших ВНЗ дітей з незаможних прошарків суспільства, усе ж кастові рамки стали потроху стиратися. Еліта істинна – це не ті, в кого маєтки, дачі, дорогі авта. Це ті, які добре вчилися й здобули собі високу освіту й професію своєю працею й знаннями. У демократичних суспільствах, де здолали корупцію, де панує закон, отаких інцидентів у школі не побачиш. А у наших школах нерідко вчителі бояться дати зауваження синочку мажора, бо ж його татусь депутат або очільник області чи району й від нього багато що у тій школі залежить. У демократичному суспільстві такого бути не може. Бо там закон один для всіх. А від того складається й мораль.

В дискусію, яка з приводу наведеного в першому абзаці шкільного інциденту з тортом розгорілася в прямому ефірі на всеукраїнському радіо, вступило пів країни. І більшість людей говорили не тільки про аморальну поведінку вчительки, але й скаржилися на шкільні побори з приводу і шкільних свят, і ремонтів. Ще про нерівне ставлення в жителів до дітей: про «любимчиків» та мажорів, яким дозволяється все.

Історія з тортом цій дівчинці, якій шматочок не дістався, вочевидь запам’ятається на все життя. І було б ліпше цій матері гроші позичити, але здати, або ж взагалі не пустити дитини на шкільне свято. А з огляду на масові отруєння, які також не поодиноко трапляються в школах, ліпше взагалі не перетворювати шкільні свята на смакування ласощами. Ігри, змагання, концерти, шкільний театр – що завгодно можна вигадати й організувати. І чи обов’язково для цього збирати з батьків кошти?