Жителі села Кунин, що на Здолбунівщині, б’ють на сполох. Древня духовна святиня їхнього села може зазнати непоправної руйнації. Навіть неозброєним оком видно, що одна зі стін Георгіївської церкви 1746 року не перпендикулярна до фундаменту, а злегка нахилена вбік. Староста Георгіївського храму Василь Совчук розповів, що досліджував клірові книги. Ще Василь Хомичевський (батько поета й перекладача Бориса Тена), прибувши на службу до парафії, написав у книзі, що церква «вєтхая». Тож «ветхою» вона, виходить, була уже більше 120 років тому. Що ж говорити про її стан нині?

Прихожан у цій невеличкій церковці небагато, адже у Кунині є дві конфесії. У церкву Святого Великомученика і Чудотворця Георгія (КП), так сталося, ходить менше людей. Тому-то жменька вірян не в змозі зібрати достатньої суми грошей на реставрацію храму.

Фото автора

Звісно, косметичні ремонти періодично проводяться. Але, зрозуміло, що тут уже мова йде про те, аби укріпити фундамент, лабораторно дослідити деревину, з якої збудована церква, оцінити її стан та визначити, як захистити її від шкідників та грибків. На це, розповідають спеціалісти, піде … сотні тисяч гривень. В місцевих бюджетах, ясна річ, таких грошей нема. Та й охочих людей з можливостями не знайшлося, які могли допомогти хоча б частково. Пожертви селян при такій великій проблемі – крапля в морі.

Між тим церква Святого Великомученика і Чудотворця Георгія – це чудовий зразок барокової архітектури і має всі ознаки історико-мистецьких особливостей волинських культових споруд ХІІІ століття. Належить цей храмовий ансамбль – церква та дзвіниця – до найкращих ансамблів дерев’яної архітектури Рівненщини, відповідно є пам’яткою місцевого значення.

Зведена вона на кам’яному фундаменті, а сама будівля, як уже мовилося, зроблена із якісного та відповідним способом підготовленого дерева.

Цікаво, що це єдина в окрузі церква із трьома верхами (символ Святої Трійці). Вона традиційно для православних храмів збудована у формі корабля. Однак найбільшу історико-архітектурну цінність становить перекриття нави, утворене невисоким зрубним восьмериком на чотирьох вітрилах та купольним зрубним склепінням. Композиційним акцентом нави є два гарно окреслені фігурні віконця на північній та південній гранях восьмерика. Розпис храму та триярусного іконостасу виконали художники Жовківської та Львівської живописної школи.

– З храмом, як і з самим селом Кунин, пов’язано безліч легенд та переказів. Однак цікавішою є його історія. Як виявляється, тут із 1897 року служив батько Бориса Тена Василь Іванович Хомичевський. Вважається, що Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) народився у Дермані. Тепер, досліджуючи метричні книги, цього точно не скаже ніхто. Зазначено, що Микола жив у Кунині. У кліровій книзі, заповненій рукою самого Василя Хомичевського, зроблено запис про народження сина Миколи. Його мати була родом із Дерманя. Могло таке статися, що вона поїхала народжувати у Дермань. Але це не точно. Потрібно досліджувати архівні документи, – розповідає бібліотекар місцевої ПШБ та активістка села Світлана Більчук. – Також тут служив відомий далеко за межами області священик Яків Федотов, родина якого присвятила себе боротьбі за незалежність України.

Ще один із активних прихожан, який уболіває за долю храму та бере участь у громадському житті села, – педагог, інженер Святослав Ніколайчук не схвалює неграмотного втручання в відновлення храму. Розповідає, як одного разу став на перешкоді обшивання стін вагонкою:

– Кілька років тому вирішили зробити підпори стінам храму. Я, як інженер, знаю суть проблеми й сказав майстрам, що це нічого не дасть. Якщо все зробити за правилами, то цей храм стоятиме ще сотні років. Церква нині стоїть і без їхньої підпори. Зводили її старі майстри. Тут дуже оригінальна в’язка дерева. І вся будівля тримається якраз на цій в’язці. Дуже розумно також продумані несучі конструкції. Чи та підпора є, чи її немає – все одно. Дехто з селян пропонував ще й обшити храм вагонкою. Я виступив категорично проти, адже це означає знищити пам’ятку архітектури. Й маскування пластиком зовсім не рятує від проблеми – руйнування храму. Я тоді заявив, що поки я живий, не допущу некомпетентного втручання в реставрацію храму. Ми викликали спеціалістів з Львівського проектного інституту. У нас є усі їхні висновки. Нам детально по поличках розклали, які роботи мусять бути проведені. Потрібно починати із запрошення столичних лабораторій, які для початку оцінять стан деревини. Тоді вона має обробитися спеціальними розчинами, які захищають від гниття та шкідників. А далі – розробка проекту. Я спілкувався з кафедрою архітектури Інституту. Я чув, що іноді кращим студентам дають «живі» об’єкти, як-от наш храм, для реставрації. Це мало б бути значно дешевше. Тож розглядав і таку можливість. Але… у нас немає грошей зовсім.

Тож, долучаються до розмови настоятель храму отець Ігор (Гарасимчук) та староста Василь Совчук, очікувати на державну допомогу, хоч храм як архітектурна пам’ятка знаходиться під захистом держави, в сучасних реаліях не доводиться. Як і погоди не зроблять пожертви прихожан. Тож велику надію покладають на те, що врешті знайдеться спонсор, чи спонсори, які допоможуть селу врятувати святиню.

Фото автора