25 грудня 1979 року Радянський Союз начебто  на прохання керівництва Демократичної республіки Афганістан ввів у цю країну так званий обмежений контингент радянських військ.  Війна там тривала майже десять років, голови у цій країні склали більш як п’ятнадцять тисяч громадян колишнього СРСР, в тому числі – 2374 українці.

Радянська пропаганда у вісімдесяті роки минулого сторіччя  натхненно торочила про «інтернаціональний обов’язок», «братню допомогу афганському народу», а також про те, щоб не допустити в Афганістан американців, які начебто поставлять там ракети і  одержать великі стратегічні переваги, зокрема,  контролюватимуть азійську частину СРСР, відтак треба «прикрити» південні кордони Радянського Союзу. Інтервенція в Афганістан – один із заходів такого «прикриття».

 Захід засудив інтервенцію СРСР в Афганістан, запровадив санкції, які, зрештою, прискорили розпад «першої в світі соціалістичної держави».

15 лютого 1989 року СРСР вивели війська з Республіки Афганістан. А в грудні цього ж року з’їзд народних депутатів засудив введення радянських військ в ДРА.

 Майже через тридцять років у Росії збираються переглянути оцінку радянської військової інтервенції в Афганістані в 1979-1989 роках: підготовлено проект постанови, згідно з якою пропонується  скасувати постанову З'їзду народних депутатів СРСР, ухвалену в грудні 1989 року. У тому документі народні обранці дали негативну оцінку введенню радянських військ в Афганістан. Рішення кремлівських геронтологів  у грудні 1979 року «заслуговує морального і політичного засудження».  Майже через тридцять років у законопроекті міститься чимало політичної тріскотні, але найголовніше: автор цього документу збирається констатувати, що рішення про ввід військ в Афганістан приймалося у «повній відповідності до норм міжнародного права».

Передбачається, що цю постанову  Держдума має ухвалити 15 лютого 2019 року – у 30-у річницю виведення радянських військ з Республіки Афганістан.

Здавалося, що не варто перейматися забаганками російських політиків, які на догоду політичному моменту чи в угоду сильним «російського міра» готові на будь-який абсурд. Як кажуть: чим би дитина не тішилася, аби вона лишень не плакала. Та річ у тому, що такі законопроекти у разі ухвалення (а що саме так станеться – сумніватися не доводиться) здатні засльозити сотні тисяч і мільйони  людей, бо, очевидно, готується законодавча база, скажімо,  для вторгнення у будь-яку країну під будь-яким приводом, а також для виправдання ймовірної агресії.

 Зрозуміло, що в зоні ризику – Україна, де на Донбасі п’ятий рік триває війна, а політичні апетити північних сусідів на нашу Україну аж ніяк не вгамовуються. Навпаки, виклично незалежна і орієнтована на Європу політика Української держави викликає у кремлівських комплексантів роздратування і озлоблення.

Мабуть, з цього приводу фахові оцінка, ступінь ризиків, аналіз ситуації і прогнози мають дати професійні експерти. Я ж хочу лишень загострити увагу на потенційному загостренні аж до найтривожніших сценаріїв у зв’язку з одержанням Томоса Православною церквою України. Засліплені ненавистю і злобою, спричиненою проголошенням автокефальної помісної ПЦУ, наші недруги здатні на криваві крайнощі,  лишень би завадити одержати Томос. Враховуючи, що зазвичай вони традиційно вчиняють недружні агресивні кроки проти України під час чи напередодні великих свят державного чи церковного календаря, то напередодні і під час Новоріччя, Різдва Христового маємо потроїти пильність, акумулювати наш воєнний і духовний потенціал для відсічі ймовірної агресії…

Рівненщині війна в Афганістані коштувала понад сотню людських життів –102. У скорботному мартирологу жертв афганської війни – мій учень Юрій Яков’юк із Княгинина на Демидівщині, який 20-річним зустрів смертний час в далекій гірській країні 12 серпня 1984 року. За місяць у село привезли тіло Олександра Доманського – бортмеханіка-стрілка вертольота: життєва пісня 21-річного прапорщика обірвалася в горах Афгану 10 жовтня 1984 року. Зрозуміло, що автор абсурдного законопроекту  моїм землякам і тисячам загиблих життя не поверне, та й історії не перепише: він, хіба що, лише наслідить у ній…