У перший день 2019 року на життєвий поріг заслуженого працівника культури України, колишнього очільника Рівненського  обласного відділення музичної спілки України Анатолія Петровича Андрухова завітав би ювілейний – 80-й день народження. На жаль, 1 січня 2019 року цього не станеться, адже життєвий поріг цього талановитого композитора, творча активність якого вирувала до останнього подиху на землі, раптово обірвався 12 березня 2010 року. Відтак ювілей чудового митця і чудесної людини відзначать без нього, але щирість сказаних при цьому слів і висловлених міркувань на крилах світлої пам’яті долинуть  у Піднебесся,  де душа композитора і музичного діяча вже вісім з лишком років перебуває у вічному вирію…

Анатолій Андрухов народився у селі Іванківці на Млинівщині 1 січня 1939 року. Тут у колисці свого дитинства юний Анатолій вперше причастився музикою і співом: його батько після повернення з фронтових доріг разом із односельцями створили духовий оркестр, який став музичною і культурною окрасою всього перемилівського краю. Згодом до гурту музикантів долучився і молодший Андрухов. Власне, вже в дитинстві його музичне обдарування було  помітне і привело майбутнього композитора в Дубенську дитячу музичну школу, а згодом – у Рівненське музичне училище.

Після закінчення училища Анатолій Андрухов викладав у Млинівській дитячій музичній школі. З роками став завучем, а згодом – очолив навчальний заклад. Саме тоді Анатолій Петрович створив оркестр народних інструментів, який став творчою візитівкою не тільки Млинівщини, а й усього волинсько-рівненського регіону. У першій половині шістдесятих років минулого сторіччя на музичних меридіанах з’являється перший його композиторський доробок – пісня на слова обдарованого поета Миколи Муляра «Млинове мій». Варто зазначити, що мелодія цієї пісні упродовж кількох десятиріч була музичною заставкою  Млинівського районного радіомовлення. До речі, Микола Муляр – також уродженець Іванківців і заслужений працівник культури України. Ще з одним земляком  і заслуженим працівником культури  України Володимиром Гайбонюком пан Анатолій написав пісню «Рідний край». До речі, у своїй книзі «Служити Вітчизні» Володимир Гайбонюк сердечно відгукується про музичного віртуоза-односельця.

Рідна сторона, любі односельці, мальовниче іванківське довкілля стали серцевиною творчої долі Анатолія Андрухова і  надихала його на багаторічну творчу толоку.  Це можна простежити навіть за назвами його збірок вокально-хорових та інструментальних творів: «Я пісням дарую крила», «Від Ікви і до Горині», «Пісні рідного краю» та ще  десятка книг авторства самородка з Іванківців. Його «Млинівський вальс» та «Перемилівська полька» також стали вагомим  внеском у музичне краєзнавство.

 Анатолій Андрухов. Фото з відкритих джерел

Окрема віха творчості композитора – оркестр народних інструментів із Млинова – у нього Анатолій Петрович вклав не тільки свій талант композитора, а й частку власного єства. Оркестр виступав на сценах столиці України, Львова та інших міст, а в Млинові і до сьогодні з теплотою і душевним щемом згадують цю творчу родзинку ріднокраю.

Окремо слід сказати про співпрацю Анатолія Андрухова з поетом Олександром Богачуком. Вершиною цього творчого побратимства  вважаю пісню «Моя родина – Україна», у якій поет втілив свій лірично-патріотичний задум, а композитор – закутав його в незабутній музичний орнамент. Квартет млинівських соловейків  Василь Літвінчук, Анастасій Власюк, Микола Муляр і Володимир Євтух «озвучив»  спільний доробок на сцені, який вважаю вершинним досягненням усіх трьох гілок, причетних до створення пісні- шедевру.  Не знаю, чи десь у музичних архівах зберігається запис цієї пісні у виконанні млинівчан, але якщо його «відкопають» - це стане справжнім святом на вулиці музичних гурманів.

 Із повагою ставлюся до інших виконавців цього твору, в тому числі – професійних артистів, але квартет співаків із райцентру на Ікві, як ніхто інший, під керівництвом Анатолія Андрухова зумів поєднати  музичну,  вокальну, поетичну, психологічну  складові чудового твору і донести до струн душі кожного слухача. Нехай у цьому тлумаченні доля суб’єктивізму, але він – від щирого серця і продиктований особистим сприйняттям пісні, яку, без сумніву, можна занести у скарбницю найвеличніших вітчизняних творів про Україну.

Із вісімдесятих років минулого сторіччя і до останніх днів життя Анатолій Андрухов викладав у Рівненському музичному училищі, обіймав посаду  заступника директора цього навчального закладу. У його активний життєпис вмонтовані також колективи Острозького і Демидівського оркестрів народних інструментів, із якими колекціонував успіхи на сцені і кував мистецьку славу. Численні нагороди – лише відлуння творчого і життєвого спалаху Анатолія Петровича, бо ні престижна премія імені Германа Жуковського, ні почесне звання «Гордість міста», звання заслуженого працівника культури України, ні інші відзнаки не замінять його чарівного шарму, щирої душі,  людяності і порядності, якими причастилися тисячі вихованців, десятки тисяч шанувальників його незабутнього  музичного мистецтва. І через вісім з лишком років, відколи душа композитора відлетіла за небесні горизонти, віз із Піднебесся надсилає нам  імпульси, бо за життя вмонтував  їх  у свої твори…

На могилі композитора Андрухова. Фото Віталія Тарасюка