Заступниця міністра юстиції України Іванна Смачило: "З жінками у владі важко "вирішувати" питання..."
Заступниця міністра юстиції України про хабарі, реформу ОТГ і власні політичні плани
Автор : Максим Коломис
Багато людей у Києві справляють враження чистих теоретиків, безнадійно відірваних від реального життя. Вигадують, на перший погляд, доволі прогресивні ініціативи, але дуже складно уявляють, з якими саме проблемами зіштовхуються люди не зі столиці.
Минулий рік запам’ятається рівнянці Іванні Смачило як час, коли зміни у житті відбувалися просто навдивовижу стрімко. Після двох з половиною років роботи начальником Головного територіального управління юстиції в Рівненській області вона обійняла аналогічну посаду на значно більшій Львівщині, а іще через півроку не менш несподівано переїхала до Києва, просто у крісло заступниці міністра юстиції Павла Петренка.
Нині регулярно бере участь у засіданнях Кабміну та нарадах під головуванням Прем'єр-міністра, представляє міністерство юстиції на парламентських «годинах запитань до Уряду», відстоює розроблені ним законопроекти, курує діяльність Координаційного центру з надання правової допомоги, а іще відповідає за реформування української системи адвокатури та процесуального законодавства. Як би там не було, при бажанні, Іванну Смачило і дотепер можна зустріти у Рівному. Виявляється, щотижня заступниця міністра повертається до нас на вихідні, які звикла проводити у колі родини.
«Перебуваючи на посадах ні у Рівному, ні у Львові, ні у Києві жодної гривні я ні від кого не взяла!»
- Пані Іванно, останні кілька років у вашому житті, як не крути, тісно пов’язані з політикою, до цього ж ви набагато довше займалися виключно юриспруденцією. Ностальгія не мучить?
- Насправді було б не зовсім правильно говорити, що до 2015-го політики в моєму житті не було. Працюючи адвокатом, я принципово безкоштовно вела справи, які стосувалися православних священників Київського патріархату, учасників Революції Гідності та інших патріотично налаштованих людей. Вважаю, зараз ця сама робота просто вийшла на якісно інший рівень.
- Що взагалі змушує людей займатися політикою, як вважаєте?
- У житті ніяк не виходить бути байдужою. Колись навіть пробувала це у собі якось глушити. Не вийшло. Конкурс на посаду очільниці Рівненської юстиції у свій час сприйняла як такий собі експеримент. Справа в тім, що працюючи юристом, прекрасно розуміла, як саме відбуваються подібні призначення, а тому особисто для мене було принциповим нікому не заносити навіть банальної пляшки коньяку. У підсумку конкурсна комісія усе одно мене обрала. Довелося працювати, щоб довести, що можу бути ефективною.
- І що ж? Чи додалося у Вас віри в українську юстицію без хабарів?
- Донедавна система у нас була вибудувана так, аби просто дозволяти керівництву комфортно і максимально збагачуватися. Чиновники нижчого рангу, в свою чергу, створювали шпарини, аби урвати щось також і для себе. Серед таких людей поширене враження, що держслужба – не більш як гарний спосіб заробити. Не менш жахливо, що цілком поблажливо до порушень Закону ставиться також і значна частина суспільства. У підсумку більшості українців доводилося мати справу з малоприємним неповоротким монстром, який навіть не думав змінюватися. Особисто я на дух не переношу атмосферу, коли якесь вище поставлене керівництво вважає, що я йому автоматично чимось зобов’язана. Приступивши до обов’язків, одразу ж зайняла позицію ввічливу, але абсолютно непохитну. Коли на якісь мої дії з області скаржилися у Київ, щоразу їхала туди і обґрунтовувала, чому саме вчинила так, а не інакше. Без зайвої скромності зазначу, моя позиція жодного разу не провалилася. На щастя, Павло Петренко виявився міністром дуже навіть адекватним. Відповідально заявляю: жодної незаконної вказівки він мені ніколи не давав.
- Вказівок не давали, а як щодо хабарів?
- Знову ж таки відповідально заявляю: перебуваючи на посадах ні у Рівному, ні у Львові, ні у Києві жодної гривні я ні від кого не взяла! Скажу відверто, керувати великим колективом таки і справді нелегко. Тут неможливо повністю уникати помилок, але, якщо працюєш чесно, боятися цього не треба. Достатньо просто усвідомлювати помилки і виправляти їх. Керівник, у моєму розумінні, має бути навіть не стільки професіоналом, скільки людиною, здатною швидко мислити. Якщо він особисто демонструє нетерпимість до хабарів і знаходить способи, аби морально і матеріально стимулювати працівників їх не брати, система неминуче перелаштовується. Працівники юстиції мають власним розумом дійти до висновку: без хабарів працювати набагато комфортніше.
- Чому саме на початку року вас перевели з Рівного до Львова?
- У Львівській юстиції в той час склалася загалом доволі не керована і розбалансована ситуація. Думаю, мій попередник Ярослав Жукровський - якого я, до слова, дуже поважаю і спілкуюся з ним і по цей день - просто вибудував не до кінця правильну стратегію. Мені треба було чинити інакше і, зважаючи на те, що на Львівщині я нікого не знаю і загалом ця область є набагато більшою за Рівненщину, сприйняла нове призначення як просто іще один особистий виклик для себе.
- Вважаєте, що впоралися?
- На мою користь говорять конкретні результати проробленої роботи, зафіксовані у нашому електронному реєстрі. На жаль, це доволі суха інформація, яку належним чином спроможні оцінити лише фахівці. Але, за великим рахунком, саме після її оприлюднення міністр Петренко запросив працювати у Києві. Якщо говорити, як цього досягла, все так само, як розповідала раніше: львівську команду вдалося спрямувати на результат завдяки механізмам морального та матеріального заохочення. Не в останню чергу, вдалося ще і завдяки тому, що не маю «скелетів у шафі», які би дозволяли тримати мене на короткому повідку. Не було абсолютно нікого, кому б я не могла сказати «ні», а у випадку потреби ще і гучно гримнути перед ним дверима. З жінками у владі, знаєте, набагато важче вирішувати питання у традиційний спосіб - десь у бані, чи за келихом пива. А раптом що, ми легко можемо ще і, що називається, «увімкнути блондинку».
«Адміністративна реформа – найкраще, що сталося з Україною після Революції Гідності»
- Сьогодні ви у Києві. Маєте змогу зсередини дивитися на те, як приймаються багато важливих рішень загальнонаціонального значення. Ці знання додають більше оптимізму чи песимізму?
- Все і справді дуже і дуже не ідеально. Багато людей у Києві справляють враження чистих теоретиків, безнадійно відірваних від реального життя. Вигадують, на перший погляд, доволі прогресивні ініціативи, але дуже складно уявляють, з якими саме проблемами зіштовхуються люди не зі столиці. В кращому випадку робота не робиться, в гіршому – завдається шкода навіть тому позитивному, що є. З іншого боку, у владі стало набагато більше також і чиновників нової формації, тих, хто не боїться відстоювати свою власну думку. Упевнена, майбутнє саме за такими.
- Щось іще оптимізму додає?
- Я особисто заряджаюся енергією від постійних поїздок у новостворені об’єднано-територіальні громади, кількість яких в усіх областях України стрімко збільшується. Маю абсолютне переконання, що створення ОТГ є тим найкращим, що з’явилося в Україні після Революції Гідності. Дуже багато вже сьогодні є надзвичайно успішними. Це планомірно формує у людей усвідомлення, що від них таки багато чого залежить. Спілкуючись з простими жителями ОТГ, часто чую щось на кшталт: «Раніше весь час голосували за одного й того самого голову. А що? Він гарна людина, ми з ним нерідко й по чарці випивали. Але тепер дивлюся, що багато-чого він просто не знає як зробити, а зате той інший, незнайомий, виявляється, і знає, і навіть багато чого вже зробив. А тому голосувати буду за нового, а зі старим і далі по чарці випиватимемо». Якщо говорити про те, якими є найпоширеніші проблеми ОТГ, це, передусім, нестача у селах кадрів. Впродовж років, усі найрозумніші і найталановитіші звикли виїздити у місто, а відтак піднімати рідну батьківщину часто нема кому. Передумови для повернення цих молодих людей тільки починають закладатися.
-
-
«Похід у парламент не є чимось таким, що я стала би принципово відкидати»
- А звідки, на ваш погляд, ростуть ноги традиційно української проблеми, коли чесні, порядні і талановиті люди уперто відмовляються йти в політику, пояснюючи це тим, що самотужки там усе одно нічого не зміниш, а от репутацію заплямуєш швидше, аніж можна собі уявити?
- На жаль, багато з нас усе іще дуже бояться брати на себе відповідальність і, крий Боже, поставити пляму на своїй дорогоцінній непогрішності. Перебуваючи осторонь, легко здаватися розумним і порядним, а, коли берешся щось реально змінювати, доводиться виходити із зони комфорту, робити помилки… Далеко не кожен до цього готовий.
- Впродовж розмови мене не полишає враження, що ваша риторика відкриває гарні передумови, аби, наприклад, потрапити у Верховну Раду за списком якоїсь з прохідних політичних сил. Як вам така перспектива?
- Наразі я тільки почала працювати на посаді, яка вимагає діаметрально іншої специфіки і фактично не залишає часу на подібні плани. Вважаю, іще не розкрила свого потенціалу в Міністерстві, а тому мені дуже цікаво все-таки до кінця з’ясувати, як саме воно працює. Робити прогнози на довші дистанції поки можу хіба теоретично. Похід у парламент не є чимось таким, що би я стала відкидати принципово. Але, якщо б і пішла туди, то виключно у складі команди, яка б справляла на мене враження людей адекватних і патріотичних. Можу багато до чого ставитися толерантно, але остаточне рішення приймаю, здебільшого, на основі якихось особливо промовистих дрібниць. Дивлюся, як, люди поводять себе з перехожими чи у громадському транспорті. Або, наприклад, таке: коли дізналася, що Константинопольський патріархат ухвалив принципове рішення надати автокефалію Українській православній церкві, особисто у мене виступили сльози на очах. Тим часом комусь іншому до цього байдуже або і взагалі - він навіть проти такого рішення. Все це дуже важливо для мене.
- Як ставиться до вашого нинішнього «життя на колесах» Ваша родина?
- Подаючи заявку на конкурс керівника Рівненської юстиції, жила загалом доволі комфортним життям. Маю чоловіка-бізнесмена, до того ж непогано заробляла сама. Моїй доньці 23, сину – 15. Вони розумні й амбітні молоді люди, а тому маму і підтримують, і вірять у неї. Це просто не може не додавати наснаги.
- Як звикли проводити свій відпочинок?
- В принципі, я дуже люблю багато різноманітних фільмів та книг. Раніше присвячувала їм набагато більше часу. Сьогодні ж читаю, здебільшого, різні законопроекти та записки. Їх так багато, що не завжди вистачає часу навіть на перегляд новин по телевізору. Зізнаюся чесно, коли випадає вільна годинка, я або проводжу її з родиною, або лягаю у ліжко, з головою пірнаю під ковдру… і просто лежу.
Джерело: RvNews