Людмила Марчук

Людмила Марчук

журналіст, публіцист, блогер. Головний редактор сайту rvnews.rv.ua

Чи хто згадає, як їх дід чи баба на Водохреща в ополонки занурювалися?

Звідки до нас це прийшло? – дослідження священнослужителя митрополита Димитрія Рудюка

21.01.2019 12:08   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Ось і минуло Водохреща. Колись в цей день наші предки частувалися освяченою водою,  символічно «розстрілюючи» коляду. Сьогодні стало модним постити в мережах  купання в ополонках. Весь Фейсбук рясніє тільки такими фото, як хто занурювався. Хтось вже висловив таку думку, що коли б не було мереж, то так масово занурюватися в крижану купіль не йшли б, а коли йшли, то не так масово.  Хтось запустив і критику: виставили фото жінок у стрінгах (виглядають як голі), незважаючи на «поважний» целюліт. Щось тут  якось зі святістю події не поєднується. Дівчатка рядком, що занурювалися у вишиванках – так, а от пані в стрінгах - якось ні.

Моя однокурсниця по Львівському університету відома письменниця Марія Кривенко на своїй сторінці опублікувала пост священнослужителя митрополита Димитрія Рудюка, в якому рядом історичних фактів взагалі доводиться, що  для українців отаке масове занурення не є традиційним. А запозичене воно від північного сусіда. Публікую, як є. Читайте. Думайте. Робіть висновки. 

Друзі! Все що я тут зараз напишу, ви можете сприймати, а можете і не погодитися з цим. Це ваша справа. Можете сказати – сам не стрибаєш, не занурюєшся, комусь не переч? Але ж підозрюю я, що оці купання в «прорюбях» пришкандибали до нас нещодавно з північних московських земель. Ще московський церковно-правовий документ - Стоглав 1551 р. забороняв вдаватися московитам до всіляких купань в «прорюбях» на Водохрещі. Називав це поганським видовищем і погрожував карою для тих, хто це практикує. Але ніякий Стоглав цього явища в Росії не викорінив. 
Україна, українці, козаки на Січі, не знали такого звичаю, як занурення у воду на Водохрищі всім своїм тілом. У Олекси Воропая в «Звичаях нашого народу» ніде, він підкреслює це, ніде ви не знайдете й натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою. Чому?

Відповідь дуже проста – українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ, ставилися до води, як до святині. Адже, з річки, чи ставка, вода в яких колись була кришталево чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду.

За О. Воропаєм в нашого народу існувало повір’я, що як тільки-но священик занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують, і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Водохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла.

Можливо це повір’я саркастичне та дещо дивакувате, але воно засвідчує, наскільки шанобливо ставилися до освяченої води наші предки-українці. Вони не розливалися нею повсюдно. Коли кропили домівки, то крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити просто так, чи на землю. Саме таке шанобливе ставлення до Води-Аґіасми я побачив цього року в Константинополі.

Там Патріарх не окроплював всіх шалено, як це буває в нас, і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, доторкаючись тільки голови, маленьким миртовим кропильцем, омочуючи його в щойно освячену воду, бо це ж велика святиня... 
А хтось може підтвердить, що їх дідо й баба пів століття тому стрибали в ополонку? На моїй пам‘яті 90-ті – поч. 2-тисячних років. Київ. Ніяких купань. Щороку Патріарх Філарет освячує воду на Дніпрі, але моржі кидаються в річку десь далеко. Вони тримаються осібно. Ведуть себе культурно. Аж ось настає друга половина 2-тисячних. Вже ніхто нікого не боїться і не соромиться. Роздягтися перед всіма не соромно - перед священиком, перед старенькими півчими. І, о лихо, київський мер Леонід Черновецький після того, як священик занурив у воду хреста, так пірнув в ополонку на Водохреща, що виплив без трусів.

Тоді у Києві тільки лінивий не піднімав цієї гуморної події на сміх. Згодом купання на Водохрищі набули вже такого характеру, що їх навряд чи хто колись приборкає. Видається мені, що ще трохи, так кілька років такого дикого ентузіазму, і священики будуть приходити разом з півчими на Йордан у трусах та купальниках і чин великого освячення води будуть звершувати, стоячи по пояс у крижаній воді. Замість молитв звучатимуть матюки, бо вода така холодна, що той, хто в неї тепер влазить у присутності священика спочатку хреститься, а потім всіх і вся криє матом і воду святу також... і вже не одна побожна душа про таке свідчила, бо чула...

Диво дивнеє це бачити, але нічого святого і такого, що має відношення до Йорданського свята у цьому немає. Ні в яких книгах, статутах та літургіках такого не написано. Якщо вогонь і вода стихії, то чому у воду стрибати можна, а через вогонь ні? Це питання я ставлю священикам, бо вони це практикують і самі часто стають прикладом перед всіма людьми. А священики напевно ж добре знають, що через вогонь на «Купала» стрибати не можна?

Ну, і якщо Христос, у всьому подібний до нас, окрім гріха, увійшов у воду один раз, щоб хреститися від Іоана Предтечі, то і нас під час хрещення занурювали у воду, тому сповідуємо одне хрещення. Якщо ми, прибувши до Святої Землі, йдемо на Йордан і там занурюємось, то творимо ми це на спомин про подію Хрещення Господнього. Але навіщо безглуздо це робити під час великого освячення води і думати, що занурення в ополонку замінює Таїнство Сповіді? Навіщо чин великої аґіасми перетворювати на цирк?

 При цьому всьому я поважаю тих, хто відійшов собі далеко, смиренно і без показухи десь там пірнув у воді, вийшов спокійно з води, помолився наодинці з Богом, і пішов. Також є й такі, які скромно, по обіді, або увечері після водосвяття йдуть до ополонки вмиватися, або ж навіть купатися, тоді, коли нікого немає, без показухи і хизування. В такому випадку нічого тут скверного не може бути...
І ще про одне цьогорічне явище. Тут у ФБ дивуються з одного тернопільського священика, як він оригінально придумав святити воду - взяв ікону поліз у спеціально влаштований басейн з водою і чотири рази, тримаючи ікону Богоявлення, щоб не замочити, весь пірнув.

Кажу вам усім: нічого оригінального він не придумав. Неподалік Почаєва, в Онишківцях, на джерелі святої Анни священик і кілька монахинь це роблять щодня. Власне, звідти моя люстрація до цього допису.

null
 Ритуал омовіння в Онишківцях. Фото з ФБ-сторінки  митрополита Димитрія Рудюка

Очевидно отець був там неодноразово і бачив, як попи і монашки цими водними лікуваннями щодня вправляються. Та й так у себе вчинив... а люди, як люди - дивуються! Але ж залишаємось кожний при своїй думці... наступне найближче свято Валентина. Готуймось спостерігати у ФБ новий кіч!

Приблизно те ж саме написав на своїй сторінці у ФБ і Сергій Шумило.

– Щодо традицій та їх спотворення... Знаєте, як відзначали свято Водохреща запорозькі козаки? Думаєте, роздягались і пірнали у мороз в ополонки? Ні! Пірнання у ополонку на свято Богоявлення не є і ніколи раніше не було українською християнською традицією. Наші предки в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священиків і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись). Про такий ритуал ми не знайдемо в серйозних наукових дослідженнях українських релігійних традицій. Це є швидше постсовковським спотворенням наших багатовікових національно-релігійних традицій. Ця мода з’явилася у нас в 1990-ті рр. і особливо в 2000-ті завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип під виглядом «багатовікової народної традиції».

В результаті «моржівство» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство. 
Пропоную познайомитись із описом, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі. Це спогади старого запорожця Микити Коржа, які колись в ХІХ ст. записано з вуст очевидця в працях історика козацтва проф. Д. Яворницького та ін.

null
Водохреща на Усті в Рівному на поч. ХХ ст. - ні одного голого не видно! Фото, опубліковане у ФБ Галиною Данильчук.

Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться».
Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше нашого. Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби. Тож шануймо справжні національні традиції! І не спотворюймо їх постсовєтськими новодєлами… Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов'язково перетворювати на якийсь безглуздий шабаш у день великого християнського свята...

Ілюстрацією до сказаного є це фото, опубліковане на рівненському сайті "Все". Так дозволили собі змивати гріхи у Рівному:

null
Фото  з сайту "Все": http://old.vse.rv.ua

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   535
Загрузка...