З початком виборчої кампанії вступили ми, українці, у цей 2019 рік. Та чи покладаємо ми на ці президентські вибори якісь надії? Чи віримо, що після виборів наше життя поліпшиться, що розпочнуться бодай якісь зміни на краще: підуть реформи, підвищаться зарплати й пенсії, зросте купівельна спроможність і закипить-завирує наше життя? Чи віримо, що новий президент закінчить цю війну, яка всім остогидла, бо стільки горя й біди вже принесла… На цю  непросту тему спілкувалася днями з працівниками Торгового Центру-Д на їхніх робочих місцях.

Більшість із тих людей, котрі стоять у торгових рядах, від розмови на тему політики, виборів відмовляються. Зневіра в людей сягнула того апогею, який є небезпечним для кожного суспільства. Та все ж… Викладу тут ті думки, які було висловлено й зафіксовано.

Фото автора

Переді мною підприємець, яка назвалася Наталею.

– Чи вірите ви у зміни на краще з приходом до влади нового президента?

- Від тих кандидатів, яких ми бачимо в рекламі, нічого доброго не очікую.

- А від нових? Цього року нечувано велике число кандидатів…

- Тяжко сказати. Ті, що йдуть до влади, зазвичай мають свої меркантильні цілі, для себе стараються, а не для людей.

- Чи поліпшить новий президент наше життя? – запитую в підприємця, який назвався Ігорем.

- Люди розчаровані, але все ж надія є. Цей рік такий тяжкий, що далі нікуди. Я сьогодні за весь день лиш дві пари шкарпеток продав. Люди нічого не купують, бо в них нема за що жити. Багато підприємців взагалі закривають підприємницьку діяльність. Але дуже хочеться вірити, що раптом стане краще. Розпочнуться якісь зміни.

- Нічого доброго не очікуємо, – дружно відповіли в три голоси мені жінки, що якраз приготувалися пообідати.

Йду далі. Підходжу до торгових павільйонів вже знайомого мені підприємця Сергія С. та задаю йому те ж саме питання.

- Людина завжди очікує чогось кращого. Скільки живемо стільки й очікуємо. Але очікування є, а віри нема.

- Чому? Все ж залежить від кандидата. Треба голосувати за того, до кого є довіра. А ви, до речі, вже зорієнтувалися у виборі?

- Я то зорієнтувався, але переконаний, що нічого не зміниться, допоки не змінять виборче законодавство. Хіба у нас бракує розумних людей в країні? Є чимало. Але хто з них спроможний заплатити виборчий внесок, щоб подати свою кандидатуру на президентську посаду?

Я тут не маю аргументів. Абсолютно солідарна з Сергієм. Він мовить істину, бо й наука підтверджує, що коли в суспільстві немає доступу до владних еліт людей з усіх суспільних прошарків, то таке суспільство не має шансів на прорив, успіх. Бо у  грошових магнатів за привабливими месенджами криються корисливі інтереси, та й за ними нерідко завжди стоїть хтось з не менш корисливими цілями.

- Нічого не хочу казати, бо нічого не очікую. Дуже важко нині жити. Ще ніколи, здається, не було так тяжко, як тепер. А чого нашим дітям очікувати? – зітхає пані Олена.

Нікого поліпшення не очікує й Роман. На моє «Чому?» відповідає: «Країна в нас така».

А от Іван, молодий чоловік, який стояв неподалік та підійшов до мене сам, щоб висловити свою думку, здивував своєю відповіддю і додав оптимізму.

- А я очікую змін. Дуже сподіваюся, що новий президент, якого ми оберемо, не буде так руйнувати нашу країну, як цей. Вважаю, що це дуже добре, що кандидатів є багато і є з кого вибрати. А нам тільки треба пильнувати, щоб на виборах наші голоси ніхто не вкрав.

Не меншим оптимістом є й директор Торгового Центру-Д Олена Нездюр.

– Надія вмирає останньою. Хоч усі ми розуміємо, що чудес не буває. Не зміниться все як за помахом чарівної палички. Але мені віриться, що є серед кандидатур люди з цілеспрямованою програмою та розумінням, що потрібно країні для розвитку. Ми дуже відстаємо від Європи, й не всі реформи в нас прищеплюються. Але дуже хочеться, щоб прийшла до влади людина, яка б поставила собі за ціль витягнути свою державу зі стагнації. Не себе й свою родину збагатити, а свою країну, свій народ. Як керівник підприємства, я на це дуже надіюсь. Я оптиміст по життю. Зміни будуть. На разі вони неминучі.