Будьмо відверті: далеко не кожна мама радіє, коли її дитина приймає рішення пов’язати своє життя з армією. Тим більше, коли це не син, а дочка. Проте не у випадку Олександри Ковальчук – першої жінки-військовослужбовця патрульної роти військової частини 3055 2 Галицької бригади Національної гвардії України, яка розташовується у Сарнах Рівненської області.

Сама 21-річна дівчина стверджує, що військова служба – це справа, якій вона хотіла б присвятити своє життя. Вибір дочки схвалила і її матір Світлана та каже, що пишається своєю дочкою.

Олександра Ковальчук підписала контракт наприкінці листопада минулого року. В грудні вона проходила курс молодого бійця у Вінницькому полку, а вже в січні приступила до своїх обов’язків у патрульній роті.  

- Я ще тільки стажуюся, – розповідає дівчина. – Виїздимо патрулювати дороги, а також виїздимо на допомогу, коли люди викликають поліцію. Нерідко служба продовжується допізна, до одинадцятої, а то й дванадцятої ночі. Але мені подобається. Це моє.

Олександра Ковальчук справляє враження стійкої, цілеспрямованої та мужньої дівчини, яка без боязні і упереджень пішла служити в роту, де до цього служили тільки чоловіки. Каже, що в суто чоловічому колективі не відчуває ніякого дискомфорту. Адже тут до неї ставляться з повагою як до колеги та з розумінням – як до дівчини.

- Солдат Ковальчук зарекомендувала себе з позитивної сторони, – каже заступник командира патрульної роти (м. Сарни) по роботі з особовим складом Василь Кибукевич. – Коли вона виходить патрулювати, громадяни реагують з легкою посмішкою. Адже нацгвардійці асоціюються в них насамперед із юнаками міцної статури. Вона часто заступає в автопатруль, який зобов’язаний носити бронежилети і каски. Проте ні разу солдат Ковальчук не скаржилася, що їй важко. Ми до неї ставимося, як і до всіх: ставимо в загальний стрій, вимагаємо того, що й від інших. Буває, що їй важко, адже до цього дівчина була цивільною, але ми бачимо, що вона старається. Тому незабаром буде заступати начальником військового наряду на добу.

Олександра Ковальчук в штаті займає посаду стрільця-радіотелефоніста, зараз інтенсивно навчається своїм обов’язкам, роботі з портативними радіостанціями. Під час виконання службово-бойових завдань вона повинна забезпечувати зв'язок між командиром відділення і командиром взводу. А вдома вона – звичайна дівчина, найстарша донька багатодітної мами Світлани, яка страшенно гордиться своєю дитиною.

- Олександра – справжній борець, адже вона народилася недоношеною у 6 місяців, важила всього 900 грамів, – розповідає жінка. – Була така слабенька, коли лежала в кювезі, але така сильна вже тоді! Проте в дитинстві назвати її «пацанкою» було важко – тиха, спокійна дитина.

 Все змінилося, коли пішла в училище, де навчалася на пічника-будівельника з одними хлопцями в групі. Її обрали старостою, де ж їй довелося їх дисциплінувати. Мабуть тому зараз в чоловічому колективі їй не важко, це її стихія.

Мама і дочка - Олександра і Світлана Ковальчуки. Фото з родинного альбому

Мама солдата Олександри Ковальчук впевнена: людина в дорослому віці має самостійно приймати рішення і нести відповідальність як засвої дії, так і підлеглих.

- В садочок її завела я, в школу та училище – теж я. А піти на військову службу вона вирішила самостійно і я її можу тільки підтримати, – каже Світлана. – Без боязні я підписала згоду на те, що вона піде служити. В моєму житті було багато на випробувань і я не вважаю себе зразковою мамою. Проте зараз, дивлячись, ким стала моя Сашенька, я розумію, що прожила життя недарма і мені є ким пишатися. Вона – моя радість і моя гордість.

Матеріал надано групою інформації і комунікації ВЧ 3002

Західного ОТО НГУ