Людмила Марчук

Людмила Марчук

журналіст, публіцист, блогер. Головний редактор сайту rvnews.rv.ua

Людина з сонячним серцем. З циклу «Життєві історії»

21.02.2019 22:30   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Як часто ми проявляємо свою гуманність по відношенню до ближнього лише на рівні бажання… Дехто – на рівні риторики. Особливо перед публікою… 

Андрій ходив по кімнаті з кутка в куток і не знаходив собі місця. Увімкнувши світло, сів за стіл. Зайшов до електронної пошти і знову прочитав листа, якого прислала йому вона. «Це ти, мій любий друже!» – прозвучав голос із минулого. Він налив чарку горілки і залпом її осушив. Якби у руці опинився заряджений револьвер, він би пустив собі кулю в скроню.

«Ти – людина з сонячним серцем!» – знову пролунало в голові… Андрій, відштовхнувши ноут, а з ним і чарку, що впала на підлогу, обома руками схопився за пульсуючі скроні. Жили на них понадималися від напруги й, здавалося, тендітні капіляри не витримають… 

Молодий чоловік мимоволі поринув у спогади.

Погоже літо. Вони з Оксанкою, прогулюючи пари, як і зазвичай, попрямували до озера. «Любиш?» «Обожнюю…» – на ніжність Андрій відповідав дівчині ніжністю. На поцілунок з прикусом відповідав тим же, тільки за вушко. Коли на Басів Куті облюбували на траві місце серед безлічі кульбаб, Оксані забаглося скупатися і через мить вона з вереском плюхнулася у воду. Андрій же, улігшись на траву, незчувся, як задрімав. Прокинувся від несамовитого крику... Оксана запливла далеко за буй, і швидше за все у холодній воді її схопила судома.

Після свого порятунку Оксана представляла Андрія своїм родичам і знайомим як рятівника, а ще – «людину із сонячним серцем», на що всі добродушно посміхалися.

Після літніх канікул Андрій перевівся до Київського політехнічного й їхні з Оксаною дороги розійшлися.

Восени несподівано прийшло запрошення на весілля. Андрій не поїхав.

На Новий рік отримав листівку з вітанням і короткою запискою. Оксана писала, що подала на розлучення. Її чоловік збанкрутів і став пиячити. Життя стало нестерпним… «Моя кохана людино з сонячним серцем, мені конче потрібна твоя підтримка, як тоді на озері. Приїдь».

В Андрія ж якраз була сесія. Намагався витягнути на стипендію. Тож у Рівне поїхати не вийшло.

Через півроку отримав від Оксани листівку з Днем народження. Дивно, але відкритка була адресована з Москви. Оксана писала, що непогано влаштувалася і що знову виходить заміж. «Цього разу тебе не запрошую, мій коханий друже з сонячним серцем, адже знаю: цей мій вибір ти б не схвалив…»

Андрій закінчив університет і вже працював, як несподівано зустрів на вулиці Оксаниного брата. На радощах хлопці обнялися і зайшли в найближче кафе. Перехиливши кілька чарок, Петро став виливати душу й розповів про їхнє родинне нещастя: Оксана стала повією й заразилася СНІДом.

Андрій був шокований. Вирішив будь що відвідати колишню дівчину, тож взяв у брата її адресу…

Як на те, у конторі, де працював, була зачистка кадрів й доводилося буквально зі шкіри вилузуватися, щоб не вилетіти. Тож благородний намір завершився тим, що відправив Оксані листівку зі своєю електронною адресою. Будемо, мовляв, тепер більше спілкуватись.

Через тиждень отримав від неї першого листа. Вона, як і раніше, просила свого сонячносердечного друга приїхати до неї, бо дуже хворіє…

Він поїхав би… Однак період був для відпустки не найкращим. Працював без вихідних. Навіть до батьків не навідувався.

Прийшло ще зо два листи. А тоді листування перервалося. Андрій з жахом подумав, що її вже немає. І тут ця прикра пригода із компом, якого розбив у метро. Довелося віддати в ремонт.

Доступу до Інтернету не було та й бавитися було ніколи. Адже сталися великі переміни. Андрія призначили заступником директора. Прийнявши разом із посадою купу обов’язків, він забув і про Оксану і про свій розбитий ноут. Переїхав у нову квартиру, придбав новий комп...

Через якийсь час у телеграмі з Рівного сповіщалося про смерть Оксани. На похороні Андрій дізнався, що два місяці до фатального дня своєї загибелі Оксана жила вдома. Втопилася ж на тому самому місці в озері, де колись він її врятував.

Після повернення до столиці, Андрій почувався опустошеним. На столі серед купи газет побачив квитанцію з ремонту старого комп’ютера. Приніс свого старого друга додому, кинувся до забутої поштової скриньки. А там – мало не три десятки листів. То були листи від Оксани. Прикипівши до монітора, жадібно читав їх. Мало не в кожному листі було: «Приїдь, моя кохана людино з сонячним серцем… приїдь… молю… мені дуже погано… лікарі кажуть, що мені залишилося… максимум – два місяці…».

В останньому листі прочитав: «Прощавай, моя люба кохана людино з сонячним серцем. Ти чомусь не приїжджаєш і я, довго на тебе чекаючи, дуже стомилась. Знаєш, тепер я часто згадую про той день на озері й думаю, коли б ти міцніше спав і не врятував мене, то було б набагато краще…»

Андрій сидів і думав, якою безглуздою була його скляна, паперова, несправжня любов і гуманність до цієї, далеко не останньої людини у його житті. Думав, що він, той, котрий був для неї людиною із сонячним серцем, виявився відступником та останнім зрадником…

Він ступив на балкон. У груди боляче штовхнув пронизливий вітер, немов відганяючи його від краю безодні. Хлопець перехилився через перило. Який він, цей швидкісний стрибок у вічність? Скажи мені, людино з сонячним серцем? Мовчиш?!

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   219
Загрузка...