Як млинівчанка ховала книгу з… «націоналістичним ухилом»

24.02.2019 22:41   Джерело: RvNews
Опубліковано : Віталій Тарасюк

Інколи здається, що знаєш людину давно і начебто уже всі цікаві сторінки її життєпису прочитані і перегорнуті. Однак це оманлива і хибна думка, бо насправді до останнього подиху на землі кожен із нас приховує глибоку таїну. Якщо ж простіше, то зберігає у своєму єстві чимало незабутніх цікавинок, які лише за певних життєвих обставин проростають із надр духу та інтелекту. Так сталося і з Неонілою Хрустовською ( Стасюк) – фахівцем бібліотечної справи, у якої, власне, вся трудова діяльність минула у царстві книг. Саме вони наворожили млинівчанці цікаві сюжети, які тривалий час доводилося «заморожувати» у власній пам’яті, а то й засекречувати…

Між мовами і… книгами

У кожного з нас було своє вікно, крізь яке вдивлялися у  світ і сприймали його: бабусина казка, дідусева посмішка, мамина вишня і батьківська турбота. Для Нелі Стасюк із Вишневого на Демидівщині таким вікном була і сільська бібліотека, розташована за метрів 150 від домівки. У стареньке приміщення, в якому поряд із читальнею функіонував сільмаг, дівчинка протоптала стежину із чотирирічного віку. Може, тоді  саме та стежина і наворожила їй подальшу долю. А ще - завідуюча бібліотекою Ольга Трохимівна Бондарук: жінка із племені фанатів-книголюбів і пропагандистів друкованого слова. Для сільської малечі мешканців Свищева вона була незаперечним авторитетом і духовним орієнтиром.

null
Неонілою Хрустовська-Стасюк. Фото з мережі Інтернет

Згодом життєві стежини Нелю привели в в Рудку. Але і там найбільшою насолодою для неї були мандри сторінками улюблених видань. Причому, дівчина випереджала час: у десятирічному віці «ковтала» книги, які інколи було не під силу осмислити дорослим. Втім, за учнівською партою Рудківської восьмирічки і Демидівської десятирічки розумна і старанна школярка виношувала наміри стати вчителем іноземної мови, які підсилила педагогічною енергетикою викладач французької мови Оксана Антонівна Юрчук (Камінська). Життєпис цієї жінки – дочки священика-патріота Антона Камінського із Острова на Радивилівщині – тема для цікавого краєзнавчого дослідження: за участь у національно-визвольному русі була засуджена сталінським режимом. Ще одна  обставина обтяжила долю Оксани Антонівни, – робота перекладачем у гітлерівців.

Після повернення із заслання вчительці тривалий час не вдавалося працевлаштуватися за фахом. Але в кінці шістдесятих років минулого сторіччя на її життєвому путі трапився мудрий, добрий і рішучий завідуючий Млинівським відділом народної освіти Михайло Тищук: ми не знаємо, скільки нервів витратив Михайло Кузьмович для  працевлаштування колишньої націоналістки, але він зігнорував ймовірні сичання із високих партійних кабінетів і вчинив так, як продиктувала власна совість.

«Мальви» замість… обідів

У Рудці Оксана Антонівна квартирувалася в оселі Неліних батьків і вдома та в класі примагнітила інтелект здібної учениці до вивчення французької мови. Хоча  література також гостро конкурувала з тим захопленням, бо в Демидівській СШ старшокласниця на зекономлені від обідів кошти купляла… книжки. Скажімо, в 10 класі придбала перший історичний роман  Романа Іваничука «Мальви» - про зраду, яничарство. Через цей твір автор мав багато клопотів, його цькували, а книгу забороняли. Та роман набув популярності, ним зачитувалися українці у всьому світі, до того ж видали в Америці у видавництві «Тризуб» із тризубом на обкладинці. Зрозуміло, що така реклама була не по носі компартійним босам. А Неоніла Іванівна і досі, як найціннішу реліквію зберігає те видання – як кавалочок шкільної  юності і духовної опори.

Після закінчення Демидівської середньої школи випускниця вступала у Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Склала вступні іспити і чекала виклику. Однак замість виклику надійшов лист, у якому йшлося що абітурієнтці не вистачило пів бал для вступу на педагогічний факультет, але в разі згоди її приймуть на факультет перекладачів. Дівчина зраділа і була готова до компромісу, та проти такого розвитку подій категорично виступила мама. Звісно, неньці хотілося, щоб донечка якнайдовше перебувала під її опікою. Тож незабаром Неля працевлаштувалася в Демидівську бібліотеку, а наступного року вступила на бібліотечний факультет Рівненського держаного інституту культури. 

За чотири роки прийшла на роботу в Млинівську центральну районну бібліотеку. І вже за рік потрапила в ситуацію, яка могла завершитися плачевно. А спричинила  гострий життєвий кут книга історичних повістей Сергія Плачинди і Юрія Колісниченка «Неопалима купина», в якій художньо осмислюються постаті Роксолани, Гальшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича. Ця книга вилучалася з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил». Де той ухил замітили цензори – важко сказати, але можна здогадатися: у 1971 році «Неопалиму купину»  в канадському Вінніпегу випустила видавнича спілка «Тризуб» - дарунок оттавського відділу канадського товариства приятелів України.

Відтак надійшов наказ вилучити книгу з бібліотек. Очевидно, що із завідуючими бібліотеками провели «серйозну роботу» «куратори» в цивільному, бо, скажімо, Валентина Пастух (Царство їй Небесне!) просила колег не просто викидати «крамольний твір», а на очах у всіх рвати на клаптики і палити. Та в цій бібліотечній метушні і напрузі  не розгубилася молодий фахівець – тихцем приховала один примірник «Неопалимої купини». І через 37 років жінка зізнається: керувалася виключно пізнавальними інтересами, бо ж де ще можна було прочитати, скажімо. про Роксолану? До речі, у книзі пані Неоніла жодних націоналістичних натяків  літературним нюхом не вловила…

Хто «заникав» «неопалиму купину»?

Тривалий час «Неопалима купина» знаходилася в надійному сховищі у розмаїтті домашньої книгозбірні Неоніли Хрустовської, Зрозуміло, додавала зайвих хвилювань і тривог. А в часи горбачовської відлиги видання перекочувало у ЗОШ №3, де на той час працювала млинівчанка. І там один читач книгу, як кажуть, заникав книгу. Може, вже тоді припускав, що з роками це видання набере неабиякої  історичної і культурної цінності…

Додам, що автор цих рядків у першій половині шістдесятих років минулого сторіччя навчався в одному класі із Неонілою Іванівною і також захворів книгами. Але такого мужнього вчинку, як односельчанка, ніколи не звершував…


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   189
Загрузка...