20 лютого вшановували в Україні Героїв Небесної сотні – славних лицарів, які змінили долю нашої країни. У численних і щемливих заходах не загубився і млинівський слід у цій незабутній  сторінці літопису новітньої історії України. Річ у тім, що 21 лютого 2014 року, на піку трагічного протистояння в Києві, помер чи, може,  загинув наш земляк – Віктор Романюк із Перевередова. На жаль, ми вже  не зможемо документально підтвердити обставини його смерті, а офіційне тлумачення викликає чимало роздумів і запитань. Спроби родини і бойових побратимів – воїнів-афганців пролити світло на останні миттєвості життя Віктора Романюка не дали результатів, які б розвіяли сумніви…

Віктор Степанович Романюк народився в Берегах, навчався в місцевій загальноосвітній школі, Демидівському СПТУ-25,  згодом військова сурма покликала його в армійський стрій,  солдатська доля привела  на службу в так званий обмежений контингент радянських військ в Афганістані. В середині вісімдесятих років минулого сторіччя із цієї далекої гірської країни берегівчанин вивіз не тільки низку незабутніх спогадів про будні на війні. На диво і радість рідним вижив після важкого поранення, але у неповні двадцять років залишився інвалідом війни.

Фото Віталія Тарасюка

Віктор не любив розповідати про афганське пекло. Небагато й було тих, хто цікавився, як жилося юнакові з інвалідністю і, найперше, його психологічним станом. Але він сприйняв вирок долі як мужня людина і не зациклювався  на тому. Успішно закінчив факультет фізичного виховання Луцького педагогічного інституту ім.  Лесі Українки, працював у школі, у відділі молоді і спорту райдержадміністрації, очолював районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану.  Одружився, разом і з дружиною виховали сина і доньку.

На жаль, економічна нестабільність і невизначеність спонукала колишнього воїна-афганця шукати заробітки в столиці України. Так сталося, що під час Революції Гідності він перебував саме там. До речі – неподалік Майдану. Телефонував однокласнику і бойовому побратиму Миколі Василіщуку, та й автору цієї публікації, що збирається додому, але перед від’їздом неодмінно зайде на Майдан до побратимів по афганській війні.

Ми вже не зможемо відтворити останні години і хвилини життя Віктора на білому світі. Залишається вірити, що Господь на небесах бачив кожен його крок і дії. Можливо, були б наші сумніви безпідставні, якби останні хвилини життя нашого друга і земляка не співпали з трагічними подіями на Майдані. Хтозна. Однак можемо припускати: камуфляжна форма,  яка пасувала Віктору і яку постійно одягав, могла спричинити злочинну реакцію ворогів Майдану і України. Зрештою, запитань багато, але навіть найправильніші і найточніші відповіді на них не повернуть батька, брата, чоловіка, побратима, друга…

Можу припустити:  Віктор Романюк міг бути серед захисників територіальної цілісності і  державного суверенітету на війні, яку наша країна веде проти російського агресора і його знавіснілих найманців. Міг бути, якби його життєва пісня не замовкла трагічного 21 лютого 2014 року – у перший  день війни, про яку тоді ще офіційно не повідомили…

У п’яті роковини смерті Віктора Романюка на його могилі в Перевередові побували однокласники Микола Василіщук і Олександр Ільчук. Вшанували пам’ять земляка також секретар Млинівської селищної ради Олександр Міщанюк і автор цієї публікації. Нехай квіти на його могилі нагадають усім, що братерство і пам’ять – нерозлучні крізь роки, війни і віки…