Світ тісний – у цьому неодноразово переконувався кожен сущий на землі. В середині вісімдесятих років минулого сторіччя в цьому переконався і уродженець Млинова  Олег Тищук – син відомих у ріднокраї педагогів Михайла Кузьмовича і Галини Іванівни Тищуків.  До речі, Михайло Кузьмович більш як чверть сторіччя очолював Млинівський районний відділ народної освіти.

Після закінчення Львівського поліграфічного інституту Олега призвали на строкову військову службу. Спочатку армійські будні минали в навчальному підрозділі у Чернівцях. І тут доля подарувала незабутній сюрприз: разом із нашим земляком служив син відомого барда, поета, актора Володимира Висоцького і Людмили Абрамової.  Творчістю Висоцького тоді захоплювалися мільйони співвітчизників, а його хриплуватий голос  лунав по всіх усюдах колишнього СРСР. На жаль, у липні 1980 року його муза передчасно замовкла – від серцевого нападу Володимир Семенович передчасно пішов із життя.

На той час батьки Микити вже були офіційно розлучені – сталося це за 10 років до скорботного липня 1980 року. Але не занурюватимемося в особисту сімейну драму родини, а надамо слово мамі Олега – Галині Іванівні Тищук, яка записала спогади сина про свого армійського побратима.

Микита Висоцький другий ліворуч. Олег Тищук – крайній праворуч. Фото з родинного альбому

Зарозумілістю не хворів

- 22-річного Микиту призвали в армію у 1986 році після закінчення курсу Андрія Мягкова школи-студії Московського художнього академічного театру. На відміну від батька, він був високого зросту – 190 сантиметрів, тому в шерензі курсантів стояв першим, а відразу за ним – Олег. До речі, за армійськими законами, воїни, зріст яких сягав 190 сантиметрів і вище, у солдатській їдальні одержували дві  порції.

Микита Висоцький – гарно вихований, комунікабельний і товариський. У військовому підрозділі Олег оформляв музей бойової слави, а Микиту постійно запрошували на мистецькі заходи, концерти. Він професійно декламував вірші, монологи з творів російських, радянських  і зарубіжних авторів. Був скромним і щирим, а світова слава й надзвичайна популярність батька лише додавали сину натхнення і одержимості у досягненні творчих вершин. Ні зарозумілістю,  ні чванством не хворів…

Після закінчення так званої «учебки», армійські і життєві стежини побратимів розійшлися: Микиту направили в один із театрів Прикарпатського військового округу, останні півроку він служив в Театрі Радянської Армії. Олег Тищук до звільнення в запас служив у військових частинах ПрикВО.

Після армії Микита Висоцький  організував своє дітище  – Московський маленький театр. З 1996 року — він директор Державного культурного центру-музею Володимира Висоцького. З 1997 року — засновник і виконавчий директор Благодійного Фонду Володимира Висоцького.

 А  Олег Тищук прокладав власні  мистецькі дороги. Як бачимо, ні Микиту, ні Олега  не затінила творча і ділова слава батьків, бо вони заклали синам духовний фундамент, на якому возвеличилися людяність, сердечність і скромність. А ще – віра у власні сили і таланти…