Знайомство Макса та Олександра розпочалось рік тому. Німецькій вівчарці Максу було 8 місяців, контрактнику Олександру 20. Пес був дуже активний, неслухняний та грайливий, а контрактник Олександр побоювався собак через спогад з дитинства, проте у своє покликання бути кінологом стійко вірив. Історія їх дружби почалась з невпевнених поглядів один на одного, але переросла у взаємини повні довіри та розуміння.

Молодший сержант Олександр Чипорнюк потрапив до 2-ї Галицької бригади з Житомирської області:

- Коли прийшов до військкомату, однозначно ще не мав уявлення про те, куди йти служити. Але дуже хотів займатись з собаками. Друг кликав до прикордонників, щоб бути там кінологом. Я ж подивився багато роликів про Нацгвардію, читав статті і подумав тоді, що нацгвардійцем бути престижно. Мене запитали: «До Львова чи до Києва?» Я вибрав Львів, бо місто подобалось.

Після підготовчого курсу склав присягу та залишився служити у першому батальйоні бригади,  у Львові. Вже через пів року служби підписав контракт із Нацгвардією.

- Після підписання контракту сказав командиру роти, що хочу стати кінологом. Той лише підтримав мою ініціативу. Я сходив в кінологічну службу, подивився, як там все організовується, які є собаки. Зрозумів, що тут почуваю себе комфортно. Мені повідомили, що поїду навчатись до Навчального центру НГУ в Золочів і я став готуватись. Тоді й познайомився з Максом. Знав, що на навчання поїду вже з ним.

Фото надане прес-службою

Молода, ігрива та непосидюча німецька вівчарка Макс тепло зустріла Олександра. Хотіла гратися, але точно не навчатись.

– Чотири місяці ми з Максом проходили підготовку у Навчальному центрі. Зізнаюсь чесно – іноді було дуже важко. Пес постійно хотів бавитись, а треба було навчатись. Різні моменти були, але я руки не опускав. Макс проходив спеціальний курс з розшуку людей. Є різні методики навчати собаку віднайти людину, тож ми стали пробувати по черзі. Дуже довго підбирали ту, яка підійде Максу. І, здавалось, тільки-но запрацювало, як Макс знову відмовляється вчитися.  

Олександр з Максом. Фото надане прес-службою

Тільки терпіння і щира віра в Макса дозволила Олександру виховати справжню службову собаку. Розповідає, що якось пішов з собакою до лісу і там провів майже півдня – знаходив контакт. Тоді серце Макса і розтануло, став проявляти здібності по пошуку людини. Спочатку знаходив в радіусі 100 м, потім 500, а згодом і до кількох кілометрів.

- Зараз Макс слухається тільки мене. Якщо інша людина подає йому команду, то собака поглядом питає, чи можна виконати. У нього, як і в людини, бувають різні настрої. Якщо сумує, то завжди намагаюсь з ним погратись – це його веселить. Іноді й балую. Цукерки, звісно, не даю, а от домашню котлетку можу. До відсутності солодощів Макс ставиться з розумінням, а від м’ясного з дому ніколи не відмовляється. Кажуть, що в армії люди знаходять друзів назавжди. Я теж знайшов свого вірного друга, який разом зі мною виконує бойові завдання. Якби мій пес міг прочитати, скільки всього хорошого я думаю про нього, то, мабуть, неабияк запишався.