Зібрання фермерів Млинівщини радше можна назвати виробничою нарадою ніж семінаром: виступи з прогнозами фінансової компенсації за витрати у виробничо-технічній сфері не викликали «всеосяжної» підтримки у присутніх, а спричинили суттєві зауваження до ставлення держави та фінансових інституцій до сільгоспвиробників.

Тобто фермери не слухали мовчки, а вели дискусію про поліпшення підтримки селянам, котрим держава взялася допомагати…

Фото автора

Голова райдержадміністрації Петро Рухер охарактеризував місце і роль району у сільськогосподарській складовій області, проаналізував показники та здобутки, поділився перспективами аграрного виробництва краю. Керівник департаменту агропромислового виробництва Рівненської ОДА Надія Переходько детально та доступно розповіла про програми Кабміну та реальну суму відшкодувань, яка прогнозовано має потрапити на терени краю з Міністерства агропромислового розвитку. Хоча, зрозуміло, Надія Іванівна не могла гарантувати виплат компенсацій «все і в повному обсязі».  Та й невідомо, які корективи внесуть політичні перетурбації у реальний економічний сектор.

Минулорічну компенсацію, зокрема за придбання техніки, один з фермерів району змушений був «вибивати» в столиці. Добре, що надали частково, бо могли й забути! Таким чином, не все і не завжди приходить на місця – десь губиться в дорозі.  Так було, так є, а от чи буде інакше  – залежить, на жаль, не від товаровиробника, а від бюрократизму чиновників «у верхах».

Жорстким був виступ директора агрофірми «Камаз-Агро» Миколи Кошіля щодо акцизу на заготовлені пально-мастильні матеріали для жнив. Виявляється, це питання не врегульоване на загальнодержавному рівні. Проте монолог Андрія Ясниського, керівника ТзОВ «Хавест-агро», вартий усіх прокламацій та гарантій, висловлених у високих кабінетах очільниками різних рівнів та рангів.

- Не заважайте мені працювати, - розпочав Андрій Михайлович, - і я не хочу дотацій. Далекий від думки, що ви чи я щось спроможні змінити, бо тут потрібно змінювати систему! Держава хоче однією рукою дати, а іншою забрати, причому забрати значно більше. Ми хочемо розуміння та відкритості держави, її планів на розвиток агровиробництва, але ж нам не показують нічого. Натомість хочуть усе й відразу. Ще раз повторюю: не заважайте працювати. Це  звернення до держави. Менше паперотворчості. Коли оформляв папери на відшкодування і возив у «Приватбанк», то такого робити більше не хочу. Ті гроші надійшли через рік! Хоча їх нашому господарству не так уже й треба, бо ми лише на насіння цукрового буряка платимо 2,5 мільйона гривень, а тут якихось 80 тисяч…

 Залишається сподіватися, що й селяни з часом знайдуть короткий шлях до кредитів, компенсацій та преференцій у податках, бо у «високих кабінетах» спрощеної системи надання пільг селянину, складається враження, шукати не збираються.