Людина приходить у світ з певною місією, у кожної вона своя. Як важливо вчасно зрозуміти, задля чого ти з’явився на Землі! І щасливими почуваються ті, хто проживають своє життя за задумом Господнім: дарують людям плоди своїх талантів.

 

При народженні нашої землячки, відомої успішної письменниці, громадського діяча  Неоніли Диб’як, ангели вклали в її душу неоціненний дар – вміння бачити прекрасне і донести його до людей через слово. Днями пані Неоніла святкує ювілей, у свої 65 років (народилася 6-го жовтня) вона здійснює своєрідний аудит прожитого власного життя та дає оцінку своїм діянням. Пропустити можливість більше дізнатися про життя, творчість літераторки було б з мого боку непростимим недоглядом. 

− Пані Неоніло, ви гарна, енергійна жінка, як на мене, ви не виглядаєте на свій біологічний вік. Невже 65? Я знаю, що ви сумлінна, цілеспрямована людина. Чи задовольняєтесь ви тим, що встигли зробити за прожитий час?

− До свого віку ставлюся без особливого пієтету, хоча він, справді, вже налічує чимало років, за що уклінно дякую Богові! Проте, коли починаю рахувати його у вимірах не лише часових, а й біологічних, психологічних, історичних, біблійних тощо, то розумію, що  я ще молода, спрагла до пізнання нового, наївна, з довірливою дитинною душею, що постійно очікує світлих і добрих див. Що ж до прожитих років, то я часу не марнувала: у вісімнадцять після закінчення Кременецького педучилища вже працювала вихователькою Ридомильського дитсадка, що на Тернопільщині, за сумісництвом учителькою російської мови і класним керівником 6-го класу місцевої школи. У дев’ятнадцять стала студенткою Рівненського педінституту, вийшла заміж за свого й досі коханого Миколу, з яким  виховали сина Юрія, побудували дім, посадили сад. Подальше життя теж було по вінця сповнене праці: на різних посадах у відділі освіти, начальником відділу внутрішньої політики, начальником архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації. Основну роботу традиційно поєднувала з профспілковою і громадською, партійною в «Нашій Україні». Особливо пишаюся своєю участю у «Просвіті».

Шкода, що така пожиттєва завантаженість не забезпечила мені достатніх прибутків, тому я досі змушена працювати. А відтак це значно скорочує час, який хотілося б виділити на літературну творчість.

− Скажіть, будь ласка, коли у вас з’явився потяг до написання художнього слова? Як складався, формувався ваш творчий почерк? Можливо, були розумні наставники, порадники, яким ви вдячні й донині?

− Почала я віршувати ще у 6 класі Перемилівської восьмирічки, що на Млинівщині, пізніше в педучилищі очолювала літературну студію, яку вела педагог-новатор, відома просвітянка Лілія Слідзинська, але, на жаль, під тиском життєвих обставин тоді ж надовго відклала «літературне» перо. Повернулася до творчості лише у кінці дев’яностих. Вдячна долі, що поруч виявилися доброзичливі, уважні справжні майстри слова, найближчі − Анна Лимич, Євген Шморгун, Юрій Береза, Анатолій Криловець, Лідія Рибенко. Їхні поради були неоціненними для мого становлення як письменниці. З 2000 року належу до Національної спілки письменників України.

 

− Пані Неоніло, я знайома з вашою творчістю. І з усією відповідальністю скажу, що акваторія вашого творчого пошуку досить широка. Що вас живить, де береться наснага? Який літературний доробок маєте на сьогодні?

− Спілкування з цікавими людьми, осмислення чималого власного суспільного досвіду, заглиблення у магію слова – ось ті сутності, які живлять і наснажують мою творчість. У своєму доробку маю чимало, хоча не стільки, як хотілося б, напрацювань: 4 поетичні збірки, 1 книжка оповідань, 3 збірки віршів та оповідань для дітей, 2 краєзнавчих видання. До цього активу хочу додати участь у колективних збірниках і літературних проектах, публікації художніх творів, мовно-філософських, літературно критичних статей в регіональній пресі та центральних часописах. Пишаюся званням лауреата премії імені Валер’яна Поліщука.

− Неоніло Ананіївно, традиційне запитання: які ваші літературні та плани з громадської діяльності на майбутнє?

− Для реалізації в майбутньому маю низку творчих ідей та  в «шухляді» декілька різножанрових  рукописів. Один із них, сподіваюся, вже незабаром стане книжкою для дітей під назвою «Порятунок». Гадаю, що моє членство у Громадській раді при обласній державній адміністрації дасть можливість і надалі робити добрі справи для громади краю.

 

Чемно подякувавши письменниці за невеличке інтерв’ю та побажавши їй, як годиться в таких випадках, усіляких гараздів, мене ще довго не залишала думка, що моя сьогоднішня респондентка надто скромна  та неепотажна людина. І я подумала, що пані Неоніла не образиться, якщо я зроблю невеличкий додаток до попередньої інформації.

Творчість Неоніли Диб’як, члена Рівненської обласної організації Спілки письменників України по-жіночому відверта, мова творів автентична за своїм виявленням.

Філігранне смислове огранювання кожного слова, його змістова влучність – ось критерії , якими керується при написанні творів вимоглива письменниця. Її проза приваблює читача своєю чуттєвістю та зоровими картинами. Мова поезій близька до народних витоків, технічно грамотна, насичена інтонаційною аурою,  витримана ритміка.  А ще пані Неоніла має неабиякий редакторський хист, відмінний коректор текстів. Вона є порадницею та наставницею багатьох молодих літераторів.  Неоніла Ананіївна попри велику зайнятість знаходить час для виступів перед  шанувальниками художнього слова, вона частий гість у навчальних закладах і в бібліотеках міст і сіл.  Письменниця є гідним  популяризатором української літератури. 

Пані Неоніла − дійсно талановита, неординарна особистість, доброзичлива і легка у спілкуванні, з притаманним їй природним тонким почуттям гумору,

Я думаю, не помилюсь, якщо від багаточисельних  поціновувачів літературного таланту пані Диб’як висловлю їй повагу від наших краян, подякую за даровані хвилини насолоди від читання її творів, а також побажаю ювілярці міцного здоров’я, родинного щастя та творчої наснаги на довгі роки.

ВІРА МЕЛЬНИКОВА,

письменниця