Серед нас живуть люди, котрі своєю появою на світ збагачують людство чимось прекрасним, унікальним. Вони, як і усі homo sapiens, щодень виконують свої життєві завдання, ходять тими ж вулочками, що й ми, праведно заробляють на хліб насущний, а вечори (цей святий час) присвячують своїй улюбленій справі, обраному, так званому хобі. Години, проведені за улюбленим заняттям, вважають найприємнішими й  найщасливішими.

Так говорить Наталія Борисівна Кухарук медсестра з рівненської поліклініки за числом 2, з якою я познайомилася не за вельми приємними обставинами щодо стану свого здоров’я. І, як я потім дізналася, пані Наталія не лише є гарною профі, сумлінним фахівцем.

Скромна за характером, зовсім не епатажна людина, про захоплення пані Наталії мало хто й знає, хіба що найближчі родичі та друзі. Але те, що я випадково побачила в її колекції ручної роботи, вразило мене, людину, яка знається на мистецьких виробах, бо сама займаюсь хендмейдом − шию ляльки і беру участь в аукціонах з фінансової підтримки хворим дітям.

Її роботи дійсно гарні, оригінальні і креативні. В них − відображення характеру, оптимістичного світогляду майстрині. Вона плете гачком дивної краси речі – іграшки-ляльки, кофтинки, сукні, жилети, навіть чобітки! Мені цікаво було почути з вуст цієї талановитої жінки оповідь про її таке гарне захоплення:

− Пані Наталіє, чи давно ви займаєтесь цим ремеслом?

− Я почала займатися ручною роботою давно. Змалку плела лялькам різну одежину. В студентські роки я сама плела собі светри, сукні, шапочки, шарфи, рукавички. Мама завжди заохочувала мене до ручної роботи: сама купляла нитки, гачки, шпиці, радила, як краще зробити ту чи іншу річ. Потім, у дорослому віці,  коли я перебувала у декретній відпустці, знову почала плести серветки, скатертини, пізніше − одяг для дитини.

− Мабуть, хтось у родині мав золоті руки?

− Так, ви вгадали. Мій батько на всі руки майстер, за що він не береться - все у нього виходить гарно (робив меблі, малював і випалював картини, ладив електроприлади).

− Я бачу в вашій колекції є речі просто унікальні: це сукні, виконані філігранно.  Це дуже тонка робота, надзвичайної краси. То ви ще й маєте чудовий смак, вмієте підбирати і поєднувати кольори.

− О, це ціла історія! Я розпочала освоювати плетіння суконь ще у важкі для усіх нас 90-ті роки, коли я була дівчиною, хотілося пристойно виглядати, а коштів на гарне вбрання не було. От і довелося самій щось придумувати і метикувати, втілювати свої фантазії у реальність буття. З того часу і плету сукні. Кожен раз вони виходять інші, мабуть, досконаліші.

− А коли ви почали виробляти іграшки? Вони у вас дуже милі, добрі, привабливі, приємні на дотик.

Іграшки я почала плести не так давно, лише півтора року тому. Спочатку дивилася майстер-класи в Інтернеті, потім, з’явилися власні знахідки, власне доповнення певними елементами, дещо змінила в самій конструкції ляльки, у вираз облич вкладаю свої емоції, додаю деякі атрибути.

− Наталіє Борисівно, ви уже десь виставляли свої роботи? Адже вони варті того, щоб їх побачили люди?

− Так, останнім часом я беру участь  в виставках-продажах на великі свята в Рівному − на «Музейних гостинах», «День міста», а також цього року в Одесі був «Вишиванковий фестиваль», де я також приймала участь в рамках цього заходу, виставляла свої роботи. Мої враження про фестиваль дуже позитивні. Люди жваво цікавились моїми роботами, дещо вдалося продати.

− Що  ви наостанок хотіли б сказати, можливо, чогось побажати?

− Я б хотіла, щоб в нашому місті більше приділялося б уваги ручній творчості, більше пропагували цей вид мистецтва, організовували виставки і  спеціальні магазини з виробів хендмейду. Я не знаю, можливо, вони і є, але більшість моїх знайомих самотужки шукають покупців на свої унікальні вироби. Я не проти заплатити якісь комісійні гроші, здаючи свої вироби в магазин. Від цього виграла б не лише я, а й  держава.

Я подякувала майстриню за зустріч і цікаву розповідь і придбала для онучки кумедного м’якенького оленятка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото з мережі Інтернет