Колекціонер і дослідник коміксів Максим Карповець розповідає про складність сприйняття, унікальність та величезний потенціал графічно-текстових історій.

Пише https://ostrog.rayon.in.ua/ 

«Впав у дитинство!» — можливо, подумаєте ви, дізнавшись про дорослого чоловіка, що зібрав колекцію з багатьох сотень коміксів. Але викладач Острозької академії, дослідник і колекціонер Максим Карповець переконає вас, що комікси — це не просто книжки в картинках, і вони точно не лише для дітей. У цьому виді мистецтва є свої шедеври, які залишили свій потужний слід у світовій культурі. Максим Карповець розповідає, в чому особливість сприйняття коміксів й чому Тарас Шевченко та Степан Бандера — потенційні герої коміксів.

Комікси — це мистецтво

Поціновувачів коміксів критикують: мовляв, це не мистецтво. Навіть нові назви пропонуютьй — «мальописи», «мальовані історії», «графічні історії», щоб позбутися дитячості пов’язаної з коміксами. Але це повноцінний вид мистецтва, який порушує глибокі суспільні проблеми, дозволяє передати бачення й оцінку історичних реалій. Його часто називають «дев’ятим», бо він з’явився найпізніше з усіх інших.

Вже в його межах можемо говорити про різні жанри: любовні, кримінальні історії, історичні «романи», біографістику. До речі, популярними є біографічні комікси, такі як «Маус» Арта Шпігельмана — оповідь про Голокост на основі спогадів автора — чи «Персеполіс» Марджан Сатрапі, історія про дівчинку в Ірані, яка потерпає від диктаторської влади, ґендерної та релігійної дискримінації.

Важко не згадати «Вартових» Алана Мура. Це супергероїка, яку можна читати абсолютно по-різному: як драматичну історію боротьби, як філософський комікс, як оповідь про езотеричні речі. Тут лише формально є костюмовані герої, а насправді це розгорнутий коментар щодо всього двадцятого століття.

Картинка і текст — різні виміри коміксу

Кіно — це не просто картинка, що рухається на екрані, та звук, що її супроводжує. В ньому є маса нюансів: монтаж, мистецтво сценариста, акторська гра тощо. Так і в коміксі те, що видається на позір простим, насправді може таким не бути. Складність сприйняття коміксів залежить від жанру, тому супергероїка вимагає одного, а повсякденна історія (slice of life) зовсім іншого.

Складність сприйняття коміксу в тім, що наш культурний досвід або візуальний, або словесний, тому коли ми стикаємося з двома цими досвідами, то не знаємо, як чинити. Людина, беручи до рук комікс, не може спершу вирішити, у чому його унікальність, що з ним робити: читати чи роздивлятись? А якщо разом, то як? Бо ж за читання та візуальне сприйняття відповідають різні півкулі мозку і ми їх перемикаємо, а не вмикаємо водночас.

Ще одна складність – це вміння візуально читати історію. Сценарна складова важлива, але без послідовності кадрів (фреймів), навіть якщо немає виразної історії, ви однаково мусите певним чином сприймати кадри. Не всі готові їх поєднувати, тобто тут також працює дуже потужне асоціативне мислення, уява, творча перспектива. Між цими міжкадровими смужечками (ґаттерами) може бути чимало пропущено.

У кінематографі монтаж виконує подібну функцію, але з’єднаня кадрів настільки невидиме й миттєве, що не лишається можливості для фантазії. Натомість у коміксах доводиться не тільки оживляти історію, але й домислювати те, що відбувається між кадрами. На мій погляд, для повноти естетичного досвіду потрібно мати хорошу культурну базу. Але можна читати й поверхово, не занурюючись у контексти. Історії, викладені у коміксах, теж різні. Є поверхові та банальні, а є такі, до яких хочеться повертатися, відкривати щось нове.

Зручний і лаконічний спосіб розповісти історію

Упередженість до коміксів культивувалася за радянських часів, зокрема в час Холодної війни, коли існував міф щодо ідеологічної складової коміксів. Усе, що асоціювалось із американським культурним простором, автоматично табуювалось, і комікси також.

Комікси є дуже зручною формою швидкої, ефективної, доступної попри все інформації, тому це зручна форма для пропаганди. Ми не повинні забувати, що комікси — вид мистецтва, який безпосередньо стосується масової культури. Є, звісно, тексти складні, елітарні, але є й розраховані на широку аудиторію, яка не буде ґрунтовно їх аналізувати.

Комікс може слугувати лаконічним конспектом для викладення масштабної історії. Сьогодні маємо чимало коміксів про історію кіно, філософії, мистецтва. Це чудова й вкрай ефективна форма залучення аудиторії в культурний простір.

Мені шкода, що в Україні в коміксах не відрефлексовані достатньо теми Майдану, російсько-української війни, навіть Голодомору, ключові для українців. Якби це сталося, до коміксів припинили би ставитися як до несерйозного мистецтва, а ці теми можна було б донести до якнайширшої аудиторії. Інша річ, що це потрібно зробити без викривлень, якомога правдивіше.

Також хотілося би побачити культових українських фігур героями коміксів. Цікаво почитати про Тараса Шевченка, бо його життя – це суцільний комікс, бестселер. Людина прожила таке життя — від раба до культової ікони цілої нації. Життя Лесі Українки — це теж унікальна історія. Або візьміть Степана Бандеру. Його біографія є вже готовим матеріалом для мальованої історії.

Але в Україні ще не сформоване розуміння коміксів як повноцінної індустрії, на якій можна заробляти кошти. Українські автори відомі часто поза нашою країною. Найпоказовішим прикладом є творчість Ігоря Баранька. У нього є прекрасні мальописи «Шаманізм» та «Орда» (інша назва «Оператор океану» – Ред.), які відомі у Франції, США, Німеччині, Латинській Америці. Напевно, наша персональна драма чи карма, коли талановиті автори цінуються за кордоном, але не тут. Але я вірю, що українським коміксам бути.

Історії, до яких хочеться повертатись

Колекціонувати комікси я почав у тринадцять-чотирнадцять років. Спершу це не були серйозні історії, скоріше забавки, тепер більше цікавлять європейські мальописи, комікси на соціальні теми, незалежні комікси.

Мені подобається повертатися до історії, в якій взагалі немає слів. Йдеться про «Повернення» австралійського автора Шона Тана. Це надзвичайно красива й сумна історія про міграцію, пошук свого дому й сенсу життя. Кожного разу в цьому мальописі віднаходиш якісь нові відтінки, про які раніше навіть не здогадувався.

У моєму списку завжди будуть «Вартові» Алана Мура, хоча раджу звернути увагу й на «Прометею». Люблю «Персеполіс» і «Джо Варвар» Ґранта Моррісона — це дуже цікава історія, яка запала в душу. Про хлопчика, який страждає на цукровий діабет, і коли в нього стався напад, а під рукою не було потрібних препаратів, він не може подолати відстані до холодильника, де вони зберігаються. Йому починають вважатися казкові події, уривки з життя. З одного боку, ця історія — суцільне марення, з іншого — драма підлітка, який не може вилікуватися. Сила цієї історії не була би такою без чудового малюнку Шона Мерфі.

Будь-який хороший культурний продукт торкається універсальних тем. Наприклад, чим нам цікавий Шекспір? Навряд чи тому, що він подає картину Англії ренесансної доби. Порушені ним теми будуть хвилювати людину постійно. Так само знаковими стають комікси, які торкаються фундаментальних речей. А серед них кожен може знайти сюжет собі до серця.

Автор: Анастасія КУЛІНІЧ

Фото з особистого архіву Максима КАРПОВЦЯ

Спілкування відбулось у рамках «Школи культурної журналістики», яку підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.

Джерело: https://ostrog.rayon.in.ua/