- На великий жаль не знаю Вашого імені. Але я вірю в Вас, - писала у листі солдатові 14-річна Аня з Тернополя у далекому тепер 2014 році. Цей і ще кілька листів від підлітків усі ці роки дбайливо оберігав рівненський захисник Руслан Гамаровський. Тепер же їх перечитує його дружина Наталія, бо воїна забрала війна.

Руслан Гамаровський народився у Львові, але все життя прожив у Рівному. Бухгалтер за освітою, він працював у багатьох підприємствах та організаціях. Проте в 2014 році, коли ворог вперше перетнув східні кордони нашої країни, змінив цифри на військову форму.

- А хто, як не я? Хто буде воювати? Це Україна, а отже, треба її захищати! - з такими словами Руслан вперше пішов на війну.

У 2014 році служив у батальйоні Шахтарськ, у 2015-2016 роках воював у 81 ОАЕМБр, у 2019 став частиною Української Добровольчої Армії, батальйон Аратта.

У спілкуванні справжній балагур та жартівник, а от до роботи Руслан Гамаровський ставився надзвичайно серйозно та відповідально.

- Він не любив, ані футбол, ані риболовлю, а от роботу любив. На першому місці у нього завжди були Україна, сім’я та робота. А ще він любив життя, хоч і не завжди це показував, але це у ньому читалася. А ще він просто любив, - розповідає дружина Героя Наталія.

Подружжя намагалося максимально багато провести час разом, надихатися одним одним. Та попри це у шафі завжди була військова форма, а поряд стояв зібраний рюкзак з усім необхідним.

- Руслан завжди був готовий стати на захист рідної країни. Знаєте, ніби завжди чекав, що щось станеться, пролунає дзвінок і він поїде, - пригадує Наталія.

Вранці 24 лютого подружжя обговорювало нічні події, дивний гул, який було чути.

- Винищувач. Це війна, - прямо сказав тоді дружині Руслан. 

Вже ввечері того ж дня, поки дружина готувала тушонку, він телефонував своїм побратимам, нервував, якщо не міг до когось додзвонитися... А вже після прильоту біля Рівного був готовий їхати до побратимів.

Кілька днів очікувань, зборів та телефонних дзвінків. Так 27 лютого Руслан відзначив свій 46 день народження, а за тим вирушив у дорогу, де зустрів багатьох своїх побратимів.

- Якось я його спитала, а раптом полон? А він з усмішкою, властивою йому, сказав: Та ти що, у мене ж є пістолет і граната! І так говорив завжди, - пригадує Наталія.

Подружжя домовилося зідзвонюватись щоранку. У п’ятницю, 3 червня, Руслан попередив дружину, що кілька днів із ним не буде зв’язку, у суботу іще написав кілька разів у месенджер. Після цього Наталії телефонував вже заступник командира батальйону.

Руслан Гамаровський загинув 5 червня під час бою біля села Полтавка Запорізької області.

Прощання із Героєм відбудеться сьогодні о 10:00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі Нове.

Пресслужба Рівнеради