Фото UNICEF Ukraine

Це Ірина. 24 лютого, у перший день війни, вона народила маленького Михайлика.

"Я стояла біля вікна, були перейми, тому спиралась на підвіконня, і в якийсь момент чую вибухи, і у пологому починають дрижати вікна. Я дивлюсь на чоловіка, а він на мене і ми не розуміємо що відбувається, через декілька секунд він бере телефон і каже: "В Україні почалась війна", - згадує жінка.

Пологи були нелегкими, хлопчик народився слабким. Груди смоктав не одразу. Іра цідила молозиво і мазала сину губи, давала по краплинці.

"12 годин по ґрунтових дорогах були дуже складними, малий цілий день нічого не їв, я намагалась його годувати, а він не брав грудей, ця дорога була просто страшна. Мені розклали ззаду сидіння і я дуже просила подумки і себе, і сина, щоб він брав груди. Я всю дорогу намагалась годувати сина молозивом через шприц, крізь сон, бо маля спало майже всю дорогу. Я знала, що ці краплі для нього дуже важливі. змочувала йому губи молоком, молока ще не було, але все одно намагалась, щоб хоч щось потрапило. Десь після 7 годин у дорозі син не прокидаючись перший раз приклався і почав їсти, під час руху в багажнику нашого авто.  Я завмерла у незручному положенні, руки затерпли, але я боялась поворухнулися тих 10 хвилин, що він їв. Я не здавалась і що пів години продовжувала пропонувати груди. Того вечора син ще раз приклався і також в машині", - продовжує свою розповідь колишня породілля.

Грудне молоко допомогло нагодувати та заспокоїти немовля під час довгої та виснажливої евакуації в безпечне місце. Зараз для Ірини годування грудьми — це не лише здоров’я малюка, а й важливий емоційний зв'язок, який дарує їй позитивні емоції у цей складний час.