Першого березня підрозділ гвардійця зайняв позиції з охорони й оборони одного зі стратегічних об’єктів Рівненщини.

Як розповідає матір Лариса Олегівна, до початку війни Юрій встиг опанувати різні будівельні спеціальності й працював як в Україні, так і за кордоном. Напередодні масштабного російського нападу чоловік повернувся з Польщі.

«Син навчався у місцевому коледжі. Згодом почав працювати будівельником. Він цю роботу справді полюбив. Перед війною Юрій влаштувався в одну з польських компаній, де його дуже цінувало керівництво. Начальник постійно телефонував сину, коли той повернувся в Україну. 24 лютого Юрій моніторив новини і натрапив на фото дівчат-захисниць. Після цього твердо вирішив, що теж піде на війну».

Наступного ранку Юрій Білевич відправився до місцевого центру комплектування й соціальної підтримки, а звідти потрапив до лав Національної гвардії України.

«Хоч військового досвіду син не мав, проте постійно цікавився зброєю, переглядав відео, як правильно стріляти. У військовій частині він опанував вогневу підготовку й за ним закріпили кулемет. Юрій був дуже задоволеним, він пишався своїми побратимами й службою у війську», - пригадує пані Лариса.

Як розповідає командир стрілецької роти старший лейтенант Олег Лижняк, кулеметник Юрій Білевич, буквально «горів» службою, був життєрадісної вдачі й відповідально виконував поставлені завдання.

14 березня внаслідок ворожого ракетного удару життя гвардійція обірвалося. Указом президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нацгвардійця нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Марина Захарчук, 

2 Галицька бригада

Західного оперативно-територіального об’єднання

Національної гвардії України

#історії_героїв