Олег Тишков народився у селі Підлужне тоді Костопільського району. Після закінчення школи та служби в армії опанував фах, який став насправді частиною його життя.

«Він був водієм, дуже любив кермо, жив цим. Олег займався пасажирськими перевезеннями. На ринок у Хмельницький, на екскурсію, на море – возив людей по всій Україні. А останнім часом таксував тут у Рівному, де ми оселилися відразу після одруження,» - розповідає дружина Героя Руслана.

Терпеливий, працьовитий, наполегливий Олег ніколи не казав, що чогось не уміє. Навіть, якщо якась справа була в новинку, не соромився того, а навпаки опановував нові ремесла.

«Він просто брався за будь-яку роботу, і виконував її. Неквапно, але вчився і робив. Наприклад, ремонт у нашій квартирі він робив майже все сам. Завжди допомагав батькам у селі, якщо щось було потрібно. А не так давно придбав зварювальний апарат – хотів і це опанувати, аби ремонтом машини теж займатися самостійно,» - продовжує Руслана.

Родина Олега Тишкова поступово росла – 8-річна донечка Катруся тішила тата, вже дорослий син пів року тому подарував йому онука… Але війна повністю змінила життя…

«Коли почалася війна, Олег пішов добровольцем у військкомат, а за кілька днів після того принесли повістку. Він знав, що повинен це зробити. Не було ніяких гарних чи високих слів, просто казав, що не зможе отак просто сидіти дома, коли там хлопці гинуть. Він не збирався нікуди тікати чи їхати, розумів, що це його обов’язок,» - продовжує дружина.

Короткі розмови під час військової служби, слова підтримки і жодних згадок про небезпеку.

«Він казав, що десь далеко, що не на передовій. Запевняв, що все добре. Але я по голосу чула, що це далеко не так, адже він дуже змінився… Хоча Олег так і не зізнався,» - розповідає Руслана.

51-річний старший сержант Олег Тишков, виконуючи бойове завдання на Донеччині, отримав важке поранення. Його прооперували у Покровську, а за тим перевели до госпіталя у Дніпро, пригадує дружина Героя.

«Ми приїхали туди з сином. Поранення було дуже складене, лікарі ніяких гарантій не давали, казали лише моліться. Дуже вдячні усім, хто був з нами і допоміг у тяжкий час за підтримку і моральну, і фінансову, і за ваші молитви. Ми були поряд до останнього – Олег помер 7 листопада. Він був надзвичайний чоловік, дуже любив сім’ю, все робив для рідних, був опорою, а ми за ним як за кам’яною стіною… А зараз наче обрізали крила, і як далі – не знаю…»

Прощання із Героєм відбудеться сьогодні, 10 листопада, на майдані Незалежності о 10.00. Поховають його на кладовищі «Нове».

Пресслужба Рівнеради